Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №766/6435/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/6435/25

Номер провадження: 22-ц/819/900/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Бездрабко В.О.,

Радченка С.В.,

секретар Андреєва В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Руднєва Інна Сергіївна, на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року, у складі головуючого судді Булах Є.М.,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діяла адвокат Руднєва І.С., звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про про захист прав споживачів.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача посилалася на те, що 08 січня 2022 року між позивачкою та відповідачем, як фізичною особою – підприємцем, укладено договір №ИК842, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався виготовити, доставити і виконати монтаж (без підключення мереж водопостачання, каналізації та електроживлення) згідно із нормативною документацію, узгодженим ескізом і обраними матеріалами та комплектуючими, кольором меблів, а позивач, як замовник, зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Терміном поставки товару сторонами визначено до 15 лютого 2022 року за ціною 45 800,00 грн.

Позивач, як замовник товару, оплатила визначену суму відповідачеві, що підтверджується умовами договору. В свою чергу, відповідач, як виконавець, умови договору не виконав, у встановлений термін меблі не поставив, чим порушив право позивача як споживача послуг.

Позивач вважає, що її право, як споживача, має бути відновлено шляхом стягнення вартості оплачених меблів, інфляційних втрат від вартості товару, пені за затримку виконання договору та моральної шкоди.

На підставі наведеного представник позивача просила суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у зв`язку із невиконанням умов договору №ИК842 від 08 січня 2022 року у розмірі 72 290,28 грн, з яких: 22 364,52 грн – розмір інфляційних втрат; 4 125,76 грн – три проценти річних від простроченої суми;

- стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 53 540,00 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн;

- поновити строк звернення до суду із позовом;

- здійснити розподіл судових витрат.

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи вказаний спір, суд вказав, що за зазначених обставин справи дійсно мало місце істотне порушення умов укладеного між сторонами договору, та, як наслідок, виникнення у позивача права на повернення сплачених за договором коштів та застосування наслідків такого порушення. Проте, укладений між сторонами договір не розірвано у передбаченому законодавством України порядку та позивач не заявляла таких вимог, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

09 квітня 2026 року адвокат Руднєва І.С., яка діє в інтересах, ОСОБА_1 , подала на рішення суду апеляційну скаргу, сформувавши їх в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтовання апеляційної скарги адвокат Руднєва І.С. зазначала про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виклавши зміст апеляційної скарги ідентичний змісту позовної заяви. Посилалася на те, що оскаржуваним рішенням суд захистив виключно права відповідача, який жодного разу не з`явився до суду та не надав суду доказів правомірності своєї позиції, в той час як позивачка надала належні докази порушення її прав. Позивачка залишилася без послуги і без коштів, які сплатила відповідачу та які взяла в кредит, який на теперішній час стягується з неї у судовому порядку.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не заявляв.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Руднєва І.С. також не з`явився у судове засідання. Від адвоката Руднєвої І.С. надійшла заява про розгляд справи у її відсутності та за відсутності позивачки ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату,час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що замовник ОСОБА_1 виконала свій обов`язок за договором щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 100% від загальної вартості товару, натомість ФОП ОСОБА_2 не передав замовлені меблі у обумовлений сторонами договору строк, на що позивач розраховувала, що свідчить про істотне порушення договору, та не повернув попередньої оплати, з огляду на що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді розірвання договору та повернення сплаченого.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач обрала у якості способу захисту свого порушеного права внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором - стягнення з відповідача на свою користь заборгованість у зв`язку із невиконанням умов договору у загальному розмірі 72 290,28 грн. За обставинами цієї справи, позивачем не заявлено вимог про розірвання договору або про відмову від договору про виконання робіт (надання послуг), передбачених статтею 651 ЦК України, а суд, в силу положень статті 13 ЦПК України, не має права виходити за межі заявлених вимог, з урахуванням чого позов в частині вимог про стягнення попередньої оплати, інфляційних втрат та трьох відсотків річних задоволенню не підлягають. З урахуванням того, що позовні вимоги в частині стягнення пені та моральної шкоди є похідними вимогами від позовних вимог про стягнення попередньої оплати, інфляційних втрат та трьох відсотків річних у їх задоволенні також суд відмовив.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 08 січня 2022 року між позивачкою та відповідачем, як фізичною особою – підприємцем, укладено договір №ИК842.

Відповідно до п. 1.1. Договору відповідач зобов`язався виготовити, доставити і виконати монтаж (без підключення мереж водопостачання, каналізації та електроживлення) згідно із нормативною документацію, узгодженим ескізом і обраними матеріалами та комплектуючими, кольором меблів, а позивач як Замовник зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах цього Договору.

Пунктом 3.4. Договору термін поставки товару встановлено до 15 лютого 2022 року.

Пунктом 4.1. Договору визначена ціна на товар в розмірі 45 800,00 грн, яка сплачується замовником готівкою (п. 5.1. Договору) шляхом попередньої оплати в розмірі 100% від загальної вартості товару, яка повинна бути передана в день укладання цього договору (п. 5.2. Договору).

Відповідно до п. 6.4. Договору товар переходить у власність Замовника після підписання акту прийому-передачі товару.

Згідно із п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, вони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України та цим Договором. Кожна із сторін несе обмежену відповідальність за недотримання положень цього Договору. Відповідальність сторін обмежується сплатою неустойки в розмірі, який вказаний нижче, після чого сторона не має права на відшкодування збитків.

Відповідальність сторін за не виконання умов договору передбачена пунктом 7.2. цього Договору, а саме при порушенні термінів поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми непоставлених в строк товарів за кожний день прострочення.

Згідно п.9.1 Договору – Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання умов цього договору.

За твердженням позивача, відповідачем умови договору не виконано, меблі позивачу поставленні не були, авансовий платіж не повернуто.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 924/1146/21, від 06 жовтня 2022 року у справі № 922/2013/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 904/7841/21).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів: основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та пені за договором №ИК842 на виготовлення та встановлення меблевих виробів, а також стягнення моральної шкоди

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила про те, що відповідно до вказаного договору вона внесла всю суму коштів, як передоплату, в розмірі загальної вартості товару, а саме в сумі 45 800,00 грн, а відповідач свої зобов`язання за договором, які полягають у виготовленні і встановленні меблевих виробів, не виконав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції визначив, що між сторонами було укладено договір про надання послуг, який регулюється нормами глави 63 ЦК України (статті 901-907 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Свобода договору закріплена у статті 627 ЦК України, виходячи зі змісту якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У частині першій статті 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року в справі № 361/4256/19 (провадження № 61-9229св20).

Так, зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що досягнута з ФОП ОСОБА_2 домовленість була спрямована на кінцевий результат - виготовлення, доставка і виконаня монтажу меблів, а позивач, як замовник, зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах цього Договору, а не на процес надання послуги, тому з огляду на вищевказані положення ЦК України помилковими є висновки апеляційного суду про укладення між сторонами договору про надання послуг.

Апеляційний суд зауважує, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є саме договором підряду.

Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини першої статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Апеляційним судом встановлено, що між сторонами дійсно було укладено відповідний договір підряду на виготовлення та встановлення меблевих виробів №ИК842 та відповідач отримав від позивачки передплату у розмірі 45 800,00 грн.

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Положеннями статті 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз положень частини п`ятої статті 653 ЦК України свідчить, що тільки при розірванні договору у зв`язку з істотним його порушенням однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Статтею 849 ЦК України передбачено: якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (частина третя статті 858 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 638/16710/14-ц (провадження № 61-3413св19) зроблено такі висновки: «Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення передбачених ним зобов`язань, оскільки приписами законодавства визначено такою підставою його виконання, проведене належним чином.

У разі припинення зобов`язань сторін за договором, позивач може розраховувати на стягнення із відповідача сплаченого йому авансу на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у разі, коли договір є припиненим.

Разом з цим за змістом статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

При цьому доведення факту розірвання договору та припинення зобов`язань між сторонами покладається на позивача.

Сама по собі вимога про повернення авансу не може розцінюватися як вимога про розірвання договору. Вона повинна бути заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами».

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, встановивши, що укладений між сторонами договір не розірвано у передбаченому законодавством України порядку та позивачка не заявляла такої вимоги, а також не заявляла вимоги про припинення зобов`язань між сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивачки грошових коштів, сплачених нею на виконання умов укладеного договору.

У пункті 9.1 Договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання умов цього договору.

Матеріали справи не містять вимоги позивачки про відмову від укладеного договору у порядку, передбаченому частиною другою статті 849 ЦК України. Сама по собі вимога про повернення сплачених коштів не може розцінюватися як вимога про розірвання договору.

Отже, оскільки договір між сторонами не розірваний, то зобов`язання за ним не припиненні та відсутні підстави для повернення сплачених коштів.

Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову не впливають та їх не спростовують, фактично зводяться до незгоди із ухваленим судом рішенням. Апеляційна скарга не містить обгрунтувань щодо відсутності вимог про розірвання укладеного між сторонами договору чи будь-яких інших посилань на спростування висновків суду першої інстанції, які стали підставою для відмови у задоволенні позову.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в межах заявлених позовних вимог правових підстав для стягнення на користь позивача грошових коштів. Проте, під час ухвалення рішення, суд першої інстанції помилився з мотивами такого висновку, а саме невірне визначення правової природи укладеного між сторонами договору, у зв`язку з чим рішення суду, у відповідності до статті 376 ЦПК України, підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Руднєва Інна Сергіївна, задовольнити частково.

Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Л.А. Приходько

Судді: В.О.Бездрабко

С.В.Радченко