Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №766/12199/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/819/976/26

Єдиний унікальний номер справи: 766/12199/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Базіль Л.В.,

Бездрабко В.О.,

секретар Андреєва В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 , приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Василькова Оксана Володимирівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суд Херсонської області від 11 березня 2026 року, у складі головуючого судді Скрипніка Л.А.,

встановив:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 , приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Василькова Оксана Володимирівни, про визнання заповіту недійсним, що складений 31 березня 2006 року ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої Херсонської державної нотаріальної контори Васильковою О.В. 31.03.2006 року, зареєстрований за №1-1214.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року провадження у зазначеній справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд керувався пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України з посиланням на те, що раніше позивач ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічними позовними вимогами до тих же сторін по справі, з тих саме підстав та з тим самим предметом спору, за результатами розгляду яких було ухвалено відповідне судове рішення, яке набрало законної сили.

03 березня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року, просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доказ по справі. Суд постановив ухвалу про витребування оригіналу заповіту від 31 березня 2006 року, однак після його ненадання уповноваженими працівниками Державного нотаріального архіву Херсонської області, не з`ясував причини його відсутності, не встановив місцезнаходження, не надав оцінки цим обставинам. Разом з тим, оригінал заповіту від 31 березня 2006 року втрачено органами досудового розслідування, що підтверджується відповідними документами (листом від 14 березня 2026 року а підписом начальника відділу дізнання ГУНП в Херсонській області).

На думку апелянта, ця обставина є істотною для вирішення спору, унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи і пояснює, чому підробку заповіту не було доведено. Суд першої інстанції не дослідив ці обставини, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та порушення права позивача на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини.

Апелянт звертає увагу на відсутність тотожності спору. Так, суд першої інстанції помилково застосував пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України, не звернувши увагу на наявні нові істотні обставини, а саме втрата оригіналу заповіту державними органами. Ця обставина не була встановлена у попередній справі, не могла бути предметом дослідження та істотно впливає на можливість доказування. Зазначає, що хоча йому і були відомі обставини можливого зникнення оригіналу заповіту від 31 березня 2006 року, він обґрунтовано вважав, що оригінал заповіту (як перший, так і другий примірники) може зберігатися у нотаріальній конторі. Саме тому було заявлено клопотання про його витребування. Лише після невиконання ухвали суду від 30 жовтня 2024 року уповноваженими працівниками Державного нотаріального архіву Херсонської області стало очевидним, що і другий примірник оригіналу заповіту від 31 березня 2006 року ймовірно також втрачений. Проте суд першої інстанції не з`ясував ці обставини.

Також апелянт посилається на те, що у даній справі бере участь третя особа - ОСОБА_3 , права якої безпосередньо залежать від результату розгляду спору як спадкоємця. Хоча вона не заявляє самостійних вимог, її права не були предметом розглядом у попередній справі. Це додатково підтверджує відсутність повної тотожності спору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Токаленко В.М., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність ухвали суду, просить скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін.

Зокрема, представник відповідача зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2013 року у справі № 22-ц/791/467/13, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2012 року залишено без змін. Зазначеним рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту від 31 березня 2006 року недійсним було відмовлено, при цьому позовні вимоги ґрунтувалися на тих самих підставах – доводах позивача про те, що спадкодавець заповіт не підписував. Крім того, ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07 грудня 2021 року у іншій справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа– Друга Херсонська державна нотаріальна контора) також встановлено, що позивач вже звертався до суду з тотожними вимогами щодо визнання недійсним заповіту, посвідченого 31 березня 2006 року. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач уже неодноразово звертався до суду з тотожними позовними вимогами до тих самих сторін, з приводу того самого предмета та з тих самих підстав, а саме – щодо визнання недійсним заповіту від 31 березня 2006 року, посилаючись на те, що його підписано не спадкодавцем.

Звертає увагу суду на те, що посилання ОСОБА_1 на нібито нові обставини, пов`язані з витребуванням оригіналу заповіту та його ненаданням, не змінюють предмету та підстав позову, оскільки вони стосуються виключно способу доказування заявлених вимог, а не виникнення нового самостійного спору. Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив наявні докази, правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила.

Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Свої вимоги апеляційної скарги підтримує повністю та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача – адвокат Токаленко В.М., брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Надавала свої пояснення, наполягала на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду – без змін.

Від третьої особи – ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підтримує повністю просить їх задовольнити.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до ч.2ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, вважає, що відсутні правові підстави для розгляду цієї справи з огляду на наявність рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 02 листопада 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2013 року по справі №22-ц/791/467/13, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга державна нотаріальна контора, про визнання заповіту, складеного 31 березня 2006 року, недійсним.

Колегія суддів частково погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 , приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Василькова О.В., про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина. Після звернення до нотаріальної контори він дізнався про наявність заповіту, складеного 31 березня 2006 року, згідно якого мати заповіла все належне їй майно в рівних частинах йому та його сестрі ОСОБА_2 .

Як на підставу для визнання заповіту недійсним позивач посилався на те, що заповіт від 31 березня 2006 року не відповідає чинному законодавству, оскільки він не був підписаний особисто ОСОБА_5 та не відповідає волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним. Вважає, що складення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі ОСОБА_5 , оскільки напис і підпис на заповіті значно відрізняється від дійсного підпису спадкодавця, що свідчить про підробку підпису на заповіті від 31 березня 2006 року.

Крім того, підставою для визнання заповіту недійсним позивачем зазначено і про те, що на час складання заповіту ОСОБА_5 , враховуючи її психічний та фізичний стан, не являлася особою з повною цивільною дієздатністю. Зазначав, що під тиском та обманом, укладаючи незаконно складений заповіт від 31 березня 2006 року), його мати не усвідомлювала та не могла усвідомлювати значення своїх дій, оскільки, починаючи з 2002 року, вона гостро хворіла і, встановлені та підтверджені офіційними документами Херсонської геріатричної лікарні клінічні діагнози, а саме: церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, атеросклеротичний кардіосклероз, миготлива аритмія, абсолютно підтверджують нездатність ОСОБА_5 адекватно сприймати реальність та приймати самостійно будь-які рішення. Враховуючи стан психічного (хвороба, яка травмує судини головного мозку та негативно впливає на свідомість хворого) та фізичного (а саме поганий зір та слух) здоров`я матері нотаріус мав, укладаючи заповіт від 31 березня 2006 року: а) отримати у лікаря офіційний документ, який би підтверджував дієздатність матері та стабільність її ментального здоров`я на момент укладання та посвідчення заповіту; б) проводити складання заповіту при свідках та з відеозаписом самої процедури посвідчення заповіту (відповідно до статтей 1248, 1253 ЦК України). Як видно із інформації в заповіті, то свідків цього посвідчення не було, чим було порушено норми статті 1248 ЦК України.

У зв`язку з необхідністю, яка виникла під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційним судом витребувано матеріали цивільних справ №2-1239/11 (791/133/13, провадження 22-ц/791/467/13) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування та №766/14039/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

Так, 08 червня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшли матеріали цивільної справи №766/14039/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

По справі №2-1239/11 (791/133/13, провадження 22-ц/791/467/13) Херсонським міським судом Херсонської області направлено лише належним чином завірену копію рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2012 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга державна нотаріальна контора про визнання заповіту, складеного 31 березня 2006 року, недійсним, яке набрала законної сили після його перегляду в апеляційному порядку. Самі матеріали цивільної справи судом першої інстанції не вдалось можливим направити у зв`язку з їх відсутністю в архіві Херсонського міського суду Херсонської області.

Так, судом встановлено та з матеріалів справ, що надійшли на запит суду, вбачається, що рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2012 року, яке ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2013 року по справі №22-ц/791/467/13 залишено без змін та яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга державна нотаріальна контора про визнання заповіту, складеного 31 березня 2006 року, недійсним.

В матеріалах справи №766/14039/21 наявна позовна заява ОСОБА_1 , подана ним в рамках справи №2-1239/1, з якої вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати заповіт, складений 31 березня 2006 року, недійсним з тих підстав, що спадкодавець його не підписувала.

З матеріалів іншої справи №766/14039/21 також вбачається, що ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Херсонська державна нотаріальна контора також встановлено, що позивач вже звертався до суду з тотожними вимогами щодо визнання недійсним заповіту, посвідченого 31 березня 2006 року, з тих підстав, що заповідач ОСОБА_5 його не підписувала та він не відповідає волі спадкодавця.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Стаття 6 Конвенції вимагає, щоб держави забезпечували процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення питань, пов`язаних із юрисдикцією.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України можливе лише за умови, якщо є рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за наслідками вирішення позову, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц викладено висновок про те, що застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції 2004 року) зумовлене, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 вказано, що: «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 зазначено, що: «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач уже неодноразово звертався до суду з тотожними позовними вимогами до тих самих сторін, з приводу того самого предмета та з тих самих підстав, а саме – щодо визнання недійсним заповіту від 31 березня 2006 року, посилаючись на те, що його підписано не спадкодавцем ОСОБА_5 .

Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що сторони, предмет і підстави позовів, а саме підстава - не підписання заповіту особисто заповідачем ОСОБА_5 , у справі №2-1239/11 (791/133/13, провадження 22-ц/791/467/13) і у справі №766/12199/24 є тотожними.

Зазначені позивачем нові обставини, пов`язані з витребуванням оригіналу заповіту та його відсутністю, не змінюють предмету та підстав позову (не підписання його спадкодавцем), оскільки вони стосуються виключно способу доказування заявлених вимог, а не виникнення нового самостійного спору.

Згідно частини першої статті42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також Держава.

За змістом частини першої статті 53 ЦПК України третя особа без самостійних вимог це фізична чи юридична особа, права та обов`язки якої можуть зазнати впливу внаслідок ухвалення рішення у певному спорі.

Як зазначено вище, відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України вимога про тотожність спору стосується виключно сторін спору, тобто позивача і відповідача, у зв`язку з чим посилання в апеляційній скарзі на залучення у цій справі третьої особи ОСОБА_3 , права якої, як спадкоємниці, безпосередньо залежать від результатів розгляду справи, не спростовує правильність висновку суду про тотожність спорів в обох справах.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним з підстав того, що заповіт не був підписаний особисто ОСОБА_5 та не відповідав волі спадкодавця, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, які обґрунтовуються зазначеними підставами.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу, що позовні вимоги, які розглядаються у даній справі, містять підстави для визнання заповіту недійним, які не були предметом розгляду попередніх судових рішень, а саме: визнання заповіту недійним з підстав того, що на час складання заповіту ОСОБА_5 не усвідомлювала та не могла усвідомлювати значення своїх дій.

Тобто, позивачем подано новий позов про той самий предмет, але зазначено нову підставу для визнання заповіту недійсним, обставини якої не встановлювалися та не розглядалася судами в попередніх судових провадженнях, що не суперечить чинному процесуальному законодавству України.

За таких обставин, суд першої інстанції невірно дійшов висновку про закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання заповіту недійним з підстав того, що на час складання заповіту ОСОБА_5 не усвідомлювала та не могла усвідомлювати значення своїх дій, на підставі пункту третього частини першої статті 255 ЦПК України, не дослідивши достеменно та всебічно ані письмових матеріалів, наданих до позову, ані підстав заявленого позову, що є порушенням норм процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи, що призвело до постановлення помилкової ухвали, частково знайшли своє підтвердження, а у суду першої інстанції не було достатніх підстав для застосування пункту третього частини першої статті 255 ЦПК України до позовних вимог, заявлених із відповідних вищезазначених підстав.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала – частковому скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи у відповідній частині.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 , приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Василькова Оксана Володимирівни, про визнання заповіту недійсним, заявлених з підстав того, що на час складання заповіту ОСОБА_5 не усвідомлювала та не могла усвідомлювати значення своїх дій, скасувати. Справу в цій частині позовних вимог направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 11 березня 2026 року, а саме в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 , приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Василькова Оксана Володимирівни, про визнання заповіту недійсним, заявлених з підстав того, що заповіт не був підписаний особисто спадкодавцем, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий Л. А. Приходько

Судді Л. В. Базіль

В. О. Бездрабко