Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №585/801/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м.Суми

Справа №585/801/25

Номер провадження 22-ц/816/283/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Замченко А. О. , Черних О. М.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

учасники справи:

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нежевело Валентини Вікторівни

на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2025 року, в складі судді Шульги В. О., постановлену у м. Ромни,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 та просила вжити заходи забезпечення позову: встановити заборону відчуження та здійснення будь-яких реєстраційних дій ОСОБА_2 щодо легкового автомобілю марки OPEL ASTRA, номер кузова (VIN): НОМЕР_1 , 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; накласти арешт на: холодильник марки Веко, пральну машинку марки Samsung, пральну машинку марки Saturn, пилосос, ноутбук марки Acer, блендер кухонний марки Philips (кухонна техніка), ліжко з матрацом в спальню кімнату, комод (мебель) коричневого кольору, мобільний телефон марки Redmi. Заборонити ОСОБА_2 у будь-який спосіб та будь-яким чином проводити будь які зміни технічних характеристик, складових та комплектуючих, розпоряджатися (передавати у рахунок боргових зобов`язань) вище перелічене майно на користь третіх осіб.

Вимоги мотивовані тим, що первісні позовні вимоги ОСОБА_2 в редакції позову від 28.02.2025р. не визнаються як по способу поділу майна, так і по сумі ініційованих до стягнення коштів за ніби то половину вартості майна, що обумовлено необґрунтованістю і безпідставністю заявлених позовних вимог. Але обставини є такими, що зазначене по змісту позовної заяви ОСОБА_4 авто, є не єдиним майном що придбавалося подружжям в шлюбі.

У шлюбі подружжя ОСОБА_5 придбало майно, яке в більшій частині своїй придбано за кошти саме відповідача ОСОБА_1 .

Тому, з врахуванням обраної поведінки та позиції первісного позивача ОСОБА_2 та наміру поділити спільне майно подружжя, ОСОБА_1 у відповідь ініціюється питання належного поділу всього придбаного майна, яке в більшій частині своїй перебуває у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_1 з метою захисту особистих прав та інтересів відносно придбаного за час шлюбу майна, подав 07.04.2025 року зустрічний позов про проведення реального поділу спільного майна колишнього подружжя.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Нежевело В. В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норми матеріального права, просить ухвалу судді скасувати та заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки між сторонами виник спір і майно, що становить предмет спору, відносно якого зініціюються заходи забезпечення позову, є спільним майном подружжя, тому на думку апелянта існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення зустрічного позову.

Звертає увагу на те, що все майно, що становить предмет зустрічного позову ОСОБА_1 (окрім автомобіля) знаходиться у повному володінні та використанні ОСОБА_2 у квартирі, де вона проживає, доступу до якої у позивача за зустрічним позовом немає.

Учасники справи правом подання відзиву не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з тих підстав, що позивачем за зустрічним позовом та його представником не надано суду жодного доказу того, що позивач за первісним позовом ОСОБА_2 має будь які наміри щодо відчуження автомобіля, проведення з ним реєстраційних дій або дій які б потребували забезпечувати збереження даного майна. Також позивачем за первісним позовом - ОСОБА_2 взагалі не ставиться питання відчуження майна, і вона в цілому не претендує на дане майно, а просить стягнути з відповідача грошову компенсацію в розмірі ? суми вартості автомобіля. Окрім цього, на переконання суду, в даному випадку ОСОБА_2 , за умови її зацікавленості у здійснені якихось дій з автомобілем, вжила б таких заходів без звернення до суду, оскільки автомобіль зареєстрований на її ім`я.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1, 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що за заявою учасників справи суд має право вжити заходи забезпечення позову, передбачені статтею 150 цього Кодексу.

Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання в майбутньому рішення по справі, в разі задоволення заявленого позову.

При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

При цьому, відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування, обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Як роз`яснено в п.п. 4, 7, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Згідно з п.1-10 ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

При цьому, в пунктах третьому та четвертому вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року судам роз`яснено, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У даній справі, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, дійшов правильного висновку, що позивачем за зустрічним позовом та його представником не надано суду жодного доказу того, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 має намір щодо відчуження автомобіля або проведення з ним будь-яких інших дій, які б потребували забезпечувати збереження даного майна, враховуючи те, що даний автомобіль зареєстрований на її ім`я та перебуває на території подвір`я за адресою проживання батьків ОСОБА_1 .

Також, позивачем за зустрічним позовом не наведено жодних обставин, які свідчать про можливе утруднення виконання рішення суду, у випадку задоволення заявлених ним позовних вимог, а припущення апелянта щодо можливого відчуження речей побутового вжитку, не підтверджене матеріалами справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої у справі ухвали.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нежевело Валентини Вікторівни залишити без задоволення.

Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: А. О. Замченко

О. М. Черних