Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №487/6013/23 — Миколаївський апеляційний суд

02.06.26

22-ц/812/1013/26

Провадження № 22-ц/812/1013/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/6013/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Скотниковим Олександром Миколайовичем, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 27 лютого 2026 року під головуванням судді Сухаревич З.М., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позивач зазначав, що 11 вересня 2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 467. В період шлюбу за кошти, які вони давали у рівному обсязі, ними була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 та між ними існує спір щодо поділу цього майна, просив визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

Заперечуючи проти позову відповідачка в письмових поясненнях вказала, що спірна квартира є її особистою власністю. Так, кошти в сумі 435 200 грн на перший транш оплати спірної квартири їй надала в особисту власність її мати, які були отримані останньою від продажу її квартири. Також вона накопичувала кошти від здачі в оренду її власної квартири по АДРЕСА_2 з 2015 р., а також за оренду квартири її сина, а відтак придбане у період шлюбу, але за її особисті кошти майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності. Також вказала, що відповідач не веде побут у спірній квартирі, не сплачує житлово-комунальні послуги, не брав участь в додаткових витратах на квартиру. Зараз у квартирі проживає тільки вона. З урахуванням викладеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя вправо власності на 9/50 частин квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 726 грн 77 коп. судового збору.

Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що наявними у справи доказами підтверджується факт придбання спірної квартири як за особисті кошти відповідачки у розмірі 435 200,00 грн, що становить 64% вартості квартири або 16/25 часток, так і за спільні кошти подружжя в сумі 248 800 грн., що становить 36% вартості квартири або 9/25 часток, а відтак дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: поділу майна подружжя шляхом визнання права власності ОСОБА_1 на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Скотников О.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Скотников О.М. зазначав, що висновок суду про те, що 64% квартири є особистою власністю відповідачки ґрунтується лише на підставі її пояснень та факту продажу квартири її матір`ю, без належного підтвердження, що отримані від продажу кошти дійсно були передані відповідачці для придбання спірної квартири та що вони були використані виключно для цієї мети. Тоді як позивач категорично заперечує наведені відповідачкою обставини, оскільки він перебував у рейсі та не мав можливості контролювати процес передачі коштів при придбанні квартири, а зі слів відповідачки він вважав, що для придбання квартири використовуються саме його грошові заощадження внаслідок трудової діяльності, про використання власних коштів чи коштів своєї матері на придбання квартири відповідачка його не повідомляла. Адвокат Скотников О.М. в апеляційній сказі звертає увагу, що суд не надав оцінки участі позивача у фінансуванні ремонту квартири в розмірі близько 25 000 доларів США, придбання меблів і техніки, які істотно підвищили її вартість, а тому апеляційний суд має це врахувати і встановити, що внесок ОСОБА_1 є підставою для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на частку квартири. Суд допустив помилку при тлумаченні пояснень позивача, наданих в ході судового розгляду. Так, позивач вказував, що відповідачка повідомляла йому про наміри її матері продати належну їй квартиру та в подальшому передати отримані кошти для використання у потребах сім`ї, водночас позивач чітко наголошував, що ці обставини мали характер виключно усних повідомлень та обіцянок, які не були реалізовані на практиці. Позивач не отримував жодних коштів від продажу квартири матір`ю відповідачки, не був свідком їх передачі та не бачив їх фактичного використання на потреби сім`ї, зокрема на придбання квартири. Окрім цього суд не врахував суперечності у поясненнях сторін, зокрема щодо фінансового становища та платоспроможності відповідачки, що є істотною обставиною для правильного вирішення спору. Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка не мала стабільного доходу, перебувала на обліку як безробітна, а її дохід носив мінливий і неофіційний характер. Єдиним джерелом фінансування придбання квартири були особисті грошові заощадження позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Расторгуєва Н.В. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вказувала, що під час розгляду справи позивач підтвердив в судовому засіданні, що мати відповідачки - ОСОБА_3 - надала відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 435 200,00 грн для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та нею ці кошти були внесені як перший внесок. Водночас в апеляційній скарзі позивач повністю змінив свою позицію та намагається змінити обставини справи, викладаючи нові доводи, відмінні від тих, які були ним зазначені в позовній заяві та під час розгляду справи в суді першої інстанції, намагаючись ввести суд в оману. Заперечення апелянта, що спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідачки, де частиною були кошти, отримані від здачі в оренду іншої нерухомості, не заслуговують на увагу, так як суд першої інстанції не взяв до уваги кошти, отримані відповідачкою від оренди майна. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам участі позивача у фінансуванні придбання та облаштування спірної квартири, так як зазначене не підтверджується жодними доказами. До того ж, будь-яких позовних вимог, в частині відшкодування витрат на ремонт або поділ меблів позивачем не заявлялися. Крім того доводи апеляційної скарги про збільшення вартості квартири спростовуються тим, що відповідно до матеріалів справи спірну квартиру було придбано за 684 000 грн., а згідно наданому самим позивачем звіту про незалежну оцінку квартири на час розгляду справи її вартість становить 403 760 грн.

У відповіді на відзив представник позивача – адвокат Скотников О.М.- зазначав, що твердження сторони відповідача про нібито зміну позиції апелянта та визнання ним факту використання особистих коштів відповідачки, не ґрунтуються на належному розумінні процесуальної природи доказів і пояснень сторін у цивільному судочинстві. Посилання на відсутність у позивача документальних підтверджень у вигляді чеків чи квитанцій десятирічної давнини не може розцінюватися як доказ відсутності самого факту проведення ремонту та не спростовує факту здійснення витрат. Також звертає увагу, що апелянт не ставить питання про повернення витрачених коштів як окремого предмета спору, а посилається на істотне збільшення вартості майна внаслідок спільних фінансових та трудових вкладень подружжя, що має значення для визначення правового режиму майна та часток сторін відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Скотников О.М. – підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідачки - адвокат Расторгуєва Н.В. – просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приписами частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення повністю відповідає.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у шлюбі з 11 вересня 2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 14). Спільних дітей не мають.

07 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сайлент-Девелон» та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 53, відповідно до якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, передати у власність покупцеві майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, прийняти та оплатити майнові права. Загальна вартість майнових прав за даним договором складає 684 000 грн. Первинний внесок покупець зобов`язаний сплатити у розмірі 75% до 18.07.2017 – 516 400 грн, решта коштів у сумі 167 600 грн покупець зобов`язаний сплатити до 02.02.2018 (т. 1 а.с. 66-70)

З виписки по картковому рахунку відповідачки та квитанцій № 146 від 17.07.2017 року, № 110 від 20.07.2017 року, № 16 від 25.10.2017 року, № 39 від 19.09.2017 року слідує, що ОСОБА_2 на виконання вищевказаного договору сплатила: 17.07.2017 – 516 400,00 грн, 20.07.2017 – 55 000,00 грн, 19.09.2017 – 75 000 грн, 25.10.2017 – 37 600,00 грн (т. 1 а.с. 75, 76).

25 жовтня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сайлент-Девелон» та ОСОБА_2 підписано акт №53 прийому-передачі прав на квартиру, а 31 жовтня 2017 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 71, 72).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту придбання спірної квартири як за особисті кошти відповідачки у розмірі 435 200,00 грн, що становить 16/25 часток, так і за спільні кошти подружжя в сумі 248 800 грн., що становить 9/25 часток, а тому виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, визнав за позивачем право власності на 9/50 часток квартири.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на нижчевикладене.

Так, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

За приписами частини сьомої статті 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні приписи містить частина перша статті 81 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Разом із тим, статтею 82 ЦПК України визначені підстави звільнення від доказування.

Так, відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 22 січня 2020 року № 711/2302/18 Верховний Суд вказував, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Судом першої інстанції було встановлено, що 03.02.2017 року мати відповідачки – ОСОБА_3 - продала належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_4 за ціною 435 200,00 грн (т. 1 а.с. 62, 73-74).

В судовому засіданні у суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 підтвердив пояснення відповідачки ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 435 200,00 грн для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та нею ці кошти були внесені як перший внесок.

За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України той факт, що у придбання спірної квартири вкладені кошти у сумі 435 200,00 грн, які належали відповідачці особисто, не підлягають доказуванню, оскільки визнавався позивачем при наданні ним пояснень в судовому засіданні.

Частиною другою статті 82 ЦПК України визначено, що відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем відмова від визнання вищевказаних обставин не подавалась та, відповідно, відсутня і ухвала суду про прийняття такої відмови від визнання зазначених обставин.

За такого суд першої інстанції обґрунтовано вважав такі обставини встановленими.

Такі висновки суду відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 235/445/18 (провадження № 14-66цс20).

Також суд вірно вважав недоведеними доводи відповідачки, про те, що повна вартість квартири була сплачена за її особисті кошти.

Установивши такі обставини, з огляду на приписи частини сьомої статті 57 СК України, суд першої інстанції вірно врахував джерело походження коштів, за рахунок яких було придбано спірну квартиру, та дійшов обґрунтованого висновку про її придбання як за особисті кошти відповідачки у розмірі 435 200,00 грн, що становить 16/25 часток, так і за спільні кошти подружжя в сумі 248 800 грн., що становить 9/25 часток, та виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні правильно визнав за позивачем право власності на 9/50 часток квартири.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив всі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши норми матеріального і процесуального права, а тому колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції

Посилання апеляційної скарги на те, що судом були невірно інтерпретовані надані позивачем пояснення щодо джерела походження коштів, за рахунок яких було придбано спірну квартиру, колегія суддів відхиляє, оскільки таке спростовується як змістом протоколу судового засідання від 30 січня 2025 року, так і технічним записом цього судового засідання, щодо неповноти чи неправильності яких позивач чи його представник не подавали зауважень.

Так, згідно технічного запису вказаного судового засідання на питання адвоката Скотникова О.М.: «Ваша колишня дружина вказує, що на придбання вказаної квартири вона продала однокімнатну квартиру, яка належала її матері і її мати надала ці кошти на придбання цієї квартири, чи так це?» Гапешко відповів: «Так і було». Адвокат Скотников:«Тобто трішки біле половини вартості квартири надала вона, а іншу частину надавали ви?» ОСОБА_1 : «Так, і плюс ремонт, меблі за мій рахунок».

На питання адвоката Олексієнко В.В.: «Хто вносив кошти за купівлю квартири?» ОСОБА_1 відповів: «Перший транш внесла дружина з тих коштів з яких вона продала однокімнатну квартиру, другий -10 000 доларів США також вносила дружина з коштів які були вдома».

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом фінансового становища сторін, то слід зазначити наступне.

Так, з копії трудової книжки позивача та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків щодо отриманих ним доходів за 2011-2019 року слідує, що ОСОБА_1 мав постійну роботу та отримував стабільну заробітну плату, працюючи у вказаний час в ТОВ «Сільсько-господарське підприємство «Нібулон», зокрема на час набуття спірної квартири – на посаді капітана самохідного плавучого крану «Святий Миколай».

Разом із тим такі обставини не спростовують належним чином встановленого судом факту, що у придбання спірної квартири вкладені кошти у сумі 435 200,00 грн, які належали відповідачці особисто.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд не дав оцінки поясненням позивача про його участь у фінансуванні ремонту та облаштуванні квартири, зокрема і витрачання коштів на ремонт квартири близько 25 000 доларів США, придбання меблів і техніки, які істотно підвищили її вартість, то колегія суддів звертає увагу, що вимог про поділ меблів і техніки позивачем у даній справі не заявлялось, при цьому сторони можуть поділити це майно, якщо у них є спір, в судовому порядку, до того ж з наданих у суді апеляційної інстанції пояснень представників сторін слідує, що судовим рішенням від 08 листопада 2023 року шлюб сторін розірвано та на теперішній час в іншому судовому провадженні перебуває на розгляді цивільна справа щодо поділу придбаного під час шлюбу майна сторін.

Щодо посилань представника позивача у відповіді на відзив на те, що ОСОБА_1 у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, не ставить питання про повернення витрачених на облаштування спірної квартири коштів, а посилається на істотне збільшення вартості майна внаслідок спільних фінансових та трудових вкладень подружжя, що має значення для визначення правового режиму майна та часток сторін відповідно до статті 62 СК України, то колегія суддів вважає недоведеними доводи позивача щодо існування передбачених вказаною правовою нормою підстав для визнання всієї спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц зазначала, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Між тим з матеріалів справи не вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на всю спірну квартиру.

Отже доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

За такого відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

З огляду на результати апеляційного перегляду справи відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Скотниковим Олександром Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Коломієць

Судді Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 10 червня 2026 року