Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №133/825/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/825/25

Провадження № 22-ц/801/1327/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк О. О.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокуСправа № 133/825/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Козюми Д.О.,

учасники справи:

позивач: АТ «Сенс Банк»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Дворської Альони Русланівни на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2026 року, яке ухвалив суддя Гуменюк О.О., повний текст складено 25 березня 2026 року,

в с т а н о в и в:

В березні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що 09 листопада 2021 року підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501388416 відповідач запропонував банку укласти угоду про надання споживчого кредиту, підставою для такої угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк».

09 листопада 2021 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501388416 банк прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про надання споживчого кредиту.

У Додатку №1 до угоди сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг.

Також, сторонами підписано паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.

Таким чином, 09 листопада 2021 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір на наступних умовах: сума кредиту 203000,00 грн; процентна ставка (фіксована) – 35,00% річних; строк кредиту – 60 місяців; дата повернення кредиту 09 листопада 2026 року; порядок повернення кредиту графік платежів до 09 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 7204,54 грн, загальна кількість платежів 60.

Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту, натомість позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором виконує неналежним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка становить 378917,80 грн з яких: 199035,46 грн заборгованість за кредитом; 179882,34 грн заборгованість по відсотках. На досудову вимогу відповідач не відреагував.

Отже, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 378917,80 грн з яких: 199035,46 грн заборгованість за кредитом; 179882,34 грн заборгованість по відсотках, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 4547,02 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29792,15 грн.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2026 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують підписання відповідачем оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту, відкриття рахунку на ім`я відповідача, зарахування на його рахунок кредит у розмірі 203000 грн та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем. Наявна виписка по рахунку за кредитною карткою на ім`я ОСОБА_1 за період з 09 листопада 2021 року по 09 вересня 2024 року, на який було перераховано грошові кошти в сумі 203000 грн, не підтверджує того, що рахунок відкрито саме на ім`я відповідача і що саме він звертався для його відкриття.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Дворська А.Р. подала апеляційну скаргу. Вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що в даній справі позивачем було надано належні та допустимі докази існування кредитних правовідносин між сторонами. Звертає увагу, що кредитний договір підписаний відповідачем аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «2516» шляхом направлення 09 листопада 2021 року на номер 380632342829, що підтверджується довідкою про ідентифікацію. Таким чином вважає, що належними та допустимими доказами підтверджено укладення між сторонами кредитного договору відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Також вказує, що відповідачем здійснювалось часткове погашення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про визнання ним факту укладення договору, погодження умов кредитування, наявність волевиявлення на його укладення. Надані банком первинні бухгалтерські документи та розмір заборгованості не спростовані відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Сімчук І.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін. Вважає його законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права,

Колегія суддів перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501388416 від 09 листопада 2021 року, в якій вказано, що ОСОБА_1 запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту, підставою для якої є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та банком.

Умови споживчого кредиту: тип кредиту: «Кредит готівкою», сума кредиту: 203000,00 грн, процентна ставка: 35,00 %, тип ставки фіксована, строк кредиту 60 місяців. Дата повернення кредиту 09 листопада 2026 року. Кредит надається для власних потреб. Спосіб видачі: переказ коштів на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк» (а.с.6 на звороті – 7).

У акцепті пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501388416 від 09 листопада 2021 року, вказано, що АТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію від імені ОСОБА_1 на укладення угоди про надання споживчого кредиту, на тих умовах, що визначені у оферті (а.с.8 – 9).

Згідно з паспорта споживчого кредиту ліміт/сума кредиту становить 203000 грн, а процентна ставка – 35 % (а.с.6).

Відповідно до довідки про ідентифікацію №2850121 АТ «Сенс Банк» підтвердило, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», ідентифікований АТ «Альфа-Банк» (а.с.33).

З копії меморіального ордеру №689636819 від 09 листопада 2021 року вбачається, що позивач перерахував для ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 203000,00 грн, призначення платежу: перерахування коштів за кредитним договором №501388416 від 09 листопада 2021 року (а.с.12).

На підтвердження факту зарахування грошових коштів та користування ОСОБА_1 грошовими коштами за кредитним договором №501388416 від 09 листопада 2021 року АТ «Сенс Банк» надано виписку по особовим рахункам від імені ОСОБА_1 (а.с.13 – 26).

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку на АТ «Сенс Банк», а 30 листопада 2022 року відповідні відомості внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

02 квітня 2024 року позивач направив ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості, яка залишилася без реагування (а.с.27).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №501388416 від 09 листопада 2021 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 09 вересня 2024 року складає 378 917,80 грн, з яких: 199035,46 грн за кредитом; 179 882,34 грн по відсотках.

Всього сплачено клієнтом 21617,36 грн, з яких: 3964,54 грн – тіло кредиту, 17652,82 грн – відсотки за користування кредитом (а.с.32).

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

За змістом ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору й вимог ЦК України.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року в справі №210/1504/13-ц, від 03 грудня 2020 року в справі №569/16767/16-ц, від 07 грудня 2022 року в справі №953/1904/20.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Банківська виписка має статус первинного документа, що підтверджує рух коштів за рахунком клієнта та здійснення банківських операцій.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №559/1622/19 зазначив, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, тоді як відповідач має довести відсутність такого обов`язку.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів чи інших аналогів власноручних підписів сторін у порядку, визначеному законодавством).

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи про прийняття пропозиції укласти електронний договір може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, заповнення електронної форми або вчинення дій, які вважаються прийняттям такої пропозиції, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено відповідну пропозицію.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор — це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію укласти електронний договір. Такий ідентифікатор може передаватися іншій стороні засобом зв`язку, зазначеним під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Таким ідентифікатором є СМС-повідомлення з кодом, зазначеним у тексті договору в розділі «Підписи сторін».

Відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору позивачем надано паспорт споживчого кредиту, оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501388416 від 09 листопада 2021 року, акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501388416 від 09 листопада 2021 року, графік платежів, довідку про ідентифікацію та розрахунок сукупної вартості кредиту.

Зазначені документи містять відомості про позичальника ОСОБА_1 , суму кредиту 203000 грн, строк кредитування 60 місяців, процентну ставку 35 % річних, порядок повернення кредитних коштів, докази підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора код 2516 та інші істотні умови кредитування.

На підтвердження фактичного надання кредитних коштів позивачем надано меморіальний ордер №689636819 від 09 листопада 2021 року, згідно з яким на рахунок відповідача перераховано 203 000 грн із призначенням платежу надання кредиту за кредитним договором №501388416 від 09 листопада 2021.

Також, апеляційний суд звертає увагу, що випискою по рахунку (а.с.13 – 26) та розрахунком заборгованості (а.с.32) підтверджено, що після отримання кредитних коштів ОСОБА_1 здійснював платежі на виконання умов кредитного договору в сумі 21617,36 грн, що свідчить про фактичне користування кредитом та виконання зобов`язань за договором протягом певного періоду.

Колегія суддів враховує, що поведінка відповідача після отримання кредитних коштів, а саме здійснення платежів на погашення основної суми боргу та процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору, свідчить про прийняття ним умов кредитного договору та визнання існування між сторонами відповідних договірних правовідносин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 грудня 2020 року у справі №127/23910/14-ц дійшов висновку, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та (або) сум санкцій є дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Отже, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність належних доказів підписання відповідачем ОСОБА_1 оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту, відкриття рахунку на ім`я відповідача, зарахування на його рахунок кредиту в розмірі 203000 грн, оскільки надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують досягнення сторонами згоди щодо істотних умов кредитування, фактичне перерахування відповідачу кредитних коштів, відсоткової ставки та подальше часткове виконання ним умов договору шляхом здійснення платежів на його погашення.

В судовому порядку зазначений правочин не визнавався недійсним, матеріали справи не містять відомостей щодо його оспорення відповідачем.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно оцінив наявні у справі докази та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості узгоджується з умовами кредитного договору, містить відомості щодо складових заборгованості та порядку її формування, а нарахування процентів здійснено в межах строку дії кредитного договору. Будь-яких доказів на спростування наведеного розрахунку, власного контррозрахунку заборгованості або заперечень щодо правильності її визначення відповідачем суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №501388416 від 09 листопада 2021 року в розмірі 378917,80 грн з яких: 199035,46 грн заборгованість за кредитом; 179882,34 грн заборгованість по відсотках.

Враховуючи вищевикладене, подана АТ «Сенс Банк» апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню, з ухваленням нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, рішення суду ухвалено судом першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та порушенням вимог процесуального закону щодо оцінки доказів, а тому в силу положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Щодо стягнення судового збору

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено 4547,02 грн судового збору, а при поданні апеляційної скарги сплачено 6820,53 грн.

Отже, згідно положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4547,02 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6820,53 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Крім того, в позовній заяві позивач АТ «Сенс Банк» просив стягнути 29792,15 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.

Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі № 826/1216/16.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 року у справі № 329/766/18.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29792,15 грн до матеріалів справи надано копії таких документів: довіреність № 023783/25 від 03 лютого 2025 року на уповноваження АТ «Сенс Банк» адвоката Дворську А.Р. представляти їх інтереси на підставі договору про надання правової допомоги № 1006 від 28 січня 2025 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом Дворською А.Р.; договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року, укладеного між АТ «Сенс Банк» та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс» в особі керуючого Лойфера А.Е., відповідно до п.3.1 якого винагорода виконавця (гонорар) становить за підготовку і подання позовної заяви до суду - 375,00 грн, за отримання рішення суду - 225,00 грн, комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85% (а.с.34 – 38).

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані із розглядом справи за цією позовною заявою, становлять 29792,15 грн (розрахунок 375,00 грн + 225,00 грн + 378 917,80 грн х 7,85 %).

Представник відповідача адвокат Сімчук І.А. у поданих поясненнях до суду першої інстанції просив відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також застосувавши правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, апеляційний суд приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 29792,15 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співмірні зі складністю справи.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, заперечення відповідача, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

Апеляційний суд бере до уваги, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 17 січня 2024 року у справі №910/2158/23.

Керуючись ст. ст. 137, 141, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Дворської Альони Русланівни задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №501388416 від 09 листопада 2021 року в розмірі 378917,80 грн (триста сімдесят вісім тисяч дев`ятсот сімнадцять грн 80 коп.) з яких: 199035,46 грн (сто дев`яносто дев`ять тисяч тридцять п`ять грн 46 коп.) заборгованість за кредитом; 179882,34 грн (сто сімдесят дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дві грн 34 коп.) заборгованість по відсотках.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4547,02 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок сім грн 02 коп.), судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6820,53 грн (шість тисяч вісімсот двадцять грн 53 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн (двадцять тисяч грн).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

Т. М. Шемета