Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №742/1431/25 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/80/26

Єдиний унікальний № 742/1431/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Короткої А.О.,

при секретарі судового засідання – Бурмаці Є.В.,

за участю:

позивачки – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Денисенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представниця позивачки – адвокатка Ткаченко Наталія Миколаївна, до ОСОБА_2 , представник відповідача – адвокат Денисенко Сергій Вікторович, про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Адвокатка Ткаченко Н.М. звернулася до суду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, у якому просила визнати спільним майном подружжя житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що сторони перебували у шлюбі з 30.07.2016. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.03.2023 шлюб між ними було розірвано. У період перебування у шлюбі, а саме: 31.10.2017, за спільні сумісні кошти подружжя було придбано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте право власності на зазначений будинок було зареєстровано лише на ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.

24.03.2025 до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечував проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що спірний будинок був придбаний ним за власні кошти, які були отримані ним від продажу квартири.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а її представниця подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій також підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити (а.п.57).

Відповідач теж до суду не з`явився, але його представник у судовому засіданні категорично заперечував проти задоволення позову, стверджуючи, що нині спірне майно придбане відповідачем виключно за його особисті кошти, а також зазначаючи про застосування стороною позивачки неправильного способу захисту.

Вислухавши думку учасників справи та дослідивши матеріали провадження, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.03.2023 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який було зареєстровано 30.07.2016, розірвано (а.п.8).

Згідно з копією договору купівлі-продажу квартири, 27.10.2017 ОСОБА_2 продав квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.п.21).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №416578927 від 06.03.2025, на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2017 ОСОБА_2 став власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.п.9-10).

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями Цивільного Кодексу України та Сімейним Кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 81 цього кодексу визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно із ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 Сімейного Кодексу України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 Сімейного Кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Пунктом 2 статті 16 ЦК України передбачено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

В своїй позовній заяві позивачка заявила вимогу про визнання житлового будинку спільним майном подружжя.

Однак така вимога не може бути судом задоволена, оскільки обраний спосіб захисту є неефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72),від16червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

У своїй постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Суд зауважує, що позовні вимоги про визнання будинку спільним майном подружжя є неналежним способом захисту, оскільки таке право спільної сумісної власності виникло у позивачки в силу вимог закону, тому додаткового судового захисту не потребує, метою сторін зазвичай є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу, а отже така позовна вимога, як окремо заявлена, не є належним способом захисту прав сторін та не відповідає належному способу захисту порушеного права.

Також такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 754/9261/19 (провадження № 61-106св24), від 21 вересня 2022 року в справі № 757/13014/20 (провадження № 61-7321св22).

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.2, 12, 13, 81, 134, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 284, 352, 354-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) про поділ спільного майна – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22.05.2026.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Анна КОРОТКА