Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №742/23/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/823/26

Єдиний унікальний № 742/23/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Короткої А.О.,

за участі секретаря судового засідання – Бурмаки Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання рухомого майна особистою власністю одного з подружжя,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати рухоме майно – автомобіль Chevrolet Express 2500 LS, д.р.н. НОМЕР_1 , її особистою власністю.

Позов мотивований тим, що 11.07.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який 09.09.2025 було розірвано.

Під час перебування у шлюбі позивачка взяла участь у програмі сурогатного материнства, підписавши договір від 13.04.2019, та отримала грошову компенсацію у розмірі 12600 євро. Більшу частину отриманих коштів ОСОБА_1 витратила на погашення боргів ОСОБА_2 , а на решту коштів нею було придбано автомобіль Chevrolet Express 2500 LS, д.р.н. НОМЕР_1 . У зв`язку з тим, що останні місяці вагітності по програмі сурогатного материнства позивачка мала перебувати у м.Кропивницькому, то вона не мала фізичної можливості оформити вказаний автомобіль на себе, тому автомобіль було оформлено на відповідача.

На даний час автомобіль знаходиться у ОСОБА_2 , добровільно віддавати його він не хоче, хоча, на думку позивачки, зазначений автомобіль був придбаний саме на її особисті кошти, які були нею отримані в якості грошової компенсації за її стан здоров`я.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, проте подала заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримала, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала та просила провести розгляд справи без її участі.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, хоча вважається таким, що був належним чином та вчасно повідомлений про час та місце розгляду справи, а також не надав суду жодних заперечень проти позову.

У зв`язку з цим суд на підставі ст.280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні у справі докази та вивчивши всі матеріали справи, суд приходить до переконання про необхідність задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_2 , 11.07.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб (а.п.8).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09.09.2025 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.п.5-6,7).

13.04.2019 позивачка ОСОБА_1 уклала договір про надання послуг сурогатної матері. Згідно з умовами даного договору ОСОБА_1 , як сурогатна матір, зобов`язується виносити вагітність і народити дитину із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій. В свою чергу, батьки-замовники майбутньої дитини зобов`язані виплатити ОСОБА_1 компенсацію в порядку, передбаченому договором (а.п.49-54).

Згідно з копією обмінної карти пологового будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила хлопчика, вага 3480 г, зріст 50 см (а.п.55-56).

Таким чином, ОСОБА_1 , як сурогатна матір, виносила та народила дитину, за що, відповідно до умов договору, отримала компенсацію в розмірі 12600 євро.

Отримання позивачкою компенсації підтверджується копією виписки по рахунку (а.п.57, 83).

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_3 , автомобіль Chevrolet Express 2500 LS, д.р.н. НОМЕР_1 , було зареєстровано на нового власника 16.10.2019. Власником є ОСОБА_2 (а.п.47-48).

Відповідно до копії звіту про незалежну оцінку об`єкта ринкова вартість автомобіля Chevrolet Express 2500 LS, д.р.н. НОМЕР_1 , 2003 року випуску, станом на 29.04.2025, складає 359253,00 грн (а.п.18-45).

Суд приймає до уваги ту обставину, що спірний автомобіль було оформлено 16.10.2019 на відповідача ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що останні місяці вагітності ОСОБА_1 була зобов`язана перебувати у м.Кропивницький, оскільки за умовами договору про надання послуг сурогатного материнства, вона зобов`язалася неухильно дотримуватися вимоги місця її перебування (п.1.7 договору).

Суд виходить з того, що автомобіль був придбаний в інтересах родини, оформлений на відповідача та залишився у його користуванні, жодних компенсацій позивачці він не сплатив, доказів про наявність особистого доходу відповідача, який дозволив би йому вкласти кошти у придбання спірного автомобіля, суду не надано, договір не посвідчувався нотаріально, правовий режим придбаного майна не роз`яснювався. Відповідно суд вважає, що є підстави для відступлення від рівності часток у спільному сумісному праві власності на спірний автомобіль, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.368 ЦК України майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньої спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регулюється статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 1 ст. 69 СК України вбачається, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.372 ЦК України,майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як роз`яснено Пленумом Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року №11).

Частиною 1 ст.69 СК України визначено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на повний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Верховний Суд України в п.23, 24 Постанови Пленуму від 21.12.2007 № 1 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснив, що при вирішенні спорів між подружжям про майно необхідно з`ясувати джерело і час його придбання, а також роз`яснив, що не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

За правилами частин 5 та 7 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати, одержані за договорами страхування життя та здоров`я. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільнгого сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Під час судового розгляду знайшли своє підтвердження доводи позивачки щодо того, що до отримання нею компенсації за договором про сурогатне материнство жодних інших значних грошових коштів ні вона, ні відповідач на момент придбання спірного майна не мали.

Сурогатне материнство - це один із найбільш щедрих і добрих вчинків, які жінка може зробити, щоб допомогти іншим. Вагітність несе в собі ризик загальних скарг, акушерських ускладнень і несприятливого впливу на здоров`я. Щоб виносити вагітність потрібна емоційна та фізична сила, терпимість і стійкість, щоб витримати все це заради когось іншого. У сенсі віддавання та самопожертви це один із найбільш етичних вчинків, яких може досягти людина (C Wood, Artificial Procreation, доповідь, виголошена на Першому всесвітньому конресі з сімейного права та прав людини, 1993, Сідней.)

Отже, позивачка, погодившись бути сурогатною матір`ю, несла ризики загальних скарг, акушерських ускладнень і несприятливого впливу на її здоров`я. Крім того, у пункті 1.11 договору про надання послуг сурогатної матері зазначено, що батьки-замовники сплачують їй кошти як компенсацію за незручності при виношуванні вагітності.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 , виношуючи вагітність, ризикувала своїм життям, жертвувала здоров`ям, а також отримала емоційні (моральні) травми, тобто саме за всі ці несприятливі наслідки для її здоров`я, позивачка отримала грошову винагороду, як компенсацію.

Відповідно до ст.213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

Оскільки позивачка є стороною договору про сурогатне материнство від 13.04.2019, вона дійсно вправі трактувати значення слова компенсація так, як вона його розуміла при укладенні договору. Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що вона, розуміючи ризики для свого життя та здоров`я, погодилася на виношування вагітності з метою отримання компенсації для фінансового забезпечення себе та своїх дітей, тобто цю винагороду позивачка вважала особистими коштами, суд вважає обґрунтуваними.

Вказана винагорода не може бути розцінена як форма доходу, оскільки згідно зі ст.149 Кримінального кодексу України торгівля людьми є кримінальним правопорушенням, тобто суспільно небезпечним винними діянням, за яке передбачена кримінальна відповідальність.

Відповідно до п.14.1.54 ст.14 Податкового кодексу України серед визначень понять встановлено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи відповідно до переліку.

Також для цілей оподаткування види доходів визначені розділом IV Податкового кодексу України під назвою Податок на доходи фізичних осіб.

Однак отримані позивачкою кошти за договором про сурогатне материнство не відповідають жодному із видів доходів у розумінні Податкового кодексу України, не відповідають також і критеріям, за якими ці кошти можуть бути віднесені саме до доходу, який би підлягав оподатковуванню.

Таким чином, сурогатне материнство не є діяльністю будь-якого виду, що здійснюється з метою отримання прибутку. Оскільки отримані позивачкою кошти за договором про сурогатне материнство неможливо віднести саме до доходу, а тому неможливим є й віднесення отриманої суми до спільного бюджету сторін як чоловіка та жінки, як подружжя.

Статтею 10 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права). Оскільки Сімейним кодексом України прямо не врегульовано відносини щодо правового статусу винагороди, отриманої за сурогатне материнство, до них мають застосовуватися норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч.3 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Згідно з ч.4 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

З урахуванням зазначеного, можливо дійти висновку, що оскільки компенсація виплачена позивачці за її особисті заслуги, як відшкодування шкоди, завданої її здоров`ю, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди, то з урахуванням Договору про сурогатне материнство від 13.04.2019, ці кошти можна розцінити її особистою приватною власністю.

З цього випливає, що відповідно і спірне майно (транспортний засіб), придбане за рахунок такої винагороди (компенсації), також є особистою приватною власністю позивачки.

Суд погоджується з доводами позивачки, що автомобіль придбаний виключно за її власні кошти, отримані за участь у програмі сурогатного материнства, тому спірне майно не є об`єктом спільної сумісної власності сторін, при укладенні договору купівлі-продажу якого та реєстрації його на і`мя відповідача, жодного волевиявлення позивачки на це не зафіксовано.

Верховний Суд у постановах від 22 лютого 2021 року по справі №756/2527/16-ц, від 18 червня 2018 року по справі №711/5108/17 дійшов висновку про необхідність встановлення обставин набуття майна одним з подружжя за рахунок особистих коштів, встановлення походження цих коштів і прийняття відповідного рішення про можливість вважати спірне майно особистою власністю одного з подружжя.

Таким чином, спірний автомобіль неможливо визнати таким, що відноситься до об`єктів спільної сумісної власності сторін.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог та визнання права власності на автомобіль Chevrolet Express 2500 LS, д.р.н. НОМЕР_1 , за ОСОБА_1 .

На підставі ст.141 ЦПК України суд вважає, оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, то і судові витрати по справі необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-78, 81, 141, 258-261, 263, 265, 280 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_4 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП– НОМЕР_5 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про визнання рухомого майна особистою власністю одного з подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на автомобіль Chevrolet Express 2500 LS, д.р.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП– НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_4 , судовий збір у розмірі 3592,53 гривень та витрати на проведення оцінки транспортного засобу у розмірі 6698,13 гривень, а всього 10290 (десять тисяч двісті дев`яносто) гривень 66 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

Повне заочне рішення складено та підписано 10.06.2026.

Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Анна КОРОТКА