Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №338/1129/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/1129/25

Провадження № 22-ц/4808/911/26

Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Максюти І.О.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бігун Вікторії Петрівни на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,+ на стороні відповідача - Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (проїздом),

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (проїздом.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що між її земельною ділянкою та земельною ділянкою відповідача проходить заїзд до житлових будинків, а також цим проїздом користуються і інші громадяни для доступу до своїх земельних ділянок. З 2024 року ОСОБА_2 систематично, без погодження підсипає проїзд щебенем, розчищає територію земельної ділянки своєї племінниці ОСОБА_3 та грунтом із земельної ділянки племінниці засипає заїзд до вище вказаних домогосподарств. Між проїздом та огорожею ОСОБА_1 проходить меліоративна канава, яка на даний час повністю засипана грунтом. Насипи грунту та щебені навезені впритул до фундаменту огорожі позивачки, чим створюються небезпечні умови, які сприятимуть затопленню її домогосподарства. У 2024 року позивачка звернулась зі скаргою до органу місцевого самоврядування Солотвинської селищної ради Івано-Франківської області щодо протиправних дій ОСОБА_2 , які полягають у самовільному протиправному підсипанні проїзду загального користування без погодження із сусідами та органом місцевого самоврядування. 21 травня 2025 року Солотвинська селищна рада надала відповідь, в якій зазначила, що в ході розгляду заяви встановлено, що ОСОБА_4 справді підсипав від центральної дороги заїзд. Комісією рекомендовано звернутись в проекту організацію для винесення меж в натурі (на місцевості) відповідно до виготовленої проектної документації та не чинити перешкоди у користуванні проїздом.

Просила зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою – проїздом до господарства позивачки, розташованого на АДРЕСА_1 , шляхом розчищення проїзду від насипу ґрунту та щебеню, заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії щодо пошкодження, перекриття, блокування чи подальшого підсипання спільного проїзду.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бігун В. П. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року скасувати та задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач самовільно змінив рельєф проїзду та засипав канаву, тобто змінив природний стан території, що створює непередбачувані ризики для земельної ділянки апелянтки. Такі дії відповідача суперечать принципу добросусідства.

Суд першої інстанції, зазначаючи про те, що будь-яких належних і допустимих доказів (висновків експертиз, актів органів місцевого самоврядування) про підтоплення її земельної ділянки чи створення відповідачем інших перешкод, які негативно впливають на її власність, позивачкою суду не надано, фактично поставив обов`язок доведення підтоплення як обов`язкову умову, що суперечить правовій природі негаторного позову. При цьому суд не врахував, що відповідачем здійснено підсипання проїзду без погодження ані сусідів, ані органу місцевого самоврядування, що призвело до зміни стан проїзду та засипання меліоративної канави. Суд встановив факт підсипання проїзду щебенем, яке здійснено відповідачем власними силами, однак не взяв таку обставину до уваги при прийнятті рішення. Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті рішення не в повній мірі з`ясував обставин, що мають значення для справи, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бігун В. П. доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , представник Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської областів судове засідання не з`явились, у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності .

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки адвоката Бігун В.П., які підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом встановлено, що позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.18). Вона є власником земельної ділянки за цією ж адресою, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 986458 (а.с.7).

Відповідач проживає у будинку АДРЕСА_2 та є користувачем проїзду, який проходить повз господарство позивачки та примикає до вулиці Шевченка в с.Гута.

З інформації Солотвинської селищної ради від 21 травня 2025 року, наданої на звернення позивачки, встановлено, що проїзд між будинками сторін вільний, доступний для користування. Зі слів заявниці ОСОБА_2 підсипав від центральної дороги заїзд. Комісією рекомендовано звернутись в проекту організацію для винесення меж в натурі (на місцевості) відповідно до виготовленої проектної документації та не чинити перешкоди у користуванні проїздом з дотриманням правил добросусідства. При цьому сама Рада вказує, що звернулась до Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області з питанням про встановлення труб для забезпечення протоку дощової води, оскільки канава засипана грунтом. (а.с.13-14).

Проїзд до вулиці Шевченка, який є громадською дорогою, підсипаний щебенем, що видно на долучених до матеріалів справи фотографіях (а.с.68-72, 90-92).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких належних і допустимих доказів (висновків експертиз, актів органів місцевого самоврядування) про підтоплення її земельної ділянки чи створення відповідачем інших перешкод, які негативно впливають на її власність, стороною позивачки суду не надано.

Перевіривши справу, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Відповідно до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

63. Згідно із статтею 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до статті 21 Закону України "Про дорожній рух" автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі, в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами. Автомобільні дороги, вулиці поділяються на: загального користування, відомчі та приватні. Автомобільні (позаміські) дороги загального користування поділяються на дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення поділяються на магістральні та інші.

Статтями 16, 18 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Вулиці і дороги міст та інших населених пунктів поділяються на магістральні дороги (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці загальноміського значення (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці районного значення, а також вулиці і дороги місцевого значення. Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування. Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

Відповідно до положень статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 мотивує позовні вимоги тим, що між дорогою та її огорожею проходить меліоративна канава, яка на даний час повністю засипана грунтом. Насипи грунту та щебеню навезені впритул до фундаменту огорожі позивачки, чим створюються небезпечні умови для можливого затоплення її домогосподарства.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

Апеляційний суд наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановлено, що ОСОБА_1 надала суду в якості доказів документи, що підтверджують її право власності на земельну ділянку, якою вона користується, і фотографії, які відображають насип щебеню при з`їзді на спірну дорогу між домогосподарствами сторін з головної асфальтованої дороги.

З відповіді Солотвинської селищної ради від 21 травня 2025 року №130/02-28 неможливо встановити, що саме відповідач підсипав від центральної дороги заїзд, оскільки такі обставини відображені у відповіді позивачки тільки з її слів. Більш того, не встановлено, яким чином це впливає негативно на користування власністю позивачки. Комісією рекомендовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернутись в проекту організацію для винесення меж в натурі (на місцевості) відповідно до виготовленої проектної документації та підтримувати правила добросусідства .

З наданих позивачкою доказів не вбачається порушення її прав щодо користування проїзною частиною дороги, не доведено виникнення перешкод у користуванні земельною ділянкою – проїздом до господарства позивачки, розташованого на АДРЕСА_1 , внаслідок дій відповідача. Фотознімки самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати факт проведення відповідних робіт, їх обсяг, час виконання, особу виконавця, а також причинно-наслідковий зв`язок між такими діями та негативними наслідками на які посилається позивачка. Надані фотографії не містять жодних ідентифікуючих ознак, не підтверджені іншими доказами та не можуть вважатися достатнім доказом у розумінні вимог процесуального закону.

Будь-яких інших належних доказів, зокрема актів обстеження, технічної документації, висновків спеціалістів чи експертів, які б підтверджували факт зміни стану проїзду або засипання меліоративної канави, до матеріалів справи не подано.

Крім того, під час розгляду справи позивачка не заявляла клопотання про призначення судової експертизи з метою встановлення факту проведення підсипання, зміни рельєфу місцевості, стану меліоративної канави чи наявності будь-яких порушень будівельних, земельних або інших норм. Відсутність експертного дослідження у справі унеможливлює встановлення обставин, які потребують спеціальних знань.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач самовільно змінив рельєф проїзду та засипав канаву тобто змінив природний стан території, що створює непередбачувані ризики для земельної ділянки апелянти і такі дії відповідача суперечать принципу добросусідства, оскільки вказані дії не підтверджують погіршення стану дороги чи створення негативних наслідків для позивачки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок позивачки.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бігун Вікторії Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 11 червня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М.Барков

І.О. Максюта