Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №341/1394/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 341/1394/25

Провадження № 22-ц/4808/956/26

Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Мальцевої Є. Є., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Кузнєцова В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду від 17 листопада 2025 року, ухвалене в складі судді Гаполяка Т. В. у м. Галичі, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову зазначив, що 01.08.1992 між ним та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_3 ) було зареєстровано шлюб. Діти, які народилися у шлюбі, досягли повноліття.

Стосунки у сторін не склалися. Між ними існувало багато розбіжностей у життєвих поглядах, відносини як подружжя поступово погіршувалися, зникло взаєморозуміння. Спроби примиритися не дали бажаних результатів, оскільки вони мають різні погляди на сімейне життя та обов`язки.

Вважав, що подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить його інтересам.

Зазначав, що впродовж десяти років вони проживають окремо та не підтримують жодних стосунків як чоловік і дружина, а шлюб носить виключно формальний характер. Вказував, що на даний час проживає у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою.

Просив суд розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 01 серпня 1992 року виконавчим комітетом Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, актовий запис № 10.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Заочним рішенням Галицького районного суду від 17 листопада 2025 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Виконавчим комітетом Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, актовий запис № 10.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що її представником через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції було подано клопотання про виклик свідків, витребування оригіналу свідоцтва про шлюб, обов`язкову участь сторін у справі та надання строку для примирення подружжя. Зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки цим клопотанням та не забезпечив їй можливості довести обставини, які мають значення для справи, зокрема щодо наявності фактичних сімейних відносин та спільних поїздок у 2024-2025 роках.

Стверджує, що судом порушено норми щодо примирення подружжя, оскільки вона наполягала на наданні строку для примирення. Суд обмежився формальним твердженням про різні погляди подружжя, не дослідивши надані нею докази, які свідчать про продовження сімейного життя.

Зазначає про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Вказує, що позивач стверджував про формальний характер шлюбу, однак нею було надано докази спільного проживання та відпочинку сторін, зокрема під час поїздок до Словаччини у 2022–2023 роках та поїздок у 2024 році, які, на її думку, судом першої інстанції проігноровані.

Крім того, вважає порушеним її право на справедливий суд, оскільки справу розглянуто за її відсутності та не враховано подані нею письмові пояснення і клопотання.

Просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гайтанюк М. М., подав відзив на апеляційну скаргу.

Вказує, що доводи апелянтки про неповне з`ясування обставин справи та ігнорування її клопотань не відповідають дійсності. До ухвалення судом першої інстанції рішення у справі відповідачкою заявлялися лише клопотання про передачу справи на розгляд Івано-Франківському міському суду, у задоволенні яких суд обґрунтовано відмовив. Клопотання про виклик свідків, витребування оригіналу свідоцтва про шлюб та надання строку для примирення подружжя були заявлені представником відповідачки лише після подання заяви про перегляд заочного рішення суду.

Покликається на те, що під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 не навела обставин та не подала доказів поважності причин своєї неявки в судові засідання, неповідомлення суду про причини неявки, неподання відзиву на позов та доказів, на які вона посилалася.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене на підставі наявних у справі доказів та з дотриманням вимог процесуального закону. А твердження відповідачки про недослідження доказів продовження сімейного життя не відповідають дійсності. У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на своє утримання, в якому вказувала, що позивач покинув її у липні 2025 року та не надає коштів на утримання. Таким чином, фактично визнала наявність у позивача інших відносин.

Стверджує, що відповідачкою не подано жодного доказу, який би підтверджував продовження сімейних відносин після липня 2025 року. Водночас позивачем до матеріалів справи були долучені докази на підтвердження того, що він має іншу жінку та має намір узаконити з нею відносини після набрання рішенням про розірвання шлюбу законної сили.

Наголошує, що примирення між сторонами є неможливим, шлюб тривалий час носить формальний характер, між сторонами зникли почуття любові та взаємоповаги, позивач не бажає проживати з відповідачкою. Вважає, що жоден строк для примирення не призведе до відновлення сімейних відносин, а поведінка відповідачки свідчить про намагання затягнути набрання рішенням суду законної сили.

Вважає, що доводи апеляційної скарги належними доказами не підтверджені, а дії ОСОБА_1 свідчать про зловживання процесуальними правами та примушування позивача до збереження шлюбу.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду апелянтка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Підлуський В. Д. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник позивача – адвокат Гайтанюк М. М. щодо вимог та доводів апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки та її представника, заперечення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заочне рішення Галицького районного суду від 17 листопада 2025 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.08.1992 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, актовий запис № 10. Після укладення шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_5 ». Наведене підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 01.08.1992 (а.с. 4), а також копією витягу актового запису про шлюб з Єдиного порталу державних послуг «Дія» (а.с. 9).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не підтримують шлюбних відносин, що свідчить про остаточний розпад сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а його розірвання засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позивач, скориставшись своїм правом на звернення до суду з таким позовом, наполягає на розірванні шлюбу та не має наміру зберігати його. А подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечитимуть інтересам позивача.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Статтею 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода одного з подружжя продовжувати шлюбні стосунки є підставою для реалізації його права на звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що стосунки між сторонами не складалися через численні розбіжності у життєвих поглядах, у зв`язку з чим відносини між ними як подружжям поступово погіршувалися, зникло взаєморозуміння, а спроби примирення не дали бажаних результатів через різні погляди на сімейне життя та сімейні обов`язки. Вказував, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливими і суперечать його інтересам. Зазначав, що протягом десяти років сторони проживають окремо та не підтримують жодних стосунків як чоловік і дружина, шлюб носить виключно формальний характер. Крім того, на даний час він перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, а позивач наполягає на його розірванні, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 522/4341/18 (провадження № 61-6402св20).

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки докази можливості збереження сім`ї відсутні, а подальше спільне проживання суперечитиме інтересам позивача.

Наведені в апеляційній скарзі твердження про те, що місцевий суд не розглянув клопотання відповідачки про виклик свідків, витребування оригіналу свідоцтва про шлюб, обов`язкову участь сторін та надання строку для примирення подружжя, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, до ухвалення судом першої інстанції заочного рішення від 17 листопада 2025 року відповідачкою заявлялися лише клопотання про передачу справи на розгляд іншого суду, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено. Клопотання про виклик свідків, витребування оригіналу свідоцтва про шлюб, обов`язкову участь сторін та надання строку для примирення подружжя були подані представником відповідачки вже після ухвалення заочного рішення, під час звернення із заявою про його перегляд.

За таких обставин посилання апелянтки на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи по суті проігнорував вказані клопотання, не відповідають матеріалам справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Твердження апелянтки про порушення її права на справедливий судовий розгляд також є необґрунтованими.

Як вбачається з ухвали Галицького районного суду від 17 березня 2026 року (а.с. 41), під час вирішення заяви відповідачки про перегляд заочного рішення судом було встановлено, що вона належним чином повідомлялася про час і місце розгляду справи, а обґрунтування поважності причин її неявки в судові засідання та неподання відзиву на позовну заяву не знайшли свого підтвердження.

Вказані висновки узгоджуються з матеріалами справи, які були перевірені судом апеляційної інстанції, та не спростовані під час апеляційного розгляду.

Крім того, посилання ОСОБА_1 на перебування на лікуванні не підтверджує поважності причин її неявки саме в судове засідання, за результатами якого 17 листопада 2025 року було ухвалено заочне рішення, оскільки наведені нею обставини стосувалися лікування у період з 22 вересня 2025 року по 27 вересня 2025 року, тоді як оскаржуване рішення ухвалене майже через два місяці після цього.

Не заслуговують на увагу й аргументи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог статті 111 СК України щодо вжиття заходів до примирення подружжя.

Надання строку для примирення є процесуальним заходом, який застосовується судом з урахуванням конкретних обставин справи, фактичних взаємин подружжя та реальної можливості збереження сім`ї. Водночас таке примирення не може зводитися до примушування одного з подружжя до збереження шлюбу всупереч його волі.

У цій справі позивач послідовно наполягав на розірванні шлюбу, зазначав про тривале окреме проживання сторін, відсутність між ними шлюбних відносин, формальний характер шлюбу та перебування у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою. Такі обставини свідчать про стійкий розлад подружніх відносин та відсутність реальних передумов для примирення сторін.

Посилання апелянтки на наявність спільних поїздок сторін у 2022–2024 роках не спростовують висновків суду першої інстанції про неможливість подальшого збереження шлюбу, оскільки самі по собі такі обставини не свідчать про наявність між сторонами повноцінних сімейних відносин на час звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу та на час ухвалення судового рішення.

Крім того, апелянткою не подано належних і допустимих доказів, які б підтверджували продовження між сторонами сімейних відносин після липня 2025 року, тобто у період, безпосередньо наближений до звернення позивача до суду з цим позовом. При цьому сама ОСОБА_1 , звертаючись у грудні 2025 року до суду з позовом про стягнення аліментів на своє утримання, зазначала, що позивач покинув її у липні 2025 року та не надає коштів на утримання, що узгоджується з висновком про фактичне припинення сімейних відносин між сторонами.

Колегія суддів також враховує, що в апеляційній скарзі відповідачка фактично не наводить обставин, які б свідчили про наявність реальних передумов для збереження сім`ї або про можливість відновлення сімейних відносин між сторонами. Її доводи зводяться до незгоди з ухваленим рішенням та посилань на процесуальні порушення, які під час апеляційного перегляду свого підтвердження не знайшли.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що позивач послідовно наполягає на розірванні шлюбу, вважає сімейні відносини припиненими та не виявляє наміру їх відновлювати. За таких обставин відсутні підстави вважати, що подальше збереження шлюбу відповідатиме інтересам сторін або сприятиме відновленню сім`ї.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

З огляду на встановлені обставини справи, тривалий розлад подружніх відносин, відсутність взаємної згоди сторін на продовження сімейного життя та небажання позивача зберігати шлюб, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про розірвання шлюбу.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Галицького районного суду від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: Є. Є. Мальцева

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.