Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №766/7657/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/7657/25

н/п 1-кп/766/182/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026

Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

? прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

? обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції, власні засоби зв`язку),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080200000153 від 17.01.2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуваючого, розлученого, із середньою спеціальною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

військовослужбовця військової служби за мобілізацією, на час вчинення кримінального правопорушення обіймав посаду старшого кулеметника (бронеавтомобіля) 2 відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «старший солдат»,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою ст. 407 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті ухвалив вирок про таке:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного Судом доведеним та статті КК України, що передбачають відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

1.1. Суд встановив, що ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді старшого кулеметника (бронеавтомобіля) 2 відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «старший солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 2, 11, 16, 49, 125, 126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 27 листопада 2024 року самовільно залишив місце служби, а саме позиції підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ поблизу АДРЕСА_2 , та як наслідок, ухилився від виконання обов`язків військової служби з моменту самовільного залишення місця служби до моменту фактичного його затримання поза межами частини, а саме: з 27 листопада 2024 року до 05 квітня 2025 року, тобто на період більше трьох діб, в умовах воєнного стану.

Отже, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною п`ятою ст. 407 КК України, формою об`єктивної сторони якого є самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

ІІ. Позиції сторін кримінального провадження

2.1. Прокурор у судових дебатах вважав, що пред`явлене обвинувачення є доведеним. Вина обвинуваченого ОСОБА_9 також доведена, а його дії кваліфіковані правильно, а саме за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

2.2. У судовому засіданні вина ОСОБА_9 у вчиненні зазначеного злочину доведена показами свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також матеріалами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини обвинуваченим, які у сукупності узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.

2.3. Прокурор просив Суд при призначенні покарання ОСОБА_9 врахувати відсутність обставин, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України.

2.4. Прокурор просив визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

2.5. Обвинувачений фактичні обставини кримінального правопорушення підтвердив, проте вину не визнав. Під час допиту та дослідження доказів, наданих стороною захисту, зазначив, що дійсно самовільно залишив місце служби у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, про що повідомляв своєму командиру ОСОБА_10 під час переписки у месенджерах. На підтвердження своїх показань і поважності причин вчинення СЗЧ надав Суду докази. Також вказав, що його було затримано 05.04.2025 року органами поліції, коли він їхав на роботу.

Від участі в судових дебатах та від останнього слова обвинувачений відмовився.

ІІІ. Докази, що досліджені Судом у судовому засіданні

3.1. Суд, встановлюючи вищеназвані обставини кримінального правопорушення, у судовому засіданні дослідив надані стороною обвинувачення докази, які підтверджують обставини та винуватість обвинуваченого, а саме:

3.1.1. висновок службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим кулеметником (бронеавтомобіля) 2 відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_9 від 19.12.2024 року, яким підтверджено факт самовільного залишення місця тимчасового пункту дислокації без зброї ВОП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (північні околиці АДРЕСА_2 ) роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення 27.11.2024 старшим кулеметником (бронеавтомобіля) 2 відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення старшим солдатом ОСОБА_9 ;

3.1.2. рапорт командира батальйону оперативного призначення підполковника ОСОБА_12 від 28.11.2024;

3.1.3. копія наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2024 №852 «Про призначення проведення службового розслідування»;

3.1.4. пояснення командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення лейтенанта ОСОБА_13 ;

3.1.5. пояснення головного сержанта гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення майстра-сержанта ОСОБА_14 ;

3.1.6. пояснення номера обслуги 3 відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення старшого солдата ОСОБА_15 ;

3.1.7. рапорт командира роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення лейтенанта ОСОБА_16 від 16.12.2014;

3.1.8. витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2024 №282 про призначення на посаду солдатом ОСОБА_9 від 10.12.2024 №1121;

3.1.9. копія водійського посвідчення старшоо солдата ОСОБА_9 ;

3.1.10. копія розшукової карти на старшого солдата ОСОБА_9 ;

3.1.11. службова характеристика на старшого солдата ОСОБА_9 .

3.1.12. показання свідка ОСОБА_10 , який під час допиту у судовому засіданні показав, що восени 2024 року він був т.в.о. командира роти вогневої підтримки. Грянний в той час планувався в групу для виконання бойових завдань на лівому березі річки Дніпро. Закінчились підготовчі заняття. На заняттях був ОСОБА_17 та хлопці, які готувались. Свідок підійшов поспілкуватись. ОСОБА_18 виглядав позитивно, обговорювали нюанси роботи радіостанцій. Через деякий час стало відомо, що обвинувачений вибув в невідомому напрямку. На той час свідок подумав, що ОСОБА_18 поїхав в магазин за покупками, або відвезти собак. Однак через пару годин стало зрозуміло, що ОСОБА_19 не буде. Після того свідок доповів керівництву, що є підозра на самовільне залишення військової частини. В роті був санінструктор. Проте свідок не зміг повідомити, чи звертався ОСОБА_18 за медичною допомогою та про скарги з його боку. Збоку ОСОБА_19 свідок не чув звернень з приводу побоювань переправлення на лівий берег.

3.1.13. показання свідка ОСОБА_11 , який під час допиту у судовому засіданні показав, що з обвинуваченим знайомий, проходили службу в одній роті, свідок був командиром відділення, ОСОБА_18 був на певний час прикомандирований. На момент вчинення СЗЧ не був у підпорядкуванні. Свідок повідомив, що ОСОБА_18 був у списку на ротацію. Вчинив СЗЧ під час проходження занять. Щодо його звернень до мед. інструкторів невідомо. ОСОБА_18 покинув місце дислокації самостійно.

Також Суд дослідив докази сторони захисту, надані на підтвердження хворобливого стану здоров`я обвинуваченого, як поважної підстави залишення місця служби, а саме:

3.1.14. скріншот переписки із застосунку «Телеграм» з ОСОБА_20 ;

3.1.15. скріншот переписки із застосунку «Сигнал» з ОСОБА_21 ;

3.1.16. скріншот переписки із застосунку «Сигнал» з ОСОБА_22 ;

3.1.17. рахунок №1000070481739 від 29.12.2023;

3.1.18. направлення від 23.12.2023 року;

3.1.19. рентгенологічне дослідження (знімок) від 25.12.2023;

3.1.20. інші матеріали кримінального провадження.

ІV. Оцінка, мотиви і висновки Суду

4.1. Згідно з приписами частини першої ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

4.2. Відповідно до ст. 17 КПК України для доведення винуватості особи у вчиненні злочину встановлено стандарт доказування «поза розумним сумнівом», який означає, що сукупність встановлених обставин повинна виключати будь-яке інше розуміння (пояснення) події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього злочину. Отже, фактичні обставини повинні бути встановлені з бодай мінімальним ступенем чіткості та переконливості, який дозволяв би суду зробити висновок щодо винуватості особи в межах пред`явленого їй обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року справа №295/9646/23 провадження № 51- 809 км 24)

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі №754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі №760/23459/17).

4.3. Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на те, що кожна обставина висунутого обвинувачення має бути доведена і підтверджена доказами, Суд вважає за доцільне дати оцінку інкримінованому обвинуваченому складу кримінального правопорушення для надання остаточного висновку щодо винуватості особи.

4.4. Обвинуваченому інкримінується діяння, формою об`єктивної сторони якого є самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

4.5. Суспільна небезпека цього діяння полягає в тому, що в умовах воєнного стану такі дії створюють пряму загрозу для виконання бойових завдань, можуть призвести до втрати позицій, зриву операцій і, головне – становлять ризик для життя та здоров`я інших військовослужбовців. Це діяння несе за собою не лише правові наслідки, а й підриває бойову готовність підрозділу, дисципліну та довіру між військовослужбовцями.

4.6. Згідно з висновком Верховного Суду під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій розташовано підрозділи та служби частини. Місце служби - це будь-яке місце, яке збігається з розташуванням військової частини та визначене військовослужбовцю для виконання обов`язків з військової служби протягом встановленого часу, або місце, де він повинен перебувати за наказом або за розпорядженням командування. (постанова ККС ВС від 23 листопада 2022 року у справі №373/108/16-к, провадження №51-1502км 22).

4.7. Допитані під час судового розгляду свідки показали (пункти 3.1.12, 3.1.13 розділу ІІІ цього вироку), що обвинувачений самовільно залишив місце служби під час проведення підготовчих занять для виконання бойової задачі на лівому березі річки Дніпро.

4.8. Під час допиту обвинувачений також підтвердив, що самовільно залишив місце служби, мотивуючи цей вчинок наявністю гіпертонічної хвороби у нього і його непридатністю до військової служби.

4.9. Виходячи із поведінки обвинуваченого після вчинення СЗЧ, а саме:

- до будь-якої військової частини з наміром повернутися на військову службу не звертався;

- самостійно військово-лікарську комісію для підтвердження непридатності до військової служби не проходив;

- був затриманий органами поліції під час прямування на роботу (підтверджує обставину влаштування обвинуваченим на роботу, не пов`язану з військовою службою),

Суд дійшов висновку, що наміру повернення на військову службу у обвинуваченого не було і немає.

4.10. Суд також звертає увагу на те, що кримінальне правопорушення, інкриміноване обвинуваченому, є, по суті, триваючим злочином, оскільки вчинене злочинне діяння у вигляді невиконання обов`язків військової служби через самовільне залишення місця служби безперервно тривало протягом тривалого часу, а саме 04 місяців 08 днів. Саме протягом такого періоду часу обвинувачений перебував у так званому «злочинному стані», наслідком якого є підрив бойової готовності підрозділу, де обвинувачений проходив військову службу, та інші негативні фактори, на які Суд вказав вище, надаючи кримінально-правову характеристику інкримінованому діянню.

Крім того, інкриміноване діяння не вимагає встановлення поважності чи неповажності причин самовільного залишення місця служби обвинуваченим і починається з моменту залишення ним місця служби і є закінченим з моменту його затримання.

В цьому контексті Суд, дослідивши докази, надані обвинуваченим на підтвердження поважності причин залишення місця служби (пункти 3.1.14 -3.1.19 розділу ІІІ вироку), дійшов висновку, що вони не стосуються предмета доказування, який являє собою власне сам факт самовільного, тобто без дозволу командира, залишення місця служби і його тривалість. Зібрані стороною обвинувачення докази, які були досліджені в судовому засідання разом з показаннями свідків підтверджують факт самовільності залишення обвинуваченим місця служби понад трьох діб.

4.11. Суд також зважує на пасивну поведінку обвинуваченого, яка у той період полягала у відсутності спроб та намірів з боку останнього вийти з цього «злочинного стану», виправити ситуацію і повернутися на службу. На переконання Суду, вказані обставини свідчать про нехлюйське ставлення обвинуваченого до виконання свого конституційного обов`язку щодо захисту України.

4.12. Розглянувши справу в межах пред`явленого обвинувачення, проаналізувавши показання обвинуваченого з приводу інкримінованого йому діяння та показання свідків, оцінивши інші докази відповідно до ст. 94 КПК України, дійшов висновку, що:

обставини інкримінованого кримінального правопорушення, підтверджуються доказами в повному обсязі,

кваліфікація інкримінованого обвинуваченому діяння за частиною п`ятою ст. 407 КК України відповідає встановленим обставинам кримінального правопорушення,

винуватість обвинуваченого у скоєному кримінальному правопорушенні доведена у повному обсязі.

V. Призначення покарання

5.1. Санкцією частини п`ятою ст. 407 КК України за вчинене кримінальне правопорушення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

5.2. Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до статті 66 КК України не встановлено.

5.3. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до статті 67 КК України також не встановлено.

5.4. Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, Суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та при цьому враховує:

- ступень тяжкості правопорушення – згідно із статтею 12 КК України інкриміновані діяння відносяться до тяжкого злочину;

- особу винного – його вік, за сімейним станом - розлучений, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, по службі характеризувався в цілому позитивно;

- відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Також Суд враховує тривалість перебування обвинуваченого у так званому «злочинному стані», а також пасивну поведінку обвинуваченого щодо виправлення ситуації і повернення на службу. Суд до того ж зважає на обставини, під час яких було вчинено інкриміноване діяння, а саме при підготовці особового складу військової частинни до виконання бойових завдань на лівому березі річки Дніпро. На переконання Суду, призначення недостатньо суворого покарання за самовільне залишення частини в такій обстановці може призвести до демотивації інших військовослужбовців щодо виконання поставлених бойових завдань та спаплюжити пам`ять тих, хто під час виконання бойового завдання залишився «завжди в строю».

5.5. Також Суд бере до уваги загальну мету покарання, як заходу примусу, що застосовується від імені держави, яка полягає в тому, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ст. 50 КК України). Оптимальним орієнтиром ефективності застосування покарання є визначення його в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання – виправлення засудженого.

5.6. Суд вважає, що кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання чи інша міра кримінально-правового впливу, застосована до особи правопорушника, повинні відповідати тяжкості злочину, доведеним обставинам вчинення злочину і особливостям особистості правопорушника.

5.7. Суд також вважає, що підстави застосування положень статей 69, 69-1 КК України при призначенні покарання – відсутні.

5.8. У зв`язку із викладеним, Суд вважає за доцільне призначити покарання за частиною п`ятою ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років та 8 місяців.

5.9. Суд вважає, що наведені аргументи в своїй сукупності і прийняте судове рішення щодо покарання обвинуваченого відповідають справедливому співвідношенню між вчиненим діянням та заходами покарання, які застосовуються до винного, що зумовлені метою кримінального покарання і є необхідними і не надмірними.

5.10. Суд, керуючись ст. 65 КК України, вважає, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобіганню скоєнню ним нових злочинів.

5.11. Підстав для обрання більш м`яких або тяжких покарань до обвинуваченого за вчинене кримінальне правопорушення Суд не знаходить.

VІ. Запобіжні заходи

6.1. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

6.2. Суд вважає за доцільне запобіжний захід у вигляді застави стосовно ОСОБА_9 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

VІІ. Вирішення питань, пов`язаних з арештом

7.1. Згідно з частиною четвертою статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

7.2. Проте, матеріали кримінального провадження не містять доказів про накладення арешту на майно, а тому підстав для його скасування Суд не вбачає.

VІІІ. Вирішення питань, пов`язаних з процесуальними витратами

8.1. Відповідно до вимог пункту 13 частини першої статті 368 та частини четвертої статті 374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. На підставі частини 2 статті 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

8.2. Проте, матеріали кримінального провадження не містять доказів про понесені процесуальні витрати, а тому підстав для їх стягнення Суд не вбачає.

ІХ. Вирішення питань щодо долі речових доказів

9.1. Згідно з частиною дев`ятою статті 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Враховуючи положення статті 100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, Суд вирішує залишити в матеріалах кримінального провадження документи, надані сторонами.

Х. Вирішення цивільного позову

10.1. Доказів подачі цивільного позову матеріали кримінального провадження не містять.

З цих підстав,

керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376, 392-395, 532 Кримінального процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

1. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 8 (вісім) місяців.

2. На підставі частини п`ятої ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_9 у строк призначеного покарання строк попереднього ув`язнення з 07 квітня 2025 року по 22 серпня 2025 року, з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 1 день позбавлення волі.

2. Початок строку відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_9 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

4. Запобіжний захід у вигляді застави стосовно обвинуваченого до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 60 560,00 гривень (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят гривень 00 коп.) повернути ОСОБА_9 або іншій особі, яка її внесла, (заставодавцю) на підставі підтверджуючих документів відповідно до законодавства.

5. Відповідно до ст. 100 КПК України документи, що надані сторонами, залишити в матеріалах кримінального провадження.

6. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

7. Прокурор, обвинувачений мають право на апеляційне оскарження цього вироку шляхом подання апеляційних скарг до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

8. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, захиснику, прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

СуддяОСОБА_1