Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №753/26548/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/26548/25

провадження № 2/753/4855/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Шепко А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Панової І.Ю.,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідачки адвоката Домітращук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення безпідставно набутих коштів (аліментів на дитину),

У С Т А Н О В И В:

06.12.2025 представник позивача адвокат Панова Ірина Юріївна звернулася до Дарницького районного суду міста Києва в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 (попереднє прізвище ОСОБА_3 ) про стягнення безпідставно сплачених аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 694 584,35 грн.

Позивач просить стягнути з відповідачки на його користь безпідставно сплачені аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 694 584,35 як безпідставно отримані відповідачкою кошти - за період стягнення аліментів з 01.07.2015 по 31.08.2020.

На обґрунтування заяви зазначено таке. Позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 26.10.2002 по 03.04.2014. У період перебування в шлюбі відповідачка народила сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04.08.2015 стягнуто з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання дітей. Позивач щомісячно сплачував аліменти у межах виконавчого провадження. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.04.2020 виключено відомості про особу як батька дитини з актового запису про її народження та припинено стягнення аліментів. Позивач вважає, що відповідачка умисно приховала факт того, що син не є біологічною дитиною позивача. Позивач зазначає, що відповідачка безпідставно збагатилася за його рахунок на суму 694 584,35 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідачка стверджує, що факт відсутності біологічного батьківства позивача їй став відомий лише після ознайомлення з експертним висновком. Аліменти стягувалися на підставі чинного судового рішення, правовою підставою був актовий запис про народження та презумпція батьківства. Відповідачка вказує, що вона є добросовісним набувачем аліментів, а кошти витрачалися виключно на утримання дитини. Також відповідачка повідомила, що уклала новий шлюб 17.12.2025 та змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_5 ».

У відповіді на відзив позивач вказав, що проведення відповідачкою додаткового тесту ДНК свідчить про те, що вона була обізнана щодо фактичних обставин походження дитини та умисно приховувала цю інформацію. Позивач зазначив, що сплата аліментів відбувалася за обставин, коли він перебував в омані. Позивач стверджує про недобросовісність відповідачки щодо продовження отримання аліментів після того, як вона під час розгляду справи № 753/12978/19 у відзиві від 18.10.2019 визнала позовну вимогу щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 як батька з актового запису про народження дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У запереченнях на відповідь на відзив відповідачка зазначила, що доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивному тлумаченні її дій, що є неприпустимим.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Частиною першою статті 133 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік батьком дитини.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 753/12629/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 .

Частинами першою та другою статті 136 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

В судовому засіданні 11.05.2026 позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі. Відповідачка та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову. Відповідачка, допитана в судовому засіданні як свідок, пояснила, що була впевнена у батьківстві позивача, оскільки після факту зґвалтування зверталася до лікаря та приймала медичні препарати.

Оцінюючи пояснення відповідачки щодо її впевненості у батьківстві позивача, незважаючи на перенесене сексуальне насильство, суд зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 133 СК України, діє законодавча презумпція батьківства чоловіка матері дитини. Замовчування відповідачкою певних обставин особистого життя або наявність у неї внутрішніх сумнівів не є тотожним юридичній недобросовісності в розумінні ст. 1215 ЦК України. Отримуючи аліменти, відповідачка діяла правомірно, спираючись на чинний актовий запис про народження та законне судове рішення, оскільки закон не покладає на матір дитини обов`язок ініціювати ДНК-тестування за наявності зареєстрованого шлюбу

Частиною другою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.04.2020 у справі № 753/12978/19 виключено відомості про ОСОБА_1 як батька з актового запису про народження ОСОБА_4 , оскільки встановлено, що він не є біологічним батьком дитини. Вказаним рішенням від дня набрання ним законної сили припинено стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 .

Зазначене рішення відповідачка не оскаржувала. Апеляційний перегляд відбувався за апеляцією, поданою позивачем - ОСОБА_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції у справі № 753/12978/19 прийнято 27.07.2020.

Частиною першою та другою статті 273 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, остаточне рішення суду у справі № 753/12978/19 набрало законної сили з 27.07.2020.

Отримані відповідачкою саме після цієї дати аліменти на неповнолітнього ОСОБА_4 позивач має право визнати безпідставно отриманими, оскільки підстава їх отримання відпала 27.07.2020.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною першою статті 1215 Цивільного кодексу України визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Позивач стверджує, що відповідачка діяла недобросовісно, продовжуючи отримувати аліменти з позивача на неповнолітнього ОСОБА_4 , після того, як їй стали відомі результати ДНК-дослідження, згідно з яким виключалось батьківство позивача щодо цієї дитини.

Відповідачка заперечувала, пояснила Суду, що вона сумнівалася у правдивості теста, зробленого на замовлення позивача, тому після ухвалення рішення Дарницьким районним судом міста Києва від 06.04.2020 у справі № 753/12978/19, згідно з яким виключено відомості про ОСОБА_1 як батька з актового запису про народження ОСОБА_4 , вона самостійно звернулася для проведення експертизи щодо батьківства позивача відносно сина, ОСОБА_4 у Товариство з обмеженою відповідальністю «МАМА-ПАПА».

Оцінюючи як доказ надану довідку Товариства з обмеженою відповідальністю «МАМА-ПАПА» вихідний № 0058-26 від 09.03.2026 та результат аналізу ДНК (а.с. 117, 129), Суд зазначає таке. Згідно з текстом вказаної довідки 21.04.2020 відповідачка замовила і оплатила проведення аналізу ДНК порівняння хромосоми на встановлення спорідненості по батьку між двома передбачуваними братами. Згідно з текстом результат аналізу ДНК від лабораторії «DDC» (DNA Diagnostics Center) від 06.05.2020 згідно з отриманими даними, результати дослідження притаманні особам, які не мають спільної чоловічої лінії спорідненості. Висновок: Біологічне батьківство ОСОБА_1 (1977 р.н.) по відношенню до дитини ОСОБА_4 (2005 р.н.) повністю виключається. Примітка (застереження лабораторії): Лабораторія окремо наголошує, що відбір зразків відбувався без дотримання суворої процедури за участю третьої нейтральної сторони, тому вона не може перевірити їхнє справжнє походження. З огляду на це, даний результат аналізу не може слугувати доказом у судовому процесі для встановлення батьківства чи вирішення інших юридичних питань. Імена учасників тесту, вказані у висновку, були надані самим клієнтом, не можуть бути перевірені лабораторією, і вона не несе відповідальності за некоректну інформацію.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що факт замовлення цього дослідження та результат аналізу ДНК підтверджує недобросовісність відповідачки та її достовірну обізнаність щодо походження дитини у період стягнення аліментів. Як вбачається з матеріалів справи, замовлення дослідження відбулося 21.04.2020, тобто після ухвалення Дарницьким районним судом міста Києва рішення від 06.04.2020 у справі № 753/12978/19 про виключення відомостей про батька, однак до прийняття постанови судом апеляційної інстанції у цій справі 27.07.2020, у межах якої в судовому порядку на підставі усіх поданих сторонами доказами було достовірно і остаточно встановлено факт, що ОСОБА_1 (1977 р.н.) не є біологічним батьком дитини, ОСОБА_4 (2005 р.н.).

Відтак, проведення вказаного тесту не доводить факту умисного приховування відповідачкою інформації про відсутність біологічного споріднення між позивачем та дитиною у період до ухвалення судом відповідного рішення про припинення стягнення аліментів та не свідчить про її недобросовісність як набувача коштів. Навпаки, обставини звернення відповідачки до приватної лабораторії у квітні 2020 року, вже після ухвалення рішення суду першої інстанції про виключення запису про батьківство позивача, свідчать про те, що вона мала суб`єктивні сумніви щодо правильності висновків суду та попередніх експертиз. Замовлення власного дослідження підтверджує відсутність у неї попередньої достовірної (стовідсоткової) обізнаності щодо того, що позивач не є батьком дитини. Особа, яка діє недобросовісно і завідомо знає про відсутність біологічного споріднення, не мала б об`єктивної потреби замовляти та оплачувати додаткові приватні ДНК-тести після встановлення цього факту судом першої інстанції.

Суд відхиляє доводи позивача про недобросовісність відповідачки щодо продовження отримання аліментів після того, як відповідачка під час розгляду справи № 753/12978/19 у відзиві (а.с. 60-62) визнала позовну вимогу щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 як батька з актового запису про народження дитини, ОСОБА_4 . Суд зауважує, що визнання відповідачкою позову у справі № 753/12978/19 у відзиві від 18.10.2019 є реалізацією її процесуальних прав, передбачених ЦПК України, і могло бути наслідком ознайомлення з результатами судової експертизи або небажанням затягувати судовий процес. Сама по собі згода з позовними вимогами про оспорювання батьківства не свідчить про те, що відповідачка із самого початку (з 2015 року) достовірно знала про відсутність кровного споріднення і мала умисел на безпідставне збагачення. Більше того, наявність відзиву з визнанням позову не зупиняє дію виконавчого листа про стягнення аліментів, а відповідачка не мала законних повноважень самостійно скасувати судове рішення про їх стягнення до моменту ухвалення рішення судом.

Відповідно до сталих принципів застосування ст. 1215 ЦК України, недобросовісність набувача передбачає його умисні дії, спрямовані на безпідставне отримання коштів (наприклад, надання підроблених документів, приховування факту смерті дитини тощо). Тягар доведення такої недобросовісності покладається на позивача.

Оцінюючи усі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачкою умисних обманних дій під час звернення за стягненням аліментів чи під час їх отримання.

Аліменти стягувалися на підставі чинного судового рішення у відповідності до вимог закону. Факт виключення запису про батьківство є підставою для припинення стягнення аліментів з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Однак не підтверджує достовірну обізнаність відповідачки про відсутність кровного споріднення між позивачем та дитиною на момент отримання нею аліментів у період з 01.07.2015 по 27.07.2020, та її недобросовісність як отримувачки аліментів на дитину, ОСОБА_4 , у цей період. Тому суд вважає, що позивач не довів, що відповідачка діяла недобросовісно під час отримання аліментів.

Зазначені позивачем висновки Верховного Суду суд враховує, але не застосовує у цій справі з огляду на таке.

Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20, суд не застосовує, оскільки ця судова практика не є релевантною відповідно до предмету позову і обставин цієї справи, а правовідносини не є подібними. У цій справі Верховний Суд зазначив, «Що встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 39 104,75 грн, що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, апеляційний суд водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 39 104,75 грн підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.». А також, що «Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.»

Також суд не застосовує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 477/1165/20, оскільки вказаний висновок викладено не у подібних правовідносинах і стосується він застосування іншої норми - частини другої статті 197 Сімейного кодексу України (щодо звільнення від сплати заборгованості за аліментами), а не статті 1212 Цивільного кодексу України (щодо набуття майна без достатньої правової підстави), яка є предметом розгляду у цій справі.

За таких обставин, оскільки позивач не довів, а суд не встановив недобросовісності з боку відповідачки, підстави для задоволення позову відсутні.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись нормами ст. 82, 273 ЦПК України, ст. 1212, 1214, 1215 ЦК України, ст. 133, 136 СК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів (аліментів).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 11.06.2026.

Суддя В.М. Маркєлова