Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: плати за землю
Дата: 09 червня 2026 р.
Справа: №640/21526/21
Суддя: Бившева Л.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2026 року
м. Київ
справа № 640/21526/21
касаційне провадження № К/990/49046/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді - Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №105253-2409-2615 від 29.04.2021.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що підставою для укладення ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 25.12.2010 слугувало набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться на цій земельній ділянці. Позивачка стала власницею нерухомого майна в центрі міста Києва у 2009 році загальною площею 6124,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а у 2010 уклала із Київською міською радою договір оренди земельної ділянки на 25 років, на підставі чого здійснювалась сплата плати за землю (орендної плати) весь час до 2016 року включно, а вже у 2017 році об`єкт нерухомого майна вибув із її володіння поза волею власника, віндикаційний позов на дату звернення до суду з даним позовом розглядався місцевим судом (справа № 761/28262/20). Відтак, сплата позивачкою як неволодіючою власницею плати за землю (орендної плати) не здійснювалась весь час неможливості користуватись своїм об`єктом нерухомого майна, і, відповідно, земельною ділянкою, на якій він знаходиться. Оскільки у 2017 позивачка була позбавлена права власності на об`єкт нерухомого майна, вона перестала в цей самий момент бути користувачем земельної ділянки, на якій він знаходиться. У вересні 2017 року ОСОБА_1 була незаконно позбавлена права власності на нежитлову будівлю, яка розташована на земельній ділянці, щодо якої і укладався договір оренди земельної ділянки у 2010 році. Так само, ОСОБА_1 із вересня 2017 року позбавлена права користування та доступу до земельної ділянки у зв`язку із рейдерським захопленням нежитлової будівлі. Відповідно до інформаційної довідки №219302841 від 06.08.2020 власником нежитлової будівлі з влаштуванням паркінгу загальною площею 6124,4 кв.м., що знаходиться за адресою: : АДРЕСА_1 , значиться «AMITIEL HOLDING LIMITED» (Компанія «АМІТЕЛ ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД») на підставі договору від 29.09.2017 купівлі-продажу нерухомого майна. Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, чи його рейдерського захоплення, що призвело до зміни власника, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 10.04.2025 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №105253-2409-2615 від 29.04.2021.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позивачки упродовж 2021 року було відсутнє право власності на нерухоме майно - будівлі та споруди, розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , тобто ОСОБА_1 не користувалась земельною ділянкою, оскільки з моменту державної реєстрації (29.09.2017) Компанією «Amitiel Holding Limited» права власності на будівлі та споруди, розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , обов`язок зі сплати податку на землю (орендної плати), на якій розташована нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу, загальною площею 6124,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , лежить на новому власнику такої будівлі, а саме - Компанії «Amitiel Holding Limited», з огляду на що визначення контролюючим органом позивачці оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов`язання з орендної плати за землю за 2021 рік є протиправним.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.09.2025 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що згідно з пунктом 288.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а враховуючи, що договір оренди був чинним на дату звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, а також, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів про перехід права користування земельною ділянкою, який оформлений у встановленому законом порядку, до нового власника нежитлової будівлі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 продовжує бути орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі скаржник зазначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №825/308/17, від 18.04.2019 у справі №807/292/18, від 11.11.2020 у справі №160/1553/19, від 12.03.2021 у справі №826/10421/16, від 14.09.2021 у справі №808/2684/15, від 17.02.2023 у справі №420/23645/21. Крім того, як підставу касаційного оскарження вказує пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.
Зокрема, скаржниця наголошує, що з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов`язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, який відчужено.
Крім того, як підставу касаційного оскарження вказує підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України (суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково).
Верховний Суд ухвалою від 11.12.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін з підстав того, що оскільки орендарем земельної ділянки на час виникнення спірних правовідносин була саме ОСОБА_1 , то саме на неї відповідно до пункту 288.2 статті 288 ПК України покладено обов`язок щодо сплати орендної плати згідно з договором оренди землі, з урахуванням того, що починаючи з 2017 року ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій щодо припинення дії договору оренди земельної ділянки від 25.12.2010 № 939.
Верховний Суд ухвалою від 09.06.2026 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження та призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 10.06.2026.
Верховний Суд, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції установив, що згідно з відомостями бази даних інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС, ОСОБА_1 перебувала на обліку в ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДІІС у м. Києві, як платник податку на майно, в частині плати за землю фізичних осіб (орендна плата з фізичних осіб) за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0775 га (775 кв.м.), кадастровий номер ділянки: 8000000000:91:176:0025, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25.12.2010 № 939 (договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 31.01.2011 за № 91-6-00925 у книзі записів державної реєстрації договорів).
Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.03.2020, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 775 кв.м., кадастровий номер ділянки: 8000000000:91:176:0025, складає - 14599680,42 грн.
Згідно з договором оренди земельної ділянки від 25.12.2010 № 939 (зареєстрованого від 31.01.2011 за № 91-6-00925), укладеним між Київською міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем), ставка податку застосовується в розмірі - 11,25% від нормативної грошової оцінки.
Управління прийняло податкове повідомлення-рішення від 29.04.2021 №105253-2409-2615, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем6 орендна плата з фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 1642464,05 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спір6них правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначеннями, наведеними у підпункті 14.1.147, 14.1.73, 14.1.136 пункту14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
Положеннями пункту 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
За приписами пункту 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.
Пунктами 288.2, 288.3 статті 288 ПК України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Положеннями пункту 287.1 статті 287 ПК України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Частинами першою і другою статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статей 125,126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Пунктом «е» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Відповідно до абзацу 8 частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.
З аналізу наведених вище правових норм слідує висновок, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, який зобов`язаний сплачувати орендну плату за земельну ділянку, що перебуває у його користуванні на підставі договору оренди. Обов`язок сплачувати орендну плату виникає у землекористувача з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Водночас, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставами припинення права користування земельною ділянкою. У цілях оподаткування у власника будівлі, споруди (їх частини) з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно виникає обов`язок зі сплати податку за землю, на якій розташовані такі будівлі, споруди (їх частини). Якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, однак обов`язок зі сплати орендної плати виникне тільки на підставі укладеного договору оренди землі.
Отже, у разі набуття права власності на нерухоме майно, що розміщене на землі, та не оформлення права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розміщене на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою. Водночас землекористувач має сплачувати плату за землю за фактичний період використання землі у поточному році.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.09.2021 у справі № 808/2684/15.
Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.05.2009 ОСОБА_1 набула право власності на нежитлову будівлю з влаштуванням паркінгу загальною площею 6124,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування адміністративного будинку із влаштуванням паркінгу від 21.05.2009, укладеного між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_1 як обдаровуваною, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пилипенко О.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №792.
24.12.2009 рішенням Київської міської ради від 24.12.2009 №1010/3079 було передано ОСОБА_1 в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,0775 га, кадастровий номер 8000000000:91:176:0025, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку із влаштуванням паркінгу.
25.12.2010 між Київською міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки на 25 років, а також між сторонами договору був підписаний акт приймання-передачі.
Водночас, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/6869/18 (яке набрало законної сили 22.05.2019), яке ухвалене за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Компанії «Amitiel Holding Limited», про визнання недійсним акту приймання-передачі, визнання дій незаконними, визнання протиправним та скасування рішення та запису, визнання права власності на нерухоме майно, було визнано за Компанією «Amitiel Holding Limited» право власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу Літ.А, загальною площею 6124,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1365213680000, за адресою: АДРЕСА_1.
Вказаним рішенням суду встановлено, що 29.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт.Проперті.Груп» (продавець) та Компанією «Amitiel Holding Limited» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого Компанія «Amitiel Holding Limited» набула права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу Літ.А, загальною площею 6124,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1365213680000, за адресою: АДРЕСА_1.
Право власності на нерухоме майно зареєстровано за Компанією «Amitiel Holding Limited» в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 98928659 від 29.09.2017, виданий Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що згаданий об`єкт нерухомості (нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу Літ.А, загальною площею 6124,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1365213680000, за адресою: АДРЕСА_1 ) 29.09.2017 був відчужений Компанії «Amitiel Holding Limited», яка, як новий власник, розпочала користування земельною ділянкою, на якій розташоване придбане нерухоме майно, тобто з 29.09.2017 позивачка не була користувачем земельної ділянки, на якій розташований відчужений об`єкт нерухомості.
Тому, з моменту державної реєстрації об`єкта нерухомого майна (29.09.2017) обов`язок зі сплати податку на землю, на якій розташована нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу, загальною площею 6124,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , покладений на нового власника такої будівлі, а саме: на Компанію «Amitiel Holding Limited».
Згідно з інформаційною довідкою № 219302841 від 06.08.2020 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/6869/18 власником нежитлової будівлі з влаштуванням паркінгу, загальною площею 6124,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 22.10.2018 зареєстровано Компанію «Amitiel Holding Limited».
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у ОСОБА_1 упродовж 2021 року було відсутнє право власності на нерухоме майно - будівлі та споруди, розміщене на земельній ділянці, тобто позивачка не користувалась земельною ділянкою як власник нежитлової будівлі, то визначення контролюючим органом ОСОБА_1 грошового зобов`язання з орендної плати за землю за 2021 рік згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним.
Враховуючи наведене, Верховний Суд суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).
Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 скасувати, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер В.В. Хохуляк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua