Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №646/11811/25 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/11811/25

Провадження № 2/646/250/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючий – суддя Серпутько Д.Є.,

за участі секретаря судового засідання – Соболь Ю.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

представника відповідача – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Основ`янського районного суду міста Харкова із вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд - зобов`язати ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) квартирою за адресою АДРЕСА_1 шляхом припинення дій, спрямованих на недопущення ОСОБА_1 в квартиру.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач ОСОБА_1 , є власником 1/2 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Квартира належить позивачу на праві спільної часткової власності спільно з відповідачем ОСОБА_3 .

Однак, відповідач, систематично перешкоджає позивачу у користуванні майном, не допускаючи останнього в середину квартири, не даючи забрати або розмістити особисті речі чи іншим чином скористатися внутрішніми приміщеннями для задоволення побутових потреб позивача. Вказане повністю унеможливлює реалізацію права позивача на користування нерухомим майном та створює необхідність усунення відповідних перешкод. У зв`язку з чим, позивач змушений звернутись до суду із вказаною позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном.

Ухвалою суду від 01.12.2026 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення заяви, відповідач зазначила, що позивач давно не проживає у квартирі та між ними існує тривалий конфлікт у відносинах.

У судовому засіданні 04.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 11.06.2026 на 15 год 00 хв.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_1 , якій на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 32,8 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м. Так, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 24.11.2023 спадкоємцями вищевказаної квартири після смерті спадкодавця ОСОБА_1 стали син ОСОБА_1 на 1/2 частку спадщини та чоловік ОСОБА_5 на 1/2 частку спадщини.

Як вбачається з інформаційної довідки № 451487046 від 11.11.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 32,8 кв.м на праві спільної часткової власності належить позивачу ОСОБА_1 – 1/2 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 960, видане 24.11.2023, приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ніколенко Г.А., та відповідачу ОСОБА_3 – 1/2 частка на підставі договору дарування, серія та номер: 2127, виданого 27.11.2024, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В.

З копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 вбачається, що її загальна площа становить: 32,8 кв.м, яка складається з: коридора – 4,8 кв.м, санвузла – 2,8 кв.м, кухні - 5,8 кв.м, житлової кімнати -16,9 кв.м, вбудованої шафи – 0,6 кв.м, балкона– 1,9 кв.м.

Як вбачається з письмових пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , останні можуть підтвердити той факт, що вони дійсно були свідками того, що відповідач ОСОБА_3 не впускала ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 та не давала позивачу ключі від квартири. Крім того, вказаний факт також зафіксований у довідці про результат розгляду ІКС ІПНПУ №18734 від 23.09.2025, зі змісту якої вбачається, що 23.09.2025 до ВП №1 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення через оператора «102» від гр. ОСОБА_1 , який повідомив, що в нього із ОСОБА_3 виник конфлікт з приводу права власності на квартиру, в ході якого ОСОБА_3 погрожувала останньому фізичною розправою та не впускає ОСОБА_1 в помешкання за адресою АДРЕСА_1 .

Окрім цього, вказаний факт також підтверджується довідкою про результати розгляду ІКС ІП НПУ № 3247 від 20.02.2026 за повідомленням ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_8 не пускає в помешкання та вивезла спільне майно.

Так, позивачем зазначено, що право користування належною йому часткою квартири обмежується діями іншого співвласника ОСОБА_3 , яка в добровільному порядку не бажає врегулювати питання щодо порядку користування спільним майном.

Крім того, судом під час розгляду справи встановлено, а відповідачем не заперечувався та не спростований факт того, що відповідач дійсно не впускає ОСОБА_1 до квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Отже, як слідує зі змісту позову, та встановлених в ході розгляду справи обставин, сторони не можуть дійти згоди в питанні спільного користування спірним нерухомим майном.

Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність доказів, які містяться в матеріалах справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 316 ЦКУ правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна необхідно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2022 року у справі 334/815/21, звертав увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), – усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі крім інших прав гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про усунення перешкод у користуванні майном становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, обмеження в праві користування майном, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно легітимну мету (виправданість втручання суспільним інтересом; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям та переслідуваною метою. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отож, аналіз даних норм цивільного законодавства та усталеної судової практики дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Оскільки доводи та аргументи позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та в матеріалах справи належними та допустимими доказами в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем квартирою АДРЕСА_2 шляхом припинення дій, спрямованих на недопущення позивача в квартиру, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (згідно квитанції від 11.11.2025).

Однак, оскільки позивачем не заявлено вимоги про стягнення судового збору з відповідача, крім того, відповідач ОСОБА_3 є інвалідом другої групи безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК №049376 від 16.05.2008 року, суд не вбачає правових підстав для стягнення судового збору з відповідача та залишає його за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 386, 391 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном – задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) квартирою АДРЕСА_2 , шляхом припинення дій, спрямованих на недопущення ОСОБА_1 в квартиру.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 11.06.2026.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: адвокат Андрусенко Даріюш, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 09.06.2023 серія ТР № 000527, видане Радою адвокатів Тернопільської області, адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 .

Представник відповідача: адвокат Картавих Марина Ігорівна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.09.2012 № 1798, видане Харківською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, адреса: 61010, м. Харків, м-н Небесної Сотні, 36, 3-й під., каб. 5.

Суддя Д.Є. Серпутько