Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №260/3870/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3870/25 пров. № А/857/36912/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Мандзія О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року (головуючий суддя: Дору Ю.Ю., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , 16.05.2025 звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2024 № 1022977-2408-0718UA21020030000019624 на суму 46025,65 грн та від 10.05.2023 № 0381790-2409-0718 на суму 44651,75 грн; стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.

Обґрунтовує позов тим, що з 2016 року здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування. За весь час здійснення підприємницької діяльності проводив наступні господарські операції: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний вид діяльності); 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.46 Розведення свиней; 01.47 Розведення свійської птиці; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 10.92 Виробництво готових кормів для домашніх тварин; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.; 81.29 Інші види діяльності із прибирання; 81.30 Надання ландшафтних послуг.

Позивач вказує, що є власником будівлі - відкормочна ферма сільськогосподарського призначення (літ. Б) загальною площею 1 373, 9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (ДК 018 2000 - 1271.1; ДК 018 2023 - 1271.1, функціональне призначення - для вирощування дрібної рогатої худоби) та земельної ділянкою, кадастровий номер 2110200000:01:063:0006, загальною площею 1,9951 га та будучи фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, використовував земельні ділянки у своїй господарській діяльності, землю та комерційну нерухомість, яка на ній знаходиться, в оренду (найм), позичку, та в інше право користування не здавав.

Згідно підпунктом «ж» п.п. 2.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників(юридичних та фізичних осіб), які віднесені до класу «будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000,та НК 018:2023 та класифіковано як будівлі для тваринництва (1271.1), і не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, що використовується за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, діяльність яких класифікується у секції А КВЕД ДК 009:2010 Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство.

Вважає дії ГУ ДПС у Закарпатській області щодо нарахування суми податкового зобов`язання на загальну суму 90 677, 40 гривень за 2022 та 20023 роки є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.

Відповідач, 28.10.2025 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку відповідача на спрощеній системі оподаткування.

Згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що у власності ОСОБА_1 з 05.11.2021 перебуває нерухоме майно – нежитлова будівля, відкормочна ферма сільськогосподарського призначення загальною площею 1373,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

Позивачем, 13.09.2023 було направлено повідомлення за формою « 20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, а саме відкормочна ферма за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з долученого до матеріалів справи позивачем експертного висновку Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» АС1 № 2423601 від 23.08.2024 вбачається, що вищевказане нерухоме майно за функціональним призначенням за державним класифікатором будівель та споруд ДК018:2000 (НК018:2023) відповідає коду 1271.1 (1271) для вирощування дрібної рогатої худоби.

Головним управління ДПС у Закарпатській області були сформовані та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення щодо об`єкту нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1373.90 кв. м:

- від 10.05.2023 № 0381790-2409-0718, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік в сумі 44651.75 грн (за об`єкт нерухомості, з типом об`єкта нерухомого майна – «нежитлова будiвля»).

- від 06.11.2024 № 1022977-2408-0718-UA21020030000019624, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік в сумі 46025.65 грн (за об`єкт нерухомості, з типом об`єкта нерухомого майна – «нежитлова будівля»).

Вважаючи винесені податкові повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 (далі - ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено п. 36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 265.1 статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 266.2.1 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Як передбачено пп. 266.3.1 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до пп. 266.3.2 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з пп. 266.5.1 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Вимогами пп. 266.1.1 ст. 266 ПК України установлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Як передбачено пп. 266.7.1 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до пп. 266.7.2 ст. 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно, а платником такого податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що закон передбачає й деякі виключення з цього правила.

Так, згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, у розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сукупно наступних умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Отже, в межах спірних правовідносин слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірних нежитлових будівель, як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури, в межах сільськогосподарських потреб.

Так, за визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачеих цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у справі № 500/2407/18 постанова від 24 лютого 2020 року.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку його, як сільськогосподарського товаровиробника.

Крім цього, необхідно зауважити, що згідно п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, підтвердженням використання об`єктів нерухомості протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності є первинні документи бухгалтерського обліку. Такими первинними документами, серед інших, можуть виступати: акт введення будівлі в експлуатацію; акт введення в експлуатацію основних засобів (обладнання), яке використовується у процесі господарської діяльності; акти приймання-передачі; розрахунки амортизації; товарно-транспортні накладні; касові чеки; накладні; платіжні доручення; внутрішні акти на переміщення сировини/товару тощо.

На думку суду апеляційної інстанції, зазначеними документами, за умови їх ідентифікації із вказаними будівлями, може підтверджуватися факт ведення господарської діяльності, зокрема сільськогосподарського товаровиробництва.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що такі документи до матеріалів справи не подано.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належними доказами не підтверджено, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві приватної власності у податкові періоди, за які нараховані податкові зобов`язання, використовувалося ФОП ОСОБА_1 безпосередньо для здійснення сільськогосподарського товаровиробництва.

З огляду на те, що позивач не надав належних доказів, а матеріали справи не підтверджують статус ФОП ОСОБА_1 як сільськогосподарського товаровиробника, він не відповідає встановленим законодавством умовам для звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом у межах наданих повноважень та відповідно до вимог законодавства, а тому є правомірними.

Таким чином, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводяться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно ст. 139 КАС України, правові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі № 260/3870/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

О. П. Мандзій