Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №158/575/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 158/575/26 пров. № А/857/26969/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Пліша М.А., Судової – Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 квітня 2026 року, прийняте суддею Корецькою В.В. о 14 годині 54 хвилині у м.Ківерці, повний текст складено 28 квітня 2026 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в :

11 лютого 2026, ОСОБА_1 (надалі – Позивач) звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про скасування постанови про адміністративне правопорушення за №14/2в ЛРТЦК від 02.02.2026.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 квітня 2026 відмовлено в задоволенні позову.

Суд виходив з того, що в ході судового розгляду встановлено та не заперечується позивачем по справі, що керівником ТОВ «Сома Транс» - ОСОБА_1 не було подано до ІНФОРМАЦІЯ_3 інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них до 20.12.2025.

Твердження позивача про те, що ТОВ «Сома Транс», у якому позивач по справі є керівником, не мало у власності або користуванні транспортних засобів, техніки чи іншого майна, а також не мало найманих працівників, що виключало необхідність подачі відповідного звіту до ТЦК, не заслуговують на увагу суду, оскільки відсутність на підприємстві транспортних засобів не звільняє керівника даного підприємства від обов`язку, передбаченого п.15 Положення, а саме подачі такого звіту до ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, подати такий звіт у встановлений чинним законодавством строк із зазначенням інформації про відсутність транспортних засобів і техніки громадян, які працюють на них.

Не погодившись з означеним судовим рішенням стороною позивача подано апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи просить таке скасувати та задовільнити позов.

Обґрунтування полягають в тому, що п.15 Положення не містить обов`язку подання звітності у разі відсутності транспортних засобів, тому суд фактично розширив зміст вказаної правової норми.

Судом не враховано, що ТОВ «Сома Транс» не має транспортних засобів, а відповідно відсутній предмет обліку та обов`язок подання інформації, відсутня об`єктивна сторона правопорушення.

Також звертається увага, що в оскаржуваній постанові відповідача зазначено особу ОСОБА_2 , а притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 та суд безпідставно визнав подібне технічною опискою.

Вказується на порушення порядку розгляду адмінматеріалів стороною відповідача та порушення прав позивача при розгляді таких.

Відзиву не подано однак подібне не позбавляє можливості суд розглянути справу по суті.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 за №14/2в від 26.01.2026, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, а саме за не подачу керівником ТОВ «Сома Транс» - ОСОБА_1 до 20.12.2025 інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 34 000 грн.

З вказаною постановою не погодилась позивач та оскаржила таку до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, прийнятому судовому рішенню та поданій апеляційній скарзі суд приходить до таких висновків.

Приймаючи оспорену постанову відповідач покликається на ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII), яка передбачає, що військово-транспортний обов`язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами (у тому числі водними) і технікою (далі - транспортні засоби) і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів.

Порядок виконання військово-транспортного обов`язку, норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки на період мобілізації та у воєнний час визначаються Кабінетом Міністрів України. Норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки визначаються у відсотках за підприємством (установою, організацією) за галузями національної економіки.

Порядок відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких зазнають центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадяни внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період, визначається законом.

Виконання військово-транспортного обов`язку під час мобілізації здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації.

Обсяги транспортних засобів за типами та марками, що планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональними органами Служби безпеки України, відповідними підрозділами розвідувальних органів України на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями.

Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби.

Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації.

Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Міністерство внутрішніх справ України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, забезпечує подання до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомостей про зареєстровані транспортні засоби, які можуть бути призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, забезпечують подання до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомостей про зареєстровані у Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України водні транспортні засоби, які можуть бути призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів визначає порядок і забезпечує надання до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомостей про зареєстровані трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні машини, сільськогосподарську техніку, які можуть бути призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

З моменту оголошення загальної мобілізації транспортні засоби, які призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період та перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, забороняється відправляти за межі території України та до інших областей, передавати права власності на них юридичним особам або громадянам, в оренду (лізинг), надавати їх як предмет застави для виконання зобов`язань за договорами про надання кредиту та гарантії перед банківською установою, а також вчиняти інші дії, що унеможливлюють передачу таких транспортних засобів Збройним Силам України та іншим військовим формуванням. Відправлення таких транспортних засобів під час загальної мобілізації до суміжних областей дозволяється після повідомлення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про місце перебування транспортних засобів на строк не більше одного місяця.

Не підлягає передачі Збройним Силам України, іншим військовим формуванням транспортний засіб, що належить на праві власності громадянину, у разі відсутності у нього права власності на інші транспортні засоби.

Відповідно до п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1921 (далі як і раніше – Положення №1921), керівники підприємств, установ та організацій подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з Додатком 1.

Відповідно до п. 11 Положення №1921, військово-транспортний обов`язок реалізується шляхом безоплатного залучення транспортних засобів.

Аналізуючи наведені правові норми, можна зробити висновок, що взяття на облік транспортних засобів у ТЦК є похідною дією від залучення техніки для потреб Збройних Сих України, а відтак, за відсутності техніки підприємство не є суб`єктом виконання військово -транспортного обов`язку в частині надання майна. Отже, подання відомостей з нульовими показниками, як доводить відповідач і погоджується з цим суд першої інстанції, позбавлене будь-якої управлінської мети, позаяк ТЦК не отримує жодного мобілізаційного ресурсу, ціллю якого є наведені вище правові норми.

З цього приводу варто згадати відоме рішення Верховного Суду США від 25 жовтня 1870 у справі U.S. v. One Hundred Barrels of Spirits (справа № 15.948; https://cite.case.law/f-cas/27/303/6132268/), в якому були зроблені наступні висновки: закони, що передбачають відповідальність не повинні тлумачитися суворо, а також із надлишком ліберальності; обов`язком суду є вивчати весь закон, його реальний зміст, дух, мету, формулювання і використовувати його очевидне та природне значення для читання акта з цією метою у спосіб, який буде найкращим чином відображати мету законодавця (законодавчий намір); законодавча мета є путівником для належної судової інтерпретації (справжнього судового тлумачення) (Taylor v. U. S., 3 How. (44 U. S. 197), 210; Cliquot’s Champagne, 3 Wall. (70 U. S.) 114).

Відтак, оскільки п. 15 Положення №1921 прямо вказує на «відомості про наявність», то відсутність транспортних засобів і техніки на ТОВ «Сома Транс», чого не заперечується і стороною відповідача, на думку суду, звільняє від обов`язку формувати і подавати відповідний документ ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, не визначено яким порядком фіксувати технічний стан неіснуючої техніки та транспортних засобів, а також інформацію про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, як це передбачено цим же п. 15 Положення №1921.

З приводу інформації про реєстрацію транспортних засобів, то ТЦК виходячи з ст.6 Закону № 3543-XII та п. 13 Положення №1921 отримує таку напряму від територіальних органів МВС (сервісних центрів), а відтак достовірно знає з державних реєстрів за якими підприємствами, установами та організаціями транспортні засоби і техніка числиться, а за якими ні.

Отже формується висновок, що обов`язок передбачений п. 15 Положення № 1921 виникає виключно за умови володіння транспортними засобами та технікою, а відсутність факту «наявності» майна автоматично анулює обов`язок подання звіту, оскільки форма «Відомості» (Додаток 1 до вказаного Положення) передбачає заповнення конкретних технічних характеристик об`єктів, а не констатацію їх відсутності. Відомість за формою Додатка 1, це документ, який містить технічні дані (тип, марка, номер шасі), а коли об`єкта немає, то документ не може бути сформований за встановленою формою.

В підтвердження наведеної позиції суд враховує лист Міністерства оборони України за №322/2/2836 від 17.05.2016, текст якого висвітлює наступне: «Відповідно до пункту 15 Положення № 1921, керівники підприємств, установ та організацій надають військовим комісаріатам щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях на таких транспортних засобах і техніці.

Зазначена норма Положення поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, за наявності на обліку на цих підприємствах транспортних засобів і техніки або змін у їх якісному чи кількісному стані».

Адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено статтею 210-1 КУпАП.

Згідно частин 1, 3 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинених в особливий період тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, виходячи з наведеного, суд не вбачає у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП яке виразилось у не поданні як керівником ТОВ «Сома Транс» до 20.12.2025 інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на таких.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз вказаної норми дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а), чого з матеріалів справи не вбачається.

Слід закцентувати увагу й на тому, що конституційний принцип верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У рішеннях ЄСПЛ та Верховного Суду сформувалась стала практика щодо визначення відповідних критеріїв.

Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у права заявника.

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

Зазначені підходи були застосовані у своїй практиці Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема у постанові від 30 січня 2019 у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18) Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей Суд при ухваленні постанови від 25 травня 2016 у справі № 419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У постанові від 29 серпня 2018 у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 29 червня 2010 № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Пронін проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновок суду в цілому першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Виходячи з суті прийнятого рішення та вимог ст. 139 КАС України, а також підтвердження сплати судового збору, слід стягнути в користь позивача 1515 грн.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 квітня 2026 року у справі №158/575/26 та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №14/2в ЛРТЦК від 02 лютого 2026 року за справою про адміністративне правопорушення і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 1515 (одна тисяча п`ятсот п`ятнадцять) грн. 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді М.А. Пліш

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 11.06.2026.