Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №380/2790/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2790/25 пров. № А/857/3411/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Глушка І.В., Затолочного В.С.,

за участі секретаря судового засідання Хоменчук В.Б.,

представник позивача: Дем`янів І.М.,

представник позивача: Велкин В.М.,

представника відповідача: Сокирка Н.А.,

представник відповідача: Ребенок С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 380/2790/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів,

суддя в 1-й інстанції – Ланкевич А.З.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення –м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 01 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання позивачу відповіді на заяву його представника від 27.12.2024 року;

- скасувати наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.10.2024 року за №722-РС про призначення позивача на посаду стрільця помічника-гранотометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти Військової частини НОМЕР_2 ;

- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 за №350 від 27.11.2024 року про виключення позивача зі списків особового складу військової частини.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 380/2790/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З висновками суду першої інстанції не погодився позивач, в особі уповноваженого представника, звернувся з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі зазначає про незаконність та необґрунтованість судового рішення, оскільки суд першої інстанції в порушення ст.ст. 242-244 КАС України належно не з`ясував підстави прийняття наказу Командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України, в момент знаходження позивача на лікуванні.

Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи наступні обставини:

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення – з 10.10.2024 року.

У період з 28.10.2024 року по 26.11.2024 року позивач перебував у відпустці за станом здоров`я, що підтверджується відпускним квитком від 28.10.2024 року №82, виданим Військовою частиною НОМЕР_1 . Згідно записів у цьому квитку: «По закінченню строку відпустки солдат ОСОБА_1 зобов`язаний з`явитися до місця служби 27.11.2024 року – в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ».

Згідно п.103 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2024 року №722-РС, солдата ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та призначено до Військової частини НОМЕР_2 на посаду стрільця-помічника гранатометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти.

Повідомленням від 31.10.2024 року №765/4/ НОМЕР_3 кадровий центр Сухопутних військ Збройних Сил України довів вищевказаний наказ від 29.10.2024 року №722-РС до відома Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, у підпорядкуванні якої перебуває Військова частина НОМЕР_1 .

Згідно п.3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 року №350 (по стройовій частині), солдата ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти здав та вибув до нового місця служби до Військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 . З 27.11.2024 року ОСОБА_1 виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

27.11.2024 року позивачу було видано припис командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 №724 з пропозицією прибути до нового місця служби до Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується його власноручним підписом у книзі реєстрації приписів Військової частини НОМЕР_1 .

Проте, як підтверджено матеріалами справи та й не заперечується позивачем, до Військової частини НОМЕР_2 останній не прибув та був оголошений таким, що самовільно залишив військову частину.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2024 року №352 скасовано п.3 оскаржуваного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2024 року №350 як нереалізований.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2024 року №360 солдата ОСОБА_1 зараховано в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , з 28.11.2024 року.

27.12.2024 року представник позивача звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив: «…надати завірену копію наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.10.2024 року за №722-РC в частині, що стосується ОСОБА_1 для можливого оскарження. В разі відпрацювання запитуваного документу прошу його по пошті не надсилати, а видати на руки, попередньо передзвонивши по вище вказаному номеру телефону.».

Пунктом 2 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.02.2025 року №191-РС скасовано п.103 оскаржуваного наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2024 року №722-РС як нереалізований.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2025 року №57 солдату ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину, призупинено військову службу у Збройних Силах України, виключено зі всіх видів забезпечення та зі списків особового складу військової частини з 21.02.2025 року.

Як встановлено судом першої інстанції та й не заперечується представником позивача, оскаржувані позивачем накази Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.10.2024 року №722-РС про призначення його на посаду стрільця помічника-гранотометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти Військової частини НОМЕР_2 та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 року №350 про виключення його зі списків особового складу військової частини скасовані відповідачем як нереалізовані.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що у позивача відсутній об`єкт судового захисту та порушених прав і законних інтересів за наслідком прийняття вказаних наказів, оскільки станом на момент звернення до суду та вирішення позовних вимог по суті – оспорювані накази відповідачів є скасованими.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині скасування наказів від 29.10.2024 року №722-РС та від 27.11.2024 року №350.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , то суд першої інстанції зазначив про те, що наказ, який запитував представник позивача у заяві від 27.12.2024 року, виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не Військовою частиною НОМЕР_1 ,тому позивачу слід було звернутись за належністю до відповідного органу, що видав оспорюваний наказ.

Колегія суддів заслухавши пояснення представників сторін у суді апеляційної інстанції, вважає висновок суду першої інстанції частково повним та обґрунтованим, та вважає за необхідне зазначити про наступне.

Як засвідчують обставини справи, позивач пунктом 103 наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2024 № 722-РС був призначений до військової частини НОМЕР_2 на посаду стрільця-помічника гранатометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти.

Повідомленням від 31.10.2024 № 765/4/14243 кадровий центр Сухопутних військ Збройних Сил України довів наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2024 № 722-РС до відома Національної академії Сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, в підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_1 .

З урахуванням перебування позивача у відпустці по 26.11.2024 та на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2024 № 722-РС, командиром військової частини НОМЕР_1 27.11.2024 був виданий наказ № 350 (по стройовій частині), відповідно до пункту 3 якого ОСОБА_1 вважався таким, що справи та посаду стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти здав та вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 , про що позивачем складено відповідний рапорт.

З 27.11.2024 ОСОБА_1 виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 та йому було видано припис командира військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 № 724 з пропозицією прибути до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 . Проте, до військової частини НОМЕР_2 позивач не прибув та був оголошений таким, що самовільно залишив військову частину

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2024 № 352 пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2024 № 350 скасований як нереалізований.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2024 № 360 позивача зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . складу) Пунктом 2 наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому від 10.02.2025 № 191-РС пункт 103 наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2024 № 722-РС був скасований як нереалізований.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2025 № 57 позивачу, який самовільно залишив військову частину, призупинено військову службу у Збройних Силах України та виключено зі всіх видів забезпечення та зі списків особового складу військової частини.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої третьої статті 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі – Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини четвертої статті 24 Закону № 2232-XII, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Зі змісту оскаржуваного наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.10.2024 року за №722-РС вбачається, що позивач перебував на посаді стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти, штатно-посадова категорія (шпк) «солдат».

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.10.2024 року за №722-РС постановлено звільнити із займаної посади і призначити на вищу посаду у порядку просування по службі до військової частини НОМЕР_2 : солдата ОСОБА_1 стрільцем-помічником гранатометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти, ВОС-100915А/630, шпк «солдат».

Відповідно до частини тринадцятої статті 6 Закону №2232-XII, військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення № 1153/2008). Положенням № 1153/2008 визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. Положення № 1153/2008 застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України.

У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Пунктом 113 Положення № 1153/2008 визначено, що переміщення військовослужбовця за станом здоров`я або за станом здоров`я членів його сім`ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.

Порядок направлення та процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями визначає Положення про військово лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 (далі — Положення №402). Відповідно до п. 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство містило імперативний припис щодо направлення на медичний огляд ВЛК виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я.

Згідно п. 6.4 глави 6 розділу ІІ Положення №402 у разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров`я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи).

П. 6.11 глави 6 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що у разі коли є незаперечні дані, що здатність до проходження військової служби за станом здоров`я не відновиться, постанова ВЛК про потребу військовослужбовців у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не приймається, а вирішується питання про придатність їх до військової служби.

Чинними на момент виникнення спірних правовідносин нормами права визначено дії працівників закладу охорони здоров`я у випадках, які свідчать про наявність беззаперечних фізіологічних показань у військовослужбовця, які свідчать про непридатність до військової служби.

Позивачу, на підставі ст. 44 графи ІІ ВЛК закладу охорони здоров`я КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» було визначено потребу у відпустці для лікування. Вказане свідчить, що під час лікування у закладі охорони здоров`я у ОСОБА_2 не було виявлено захворювань, які зумовлюють непридатність до військової служби. Відповідно до п. 6.14 глави 6 розділу ІІ Положення №402 відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) надається військовослужбовцю командиром військової частини (закладу, установи), де він проходить службу, на підставі постанови ВЛК. Під час вибуття військовослужбовця у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) довідка ВЛК видається йому на руки. Після закінчення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці (крім курсантів ВВНЗ) за рішенням керівників ТЦК та СП можуть пройти повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки для визначення придатності їх до військової служби або для вирішення питання про потребу у наданні відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва).

Командиром військової частини НОМЕР_1 було надано ОСОБА_3 відпустку для лікування на підставі ст. 44 графи ІІ ВЛК закладу охорони здоров`я КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи». Позивач був звільнений у відпустку в м. Самбір Львівської області.

Під час проведення відпустки для лікування та після закінчення такої до керівника ТЦК та СП за місцем проведення відпустки з метою проходження повторного медичного огляду не звертався. Щодо звернень позивача за медичною допомогою до командування військової частини НОМЕР_1 10.10.2024 ОСОБА_4 звертався за медичною допомогою та був скерований на стаціонарне лікування в ВМКЦ ЗР. З 14.10.2024 Позивач був переведений з попереднього закладу охорони здоров`я до КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи», де знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 15.10.2024 по 25.10.2024. Після повернення з лікування та на підставі ст. 44 графи ІІ ВЛК закладу охорони здоров`я КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» командуванням військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 було надано відпустку для лікування, по прибуттю з якої 27.11.2024 позивач не висловлював бажання та не заявляв вимог щодо направлення його до лікарняного закладу.

Вказані обставини підтверджують обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.10.2024 року за №722-РС про призначення позивача на посаду стрільця помічника-гранотометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти Військової частини НОМЕР_2 та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за №350 від 27.11.2024 року про виключення позивача зі списків особового складу військової частини.

В частині оскарження бездіяльності відповідача Військової частини НОМЕР_1 колегія суддів враховує, що представник позивача звернувся до цього відповідача із заявою від 27.12.2024р., в якій, зокрема, просив надати завірену копію наказу № 722-РС від 29.10.2024р. (в частині, що стосується ОСОБА_1 ).

Згідно відмітки ця заява була отримана адресатом 27.12.2024р. (а.с.3).

Відповідно до Закону України «Про звернення громадян»:

ч.1 ст.14 - органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

ч.1 ст.15 - органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

ст.20 - звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Таким чином, строк розгляду заяви представника позивача складав один місяць і спливав 28.01.2025, доказів розгляду вказаної заяви відповідач Військова частина НОМЕР_1 не надала, направлення до належного адресату в порядку статті 7 Закону України «Про звернення громадян» не здійснено, що є підставою для визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання позивачу відповіді на заяву його представника від 27.12.2024 року за наслідком розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню частково з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог з вищевикладених мотивів.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 380/2790/25 – скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання позивачу відповіді на заяву його представника від 27.12.2024 року та зобов`язати надати відповідь на вказане звернення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний

Повне судове рішення складено 10.06.26