Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №240/3737/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/3737/26

Головуючий у 1-й інстанції: Леміщак Дмитро Михайлович

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

11 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі — ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 15.08.2008 по 14.12.2011 з урахуванням базового місяця січня 2008 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням базового місяця січня 2008 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язати відповідача компенсувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з перерахованих сум грошового забезпечення; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факту порушення його прав саме з боку ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки відповідач у період з 01.01.2007 по 01.01.2014 не мав коду розпорядника коштів, не вів самостійного фінансового господарства, не мав власних рахунків та не здійснював нарахування грошового забезпечення позивачу, перебуваючи на фінансовому забезпеченні в іншому органі військового управління.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач проходив військову службу саме у ІНФОРМАЦІЯ_4 , забезпечення проходило на підставі виданих наказів. ІНФОРМАЦІЯ_2 зараховував та виплачував індексацію грошового забезпечення, а Фінансово-економічне управління ІНФОРМАЦІЯ_5 лише фінансувало. Апелянт посилається на норми Конституції України, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, а також на практику Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України».

ІНФОРМАЦІЯ_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів та мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до телеграми фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_7 від 22.12.2006 № 29/2/2747 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.01.2007 зараховано на фінансове забезпечення до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно з телеграмою Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 23.12.2013 № 248/2/3/1132 з 01.01.2014 ІНФОРМАЦІЯ_4 присвоєно код розпорядника коштів. Отже, у період з 01.01.2007 по 01.01.2014 відповідач не мав коду розпорядника коштів, не вів фінансового господарства, не мав власних рахунків, не нараховував та не виплачував грошове забезпечення особовому складу. Відповідач також зазначає, що позивач не навів жодних доказів невиплати індексації саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у довідці форми ОК-5 відсутні відомості про відповідача як страхувальника.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13 вересня 2025 року № 209 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У період з 15.08.2008 по 14.12.2011 ОСОБА_1 перебував на військовій службі на посаді офіцера-дізнавача ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зазначений період індексація грошового забезпечення позивачу не здійснювалась у повному обсязі.

Відповідно до телеграми фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_7 від 22.12.2006 № 29/2/2747 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.01.2007 зараховано на фінансове забезпечення до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно з телеграмою Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 23.12.2013 № 248/2/3/1132 з 01.01.2014 ІНФОРМАЦІЯ_4 присвоєно код розпорядника коштів.

Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням базового місяця січня 2008 року, позивач звернувся до суду.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В силу статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі — Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі — Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами першою-другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі — Порядок № 1078).

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці (грошове забезпечення) індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Вирішуючи питання щодо належності відповідача у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у спірний період (з 15.08.2008 по 14.12.2011) не мав коду розпорядника коштів, не вів самостійного фінансового господарства та не здійснював нарахування грошового забезпечення позивачу, а тому не міг допустити бездіяльність щодо нарахування індексації.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 15.08.2008 по 14.12.2011 проходив військову службу саме у ІНФОРМАЦІЯ_9 на посаді офіцера-дізнавача. Саме ІНФОРМАЦІЯ_2 був військовою частиною (підрозділом), де позивач проходив службу, саме командир цього підрозділу видавав накази щодо проходження служби, встановлення надбавок, доплат та інших складових грошового забезпечення.

Та обставина, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у спірний період перебував на фінансовому забезпеченні у фінансово-економічному управлінні командування Сухопутних військ ЗСУ та не мав коду розпорядника коштів, не звільняє його від обов`язку забезпечити реалізацію прав військовослужбовців, які проходили службу у його складі, на отримання грошового забезпечення у повному обсязі, включаючи індексацію.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення покладається на військову частину (установу), де військовослужбовець проходив службу, як на роботодавця. Зарахування військової частини на фінансове забезпечення до іншого органу військового управління є лише організаційно-фінансовим механізмом розподілу бюджетних коштів у системі Збройних Сил України та не змінює правовідносин між військовослужбовцем та військовою частиною, де він проходить службу.

Саме ІНФОРМАЦІЯ_2 як військова частина, в якій позивач проходив службу, був зобов`язаний забезпечити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Відсутність у відповідача коду розпорядника коштів та власних фінансових рахунків не є підставою для звільнення від обов`язку здійснити індексацію, а лише визначає механізм фінансування таких виплат — через орган, на фінансовому забезпеченні якого перебувала військова частина.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, де зазначено, що обов`язок з нарахування та виплати індексації грошового забезпечення покладається на роботодавця — військову частину, де військовослужбовець проходив службу.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Щодо доводів відповідача про відсутність у довідці форми ОК-5 відомостей про ІНФОРМАЦІЯ_2 як страхувальника, колегія суддів зазначає, що зазначена обставина лише підтверджує факт організаційно-фінансового підпорядкування відповідача іншому органу військового управління в частині ведення фінансового обліку, проте не спростовує того, що позивач проходив службу саме у ІНФОРМАЦІЯ_4 та що саме цей підрозділ був його роботодавцем у розумінні трудового та військового законодавства.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у спірний період є січень 2008 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Таким чином, бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.08.2008 по 14.12.2011 із застосуванням базового місяця січня 2008 року, є протиправною, оскільки вчинена не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 15.08.2008 по 14.12.2011 із застосуванням базового місяця січня 2008 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача компенсувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з перерахованих сум грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та підлягає оподаткуванню відповідно до чинного законодавства, відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу суми утриманих податків, оскільки несвоєчасна виплата індексації сталася з вини відповідача, а позивач не повинен нести додаткових фінансових втрат внаслідок протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Оскільки судом встановлено факт протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення, вимога про компенсацію втрати частини доходів є похідною та підлягає задоволенню.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29–30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є неналежним відповідачем у цій справі, неправильно застосувавши норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати повністю з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач (апелянт) звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, а тому розподіл судових витрат у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 15.08.2008 по 14.12.2011 з урахуванням базового місяця січня 2008 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 15.08.2008 по 14.12.2011 із застосуванням при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) — січень 2008 року, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) компенсувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з перерахованих сум грошового забезпечення.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з моменту, коли він набув право на виплату, по день фактичної виплати.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.