Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №120/6057/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6057/24

Головуючий у 1-й інстанції: Заброцька Л.О.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

11 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.11.2023 за № 025350010199 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до положень ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 за №1789-ХІІ та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, з 20.11.2023 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно з довідкою Чернігівської обласної прокуратури від 20.11.2023 за №21-55, без обмеження пенсії максимальним розміром.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини справи.

20.11.2023 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Війнницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001). До заяви позивач додав: сканкопії трудової книжки, сканкопії документів про навчання, сканкопії військового квитка та сканкопії довідок про зарплату.

Заява позивача за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Запорізькій області, яке рішенням №025350010199 від 28.11.2023 відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугу років.

Відмова мотивована тим, що наявний у позивача стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (20 років 01 місяць 04 дні) є недостатнім (необхідно 25 років) для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI. Також в рішенні зазначено, що довідку від 20.11.2023 № 21-55 про складові заробітної плати неможливо взяти до уваги, оскільки вона не відповідає вимогам ч. 2 ст. 86 Закону № 1697.

Позивач, вважаючи, що застосуванню підлягають положення статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), які визначають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку прокурорам зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

З 01.12.1991 умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України було визначено ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789 (далі – Закон №1789).

Відповідно до вимог ст.50-1 Закону №1789 прокурори та слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років , мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно вік віку.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 жовтня 2011 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 процентів від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 процентів місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

Зокрема, змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.

З 15.07.2015 стаття 50-1 Закону № 1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв`язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI.

Таким чином, з 15.07.2015 відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років у відповідності до статті 50-1 Закону №1789.

На момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії Законом №1697 визначено спеціальний вид пенсійного забезпечення для працівників органів прокуратури України.

Відповідно до ст.86 Закону №1697 (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Відтак, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії 20.11.2023, спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону № 1697-VI.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.11.2023 року у справі №640/20585/18.

Слід зазначити, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України – справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, положення статті 50-1 Закону №1789 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, як такі, що втратили чинність на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

На момент звернення за призначенням пенсії за вислугу років, що мало місце 20.11.2023, право на призначення такої пенсії могло виникнути у позивача за наявності вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Зі змісту оскаржуваного рішення №025350010199 від 28.11.2023 вбачається, що ГУ ПФУ в Запорізькій області було встановлено, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років його вислуга років складає 20 років 01 місяць 04 дні, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 17 років 11 місяців 22 дні.

Таким чином, станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років у позивача був відсутній необхідний стаж, передбачений статтею 86 Закону №1679, у зв`язку з чим позивач не набув права на пенсію за вислугу років.

В даному випадку, суд першої інстанції не врахував, що законодавство розрізняє поняття «страховий стаж», «вислуга років, що дає право на пенсію» і «стаж роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, періоди роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінним.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їх місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а до 01 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Натомість, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що згідно рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 28.11.2023 за №025350010199 загальний страховий стаж позивача становить 20 років 01 місяць 04 дні, що є достатнім для призначення пенсії за вислугою років у порядку передбаченому Законом № 1789.

Судова колегія наголошує, що 20 років 01 місяць 04 дні це є стаж позивача за вислугу років, а не загальний страховий стаж, як помилково зазначає суд першої інстанції.

Наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789 суд першої інстанції пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час роботи позивача в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Законів №3668 та №1697, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому відношенні до посадових окладів, на думку суду першої інстанції, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить Конституції України та з попередньою редакцією Закону №1789.

Проте, судова колегія не погоджується з такою позицією суду першої інстанції.

Станом на дату набрання чинності Законом №3668 (01.10.2011) позивач не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років, а отже, у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789 (у вказаній редакції).

Таким чином, не можливо стверджувати про звуження змісту та обсягу прав позивача, оскільки положення Конституції України вказують на неприпустимість звуження змісту та обсяг вже існуючого права, якого позивач не набув.

Зокрема, у період дії статті 50-1 Закону № 1789-XII у редакції від 12.07.2001, чинній до 30.09.2011, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Проте, станом на 30.09.2011 у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому у період дії статті 50-1 Закону № 1789-XII, у редакції від 12.07.2001, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років.

Відтак, при прийнятті Закону № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 265/6322/16-а, від 11.06.2020 у справі № 265/2627/17 та від 08.11.2021 у справі № 404/5325/17, від 08.08.2022 у справі № 640/3085/19.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Оскільки стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону № 1697-VII та в період дії статті 50-1 Закону № 1789-XII він не набув права на призначення пенсії за вислугу років, а тому ГУПФУ в Запорізькій області правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугою років.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №620/2767/19.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року скасувати.

Ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.