Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №620/11295/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/11295/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення з 1 січня 2025 року виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території, яку віднесено до зони гарантованого добровільного відселення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відновити з 10 квітня 2025 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та враховуючи вимоги статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія) та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому відповідач з 1 січня 2025 року протиправно припинив нарахування та виплату підвищення до пенсії.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення з 01.01.2025 ОСОБА_1 виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території, яку віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відновити ОСОБА_1 з 10.04.2025 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як особі яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та враховуючи вимоги статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3468, 96 грн.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не погодилось з таким рішенням суду першої інстанції та подало апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 у справі № 620/11295/25; постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скаргу мотивовано тим, що з 1 січня 2025 року виплату пенсії позивачу слід проводити з урахуванням статті 45 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови №1524, відтак підстави для нарахування та виплати позивачеві доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, відсутні.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року та від 23 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області.

Рішенням Чернігівського ОАС від 14.06.2021 по справі №620/4949/21, яке набрало законної сили 14.07.2021, адміністративний позов задоволено, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 з 10.12.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі, визначеному 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) (а.с.5-7).

Позивач зазначає, що з 01.01.2025 відповідач припинив нарахування та виплату пенсії на виконання вищезначеного рішення.

Відповідно до довідки виданої Губицьким старостинським округом Любецької селищної ради від 08.05.2025 №72 ОСОБА_1 дійсно проживала в с.Редьківка, Чернігівського (Ріпкинського) району, Чернігівської області з 30.03.1987 по 31.12.1987. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 (зі змінами) даний населений віднесений до другої зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. З 01.01.1988 і по теперішній час зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 . Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 (зі змінами) даний населений віднесений до третьої зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Представник позивача звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Чернігівській області до якої долучив довідку від 08.05.2025 №72, яка видана Губицьким старостинським округом Любецької селищної ради.

На звернення позивача відповідач листом від 06.06.2025 повідомив, що згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 за №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (зі змінами) у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 року чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такого особою у період після 01.01.1993. Ця постанова набрала чинності з 01.01.2025. Оскільки відповідно до реєстру позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 14.12.1999, з 01.01.2025 позивачу проведено перерахунок пенсії щодо зміни права на встановлення доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи бездіяльність ГУПФУ в Чернігівській області щодо припинення нарахування підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі, визначеному 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, протиправною, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання доплати відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ з огляду на наявність у неї статусу потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія) та факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, яке не змінювалося після 01.01.1993.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

01.01.2015 набрав чинності Закон №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі №796-XII статті 31, 37, 39, 45.

Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Конституційний Суду України цим рішенням відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.

Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакції статті 39 Закону №796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.

Відповідно до наведених вище положень Закону №1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом №1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом №76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 03.11.2021 у справі №9901/378/20.

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 №4/зп визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

З урахуванням принципу дії закону в часі у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

З набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, що суб`єктивне право на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі №240/2236/23 з аналогічних правовідносин наголосив, що не може бути єдиною причиною для відмови уповноваженим органом у виплаті вказаної доплати відсутність у особи посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від внаслідок Чорнобильської катастрофи, за умови наявності у особи підтвердженого статусу непрацюючого пенсіонера, встановленого судами, на підставі належних доказів (копія паспорта особи з відміткою про зареєстроване місце проживання чи відповідна довідка органу місцевого самоврядування, тощо), місця проживання непрацюючого пенсіонера, яке має бути віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106; періоду проживання особи у вказаному населеному пункті, а також інших обставин, які вказують на добросовісність поведінки особи з метою реалізації нею права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015).

Судом встановлено, що відповідно до довідки, виданої виконкомом Комаринської селищної ради, від 11.05.2006 №1113 ОСОБА_1 у період з січня 1983 по червень 1986 проживала у смт.Комарин, Брагинського району, Гомельської області, Білоруської РСР, що також підтверджується довідкою виданою Брагинським районним виконкомом від 04.02.2009 №11.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.06.1979 ОСОБА_1 у період з 06.05.1985 по 27.03.1987 працювала в Комаринській районній лікарні №2 Брагинського району Гомельської області, а з 30.03.1987 у дитячому садочку колгоспу «Спільна праця» с.Редьківка, Ріпкинського району, Чернігівської області на посаді кухаря.

Згідно із довідкою, виданою Губицьким старостинським округом Любецької селищної ради, від 08.05.2025 №72 ОСОБА_1 дійсно проживала в с.Редьківка, Чернігівського (Ріпкинського) району, Чернігівської області з 30.03.1987 по 31.12.1987. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 (зі змінами) даний населений віднесений до другої зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. З 01.01.1988 і по теперішній час зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 . Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 (зі змінами) даний населений віднесений до третьої зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Суд зазначає, що у разі відсутності відомостей про факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 питання встановлення доплати, передбаченої статтею 45 Закону №4059-IX, органами Пенсійного фонду України вирішується за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01.01.1993, про що вказано у Постанові №1524.

Судом під час ухвалення рішення по справі №620/4949/21 встановлено, що позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія).

Таким чином відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення протягом незначного часу (з 14.12.1999) не свідчить про те, що позивач змінив місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення.

З урахуванням вищевикладеного та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання доплати відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ з огляду на наявність у неї статусу потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія) та факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, яке не змінювалося після 01.01.1993.

Аналогічний підхід застосований у постанові Верховного Суду від 12 травня 2026 року у справі № 620/2616/25.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд врахував відсутність заперечень апелянта щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Згідно з приписами частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

Т.Р. Вівдиченко