Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №320/22560/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/22560/25 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі по тексту також - відповідач, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ у Київській області), у якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 90% відповідних сум грошового забезепечення до 70% від відповідних сум грошового забезепечення під час її перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.01.2018 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2018 із урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження призначеної та виплачуваної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років максимальним розміром під час перерахунку на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №2/3/1/4601 від 08.06.2023, виданої станом на 05.03.2019;

зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати з 01.04.2019 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №2/3/1/4601 від 08.06.2023, виданої станом на 05.03.2019 з основним розміром пенсії 90% грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження її максимальним розміром, а також здійснити виплату різниці між нарахованим розміром пенсії та фактично виплаченим з 01.04.2019 по день проведення перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII. Відповідачем протиправно зменшено відсотковий розмір пенсії з 90% до 70% з 01.01.2018 та внаслідок виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 в адміністративній справі №320/45466/23 про перерахунок пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.06.2023 за №2/3/1/4601 станом на 05.03.2019; безпідставно обмежено розмір пенсії максимальним розміром.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 90% відповідних сум грошового забезепечення до 70% від відповідних сум грошового забезепечення під час її перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.01.2018 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2018 із урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження призначеної та виплачуваної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років максимальним розміром під час перерахунку на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №2/3/1/4601 від 08.06.2023, виданої станом на 05.03.2019.

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити з 01.04.2019 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №2/3/1/4601 від 08.06.2023, виданої станом на 05.03.2019 з основним розміром пенсії 90% грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження її максимальним розміром, а також здійснити виплату пенсії з 01.04.2019 по день проведення перерахунку з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушенням норм матеріального права, вказує про помилковість висновків у частині відсутності правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром у зв`язку із втратою чинності частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII, якою передбачалося обмеження пенсій максимальним розміром, у зв`язку з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016. Також вказує про необхідність врахування приписів Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 за №1166-VІІ, який внесено зміни до Закону №2262-ХІІ щодо обмеження максимального розміру пенсії 70% відповідних сум грошового забезпечення.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 в адміністративній справі №320/45466/23, серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 01.04.2019 перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №2/3/1/4601 від 08.06.2023, виданої станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, здійснивши виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 по день проведення перерахунку.

На виконання рішення суду у справі №320/45466/23 відповідачем перераховано пенсію позивачу з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, однак під час перерахунку пенсії позивачу Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області розмір пенсії обмежено максимальним розміром, а також виплату пенсії здійснено з розрахунку 70% сум грошового забезпечення.

На звернення позивача від 19.11.2024, ГУ ПФУ у Київській області листом від 13.12.2024 за №1454-35453/Г-02/8-1000/24 повідомило про відсутність підстав врахування іншого відсотка, аніж передбаченого Законом №2262-ХІІ.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII (надалі по тексту також - Закон №2262-ХІІ).

Спірним в межах розгляду цієї справи є правомірність зменшення відсоткового розміру грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії позивача з 90% грошового забезпечення, що були визначені під час призначення пенсії, до 70% від суми грошового забезпечення.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка була йому призначена з 01.01.2007 у розмірі 90% від суми грошового забезпечення.

Листом органу пенсійного забезпечення від 13.12.2024 за №1454-35453/Г-02/8-1000/24, серед іншого, повідомлено про обчислення розміру пенсії станом на 31.12.20017 із розрахунку 90% розміру грошового забезпечення, а з 01.01.2018 - 70 % розміру грошового забезпечення. Вказане підтверджується також протоколами перерахунку пенсії, наявних у справі.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 в адміністративній справі №320/45466/23 відповідачем перераховано пенсію з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, однак виплату пенсії здійснено з розрахунку 70% сум грошового забезпечення.

Питання стосовно зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, було предметом розгляду у зразковій справі №240/5401/18.

За результатами перегляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 погодилася із висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у рішенні від 05.02.2019, про наявність підстав для задоволення позову та про те, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, в силу приписів пункту першого частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки висновки щодо застосування положень статей 13, 63 Закону №2262-ХІІ при перерахунку пенсій військовослужбовців уже сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, відтак під час розгляду цієї справи підлягають обов`язковому врахуванню.

Одночасно з цим колегія суддів зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30.11.2022 у справі №380/24477/21 звертався до Великої Палати Верховного Суду стосовно необхідності відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у зразковій справі №240/5401/18.

Вказана ухвала була мотивована, зокрема, тим, що сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі №240/5401/18 правова позиція призводить до того, що особи, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ, виходячи на пенсію у теперішній час, отримують виплати нижчі, аніж особи, яким пенсія виплачується на рівні 80-90%, але з оновленого грошового забезпечення.

У зв`язку із чим у спірних правовідносинах слід сформувати практику, за якої до правовідносин щодо перерахунку пенсій особам за нормами Закону №2262-ХІІ пенсійному органу слід застосовувати чинну на момент здійснення перерахунку редакцію статті 13 Закону №2262-ХІІ в частині визначення відсотку грошового забезпечення, з якого розраховується пенсія (із законодавчо визначеним обмеженням, що у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, розміри пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій).

Проте ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2023 постановлено повернути справу №380/24477/21 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії. Ухвалюючи зазначене судове рішення, Велика Палата Верховного Суду оцінивши мотиви, викладені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №380/24477/21, вказала таке:

"Виходячи із загальної теорії права елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, з метою застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Так, у справі №240/5401/18, від висновку у якій висловив намір відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі №380/24477/21, спір виник щодо зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом №2262-ХІІ, при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" відповідно до статті 63 указаного Закону, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

У справі №580/5962/20 спір стосується пенсійного забезпечення колишніх працівників прокуратури, а саме щодо правовідносин про визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру".

У справі №620/5437/20 спір стосується обчислення довічного грошового забезпечення судді, а саме щодо правовідносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, з урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що в ухвалі від 30.11.2022 у справі №380/24477/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2021 у справі №620/5437/20, від 21.12.2021 у справі №580/5962/20, які ухвалені за інших фактичних обставин, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №240/5401/18".

Отже, з огляду на мотиви цієї постанови, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2019 у справі №240/5401/18 та ухвалі від 12.01.2023 у справі №380/24477/21, у територіальних органів Пенсійного фонду України відсутні передбачені законом повноваження зменшувати розмір пенсії для осіб, яким вона призначена раніше у розмірі більшому, аніж це передбачено чинною редакцією статті 13 Закону №2262-ХІІ.

Такий підхід ґрунтується на законі, який в аспекті спірних правовідносин, відповідає критерію якості та передбачуваності закону.

Також, Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 у справі №420/40/20 дійшов висновку, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі №240/5401/18, містить дві обставини: при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення; відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Правильним є застосування цього правового висновку лише до правовідносин, у яких відсоткове значення розміру пенсії осіб не змінювалось від моменту призначення до перерахунку у бік зниження. Натомість, до правовідносин у цій справі (та всіх аналогічних) необхідно застосовувати лише першу частину зазначеного правового висновку "при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення".

У цій постанові Верховний Суд розширив зазначений правовий висновок наступним чином: "у всіх випадках при перерахунку призначеної особі відповідно до Закону №2262-ХІІ пенсії Пенсійний орган повинен застосовувати відсоткове значення розміру пенсії по відношенню до грошового забезпечення у розмірі, який особа отримувала станом на момент здійснення такого перерахунку".

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №300/1668/21, від 02.03.2023 у справі №300/5520/21, від 16.03.2023 у справі №580/8568/21, від 23.05.2023 у справі №380/24477/21, від 27.06.2023 у справі №260/3724/22, від 27.08.2024 у справі №300/596/22, від 23.07.2025 у справі №380/26689/23, від 17.09.2025 у справі №300/2980/24

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо обґрунтованості зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії позивача при проведенні перерахунку.

За Законом №2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 за №3668-VІ (надалі по тексту також - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, які викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення КСУ №7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, від 14.05.2019 у справі №591/2109/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17.

Поміж іншим, суд вказує, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

При цьому приписи статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Суд також наголошує на не врахування відповідачем визнання рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Таким чином, ухваленням вказаного рішення Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.

Враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного закону, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.01.2024 у справі №160/17347/22, від 18.07.2024 у справі №300/2531/21, від 29.11.2024 у справі №380/24058/23, від 11.03.2025 року у справі №240/25897/23, від 19.03.2025 у справі №320/39247/23 та від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.

Суд зауважує, що апеляційна скарга не містить жодних конкретних доводів, спрямованих на спростування вищезазначених висновків, зокрема у апеляційній скарзі не наведено аргументів щодо наявності обґрунтованих підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром, у зв`язку з тим, що у спірних правовідносинах, які склались в цій справі, підлягають застосуванню норми спеціального нормативно-правового акту, яким є Закон №2262-ХІ (з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016, від 27.02.2020 за №3-р/2020), який не передбачає будь-яких обмежень розміру пенсій.

Таким чином, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно зменшено основний розмір пенсії позивача під час її перерахунку з 90% на 70% від відповідних сум грошового забезпечення та виплачено пенсію з обмеженням її максимального розміру.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі №320/22560/25, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.