Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №420/29046/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29046/25

Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, 3-ті особи: Квартирно -Експлуатаційний відділ м. Одеса, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Об`єднаної житлової комісії, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, 3-ті особи: Квартирно -Експлуатаційний відділ м. Одеса, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Об`єднаної житлової комісії, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протокол Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №127 від 24.07.2025 таким, що прийнятий з порушенням наказів Міністерства оборони України № 370 від 26.07.2018 та № 380 від 31.07.2018;

- скасувати протокол Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №127 від 24.07.2025;

- визнати протиправним рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо не погодження розподілу житлової площі для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , трикімнатна, житловою площею 57,0 кв.м., на майора запасу ОСОБА_1 , зі складом сім`ї 4 особи;

- зобов`язати Комісію з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями переглянути раніше прийняте рішення щодо не погодження розподілу житлової площі для постійного проживання за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 ,, та прийняти рішення про погодження списку розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовцям Одеського гарнізону за адресою: АДРЕСА_1 , трикімнатна, житловою площею 57,0 кв.м., на майора запасу ОСОБА_1 , зі складом сім`ї 4 особи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано Протокол Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями №127 від 24.07.2025.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо не погодження розподілу житлової площі для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , трикімнатна, житловою площею 57,0 кв.м., на майора запасу ОСОБА_1 , зі складом сім`ї 4 особи.

Зобов`язано Комісію з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями переглянути раніше прийняте рішення щодо не погодження розподілу житлової площі для постійного проживання за адресою: адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти рішення про погодження списку розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовцям Одеського гарнізону за адресою: АДРЕСА_1 , трикімнатна, житловою площею 57,0 кв.м., на майора запасу ОСОБА_1 , зі складом сім`ї 4 особи.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з таким рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції про помилковість висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог апелянт наголошує на тому, що стаття 31 Житлового кодексу України, визначає, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Як зазначає апелянт, на виконання наведеної норми, позивачем не надані докази на підтвердження того, що з 2001 року позивач після звільнення з військової служби постійно проживав у м. Одеса, адже реєстрація останнього у м. Одесі здійснена лише 07.04.2007. До того ж, як зазначає апелянт, у житловій справі позивача відсутні докази проживання членів його сім`ї в м. Одеса з 2001 року.

Також апелянт зауважує на тому, що позивач на підтвердження постановки його на квартирний облік надав рішення виконавчого комітету Врадіївської ради народних депутатів Миколаївської області, яким він прийнятий на облік в загальну чергу, склад сім`ї – одна особа, при цьому жодних документів (зокрема, витягів з протоколу/рішення) про постановку членів сім`ї позивача до житлової справи не надані.

Далі апелянт зауважує на тому, що відсутні відомості і стосовно зняття позивача та членів його сім`ї з квартирного обліку у 2001 році, у зв`язку з чим, на переконання апелянта Комісією з контролю при перевірці житлової справи позивача та прийнятті рішення про відмову в погодженні списку розподілу житлової площі, вказано на необхідність приведення квартирного обліку позивача до вимог діючого законодавства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які узгоджуються із позицією суду першої інстанції зазначає про безпідставність поданої скарги. Зокрема, указує, що скарга ґрунтується на припущеннях та дублює доводи наведені у відзиві на позовну заяву, які були всебічно та повно досліджені судом першої інстанції, та не містять жодних доказів, якими підтверджується правова позиція скаржника. Рішення суду про часткове задоволення позовних вимог вважає законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду – залишити без змін

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що майор запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно витягу з послужного списку, проходив військову службу, в тому числі в Збройних Силах України, з останнім місцем служби ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно витягу з наказу командира Сухопутних військ Збройних Сил України №115 від 20.06.2001 майор ОСОБА_1 , звільнений з військової служби в запас за підпунктом «в» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (за станом здоров`я), наказом №113 від 15.10.2001 виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 15.11.2001 та направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Під час проходження служби в Миколаївському гарнізоні у військовій частині НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_5 з 08.09.1988 по 15.10.2001 ОСОБА_1 житлові приміщення не отримував, на обліку громадян, які потребують забезпечення постійним жилим приміщенням в житлових комісіях військових частин, не перебував, що підтверджується довідками начальника Первомайського гарнізону та голови гарнізонної житлової комісії від 26.09.2007 №1027 та Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління від 15.01.2025 №№13 та 13-а.

Під час проходження служби у ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебував на квартирному обліку у виконавчому комітеті Врадіївської районної ради.

ІНФОРМАЦІЯ_7 листом від 17.04.2001 за вих. №374 до ІНФОРМАЦІЯ_8 направлено документи облікової житлової справи ОСОБА_1 з клопотанням про прийняття рішення щодо зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік при ІНФОРМАЦІЯ_9 .

13.12.2001 житлова комісія ІНФОРМАЦІЯ_8 прийняла рішення про клопотання перед житловою комісією Одеського гарнізону про постановку на квартирний облік ОСОБА_1 та членів його сім`ї. (Протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13.12.2001 №4).

Рішенням житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14.03.2008 затверджено рішення житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13.12.2001 про постановку ОСОБА_1 на квартирний облік при житловій комісії ІНФОРМАЦІЯ_10 з 03.02.1995 зі складом сім`ї чотири особи та прийнято рішення про клопотання перед житловою комісією Одеського гарнізону про постановку на квартирний облік у Одеському гарнізоні. (Протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14.03.2008 №4).

18.05.2009 житлова комісія Одеського гарнізону, розглянула клопотання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_10 , щодо зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік в Одеському гарнізоні та прийняла Рішення, яким рекомендувала житловій комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 прийняти остаточне рішення щодо зарахування Позивача на квартирний облік в Одеському гарнізоні (Протокол засідання житлової комісії Одеського гарнізону від 18.05.2009 №9 п.16).

Об`єднана житлова комісія ІНФОРМАЦІЯ_11 , розглянувши документи облікових справ військовослужбовців, прийняла рішення про надання ОСОБА_1 житлового приміщення для постійного проживання згідно розподілу за адресою: АДРЕСА_1 , та з урахуванням чого, направила відповідні документи до КЕВ м. Одеси, яка в свою чергу, підготувавши Список надання жилої площі для постійного проживання, 05.05.2025 за вихідним № 1700, направила документи до Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_12 (надалі ЦУІІЗ) для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

24.07.2025, за результатами розгляду Списку надання постійного житла, Комісія з контролю прийняла рішення щодо ОСОБА_1 - про відмову в погодженні надання постійного житла, яке оформлене Протоколом №127.

Супровідним листом ЦУІІЗ від 29.07.2025 №2459/8257 копія Протоколу №127 та облікова справа ОСОБА_1 направлена до КЕВ м. Одеса.

Супровідним листом КЕВ м. Одеса до ІНФОРМАЦІЯ_11 від 07.08.2025 за №537/1254, яким доведена зазначена інформація та вказано про надання вказівки об`єднаній житловій комісії ІНФОРМАЦІЯ_11 здійснити дії на виконання рішення Комісії з контролю, та доведення інформації до ОСОБА_1 .

Вважаючи протиправними рішення, оформлене протоколом №127, а також дії відповідача щодо не погодження списку розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовцям, в тому числі і відносно нього, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову позивачу в погодженні надання житла для постійного користування, прийняте відповідачем не у спосіб, визначений Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); не розсудливо; без будь-якого правового обґрунтування. Також суд визнав обґрунтованими аргументи позивача, що протокол №127 від 24.07.2025 Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, прийнятий з порушенням наказів Міністерства оборони України від 26.07.2018 № 370, та від 31.07.2018 № 380, що відповідно свідчить про його протиправність.

Окрім того, як зауважив суд, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати право на житло, що у свою чергу є порушенням житлових прав, у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується, з огляду на таке.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 3 Конституції України закріплює визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України №3551-ХІІ від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон №3551-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 3551 визначено, що закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Відповідно до статті 5 Закону № 3551 учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За приписами статі 6 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 19).

Приписами статті 12 Закону №3551-ХІІ встановлено перелік пільг учасників бойових дій та особам, прирівняним до них.

Положеннями пункту 14 частини 1 цієї норми, визначено, що згадана категорія осіб має право на першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов`язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, - протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі здійснює Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-ХІІ, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Частина 1 статті 3 Житлового кодексу України визначає, що житлові відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 62 Житлового кодексу України правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень затверджуються Кабінетом Міністрів України і Українською республіканською радою професійних спілок.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, визначений Порядком № 1081.

Відповідно до частини 1 пункту 3 Порядку №1081, військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Згідно із частиною 3, 4 пункту 3 Порядку № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

Тобто, законодавство прямо передбачає право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.

Відповідно до частини 2 пункту 11 Порядку № 1081, житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.

Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Згідно із пунктом 22 Порядку № 1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей), визначено в Інструкції № 380.

Розділом VІІ “Надання житлових приміщень для постійного проживання” Інструкції №380 передбачено порядок та умови виключення квартир з числа службових.

Так, пункт 1 розділу VІІ Інструкції визначає, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.

Відповідно до пункту 3 розділу VІІ Інструкції для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Згідно пункту 4 розділу VІІ Інструкції, на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла).

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Пункт 5 розділу VІІ Інструкції визначає, що для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.

Відповідно до пункту 6 розділу VІІ Інструкції, ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків).

Відповідно до пункту 10 розділу VІІ Інструкції № 380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Повертаючись до обставин справи, колегія суддів враховує, що наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що позивачем вчинені передбачені чинним законодавством дії, спрямовані на розподіл житлової площі для постійного проживання позивача та його сім`ї зі складом 4 особи, за адресою: АДРЕСА_1 , трикімнатна, житловою площею 57,0 кв.м.

При цьому, колегія суддів вважає доречними зауваження суду першої інстанції про неспроможність тверджень відповідача щодо відсутності в житловій справі ОСОБА_1 доказів проживання членів його сім`ї в місті Одеса з 2001 року, позаяк позивач не є відповідальною особою за веденням житлової справи.

Згідно матеріалів справи, наказом ІНФОРМАЦІЯ_13 від 16.11.2001 №54 ОСОБА_1 виключений із списків ІНФОРМАЦІЯ_13 та направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також варто зауважити на тому, що відповідно до матеріалів справи, 13.12.2001 житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_10 прийняте рішення, затверджене протоколом засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13.12.2001 №4 щодо клопотання перед житловою комісією Одеського гарнізону про постановку на квартирний облік ОСОБА_1 та членів його сім`ї.

Натомість, відповідач, на якого в силу положень статті 77 КАС України покладений обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, не надав ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції будь-яких належних, допустимих, юридично спроможних доказів, які б спростовували твердження позивача, та водночас підтверджували те, що після звільнення зі служби, направлення на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 та взяття на квартирний облік житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 , позивач не проживав на території м. Одеси.

Окрім цього, слід зазначити, що відповідно до змісту оскаржуваного протоколу №127 від 24.07.2025, Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців жилими приміщеннями під час перевірки справи позивача та прийняття рішення про відмову в погодженні списку розподілу житлової площі, вказано на необхідність приведення квартирного обліку до вимог законодавства.

З цього приводу, колегія суддів наголошує, що в порушення приписів КАС України щодо загальних вимог до акту індивідуальної дії, зокрема, вмотивованість та обгрунтованість такого, оскаржуване рішення, не містить мотивів стосовно того, яким саме вимогам чинного законодавства (яким нормам законів чи підзаконних нормативно-правових актів) не відповідає квартирний облік позивача, що свідчить про те, що сама відмова, наведена у рішенні, не містить конкретних причин та підстав прийняття такого рішення, а лише загальні посилання на порушення вимог чинного законодавства.

Колегія суддів вважає слушними зауваження суду першої інстанції, що не відповідність рішення суб`єкта владних повноважень вимогам щодо вмотивованості та обґрунтованості, призводить до стану правової невизначеності особи щодо якої прийняте таке рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що рішення про відмову позивачеві у погодженні надання житла для постійного користування, прийняте відповідачем не у спосіб, визначений Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та без будь-якого правового обґрунтування.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 а також про те, що з метою відновлення порушених прав позивача слід зобов`язати Комісію з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, переглянути раніше прийняте рішення щодо не погодження розподілу житлової площі для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти рішення про погодження списку розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовцям Одеського гарнізону за адресою: АДРЕСА_1 , трикімнатна, житловою площею 57,0 кв.м., на майора запасу ОСОБА_1 , зі складом сім`ї 4 особи.

Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України про помилковість висновку суду першої інстанції щодо часткового задоволення заявленого позову, а також про те, що судом першої інстанції ухвалене рішення за неповного встановлення обставин справи, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Колегія суддів враховує, що згідно пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Поряд з цим, згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, 3-ті особи: Квартирно -Експлуатаційний відділ м. Одеса, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Об`єднаної житлової комісії, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький