Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №677/1807/25 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 677/1807/25

Провадження 2-487/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Рабчуна Р.О.,

при секретарі судового засідання Мазуренко В.Є.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1 , (в режимі відеоконференції),

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Обухів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.08.2018 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано 21.08.2018 року Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 221.

У шлюбі народилися ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/3745/23 від 15 листопада 2023 року, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач вказує, що після розірвання шлюбу діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишились проживати разом з нею та проживають перебуваючи на утриманні позивача. Ще до розлучення позивачка разом з дітьми переїхала жити з дітьми в село Антоніни, Хмельницького району, Хмельницької області де проживає і по сьогоднішній день. Батько життям дітей взагалі не цікавиться, веде аморальний спосіб життя, від виховання дітей самоусунувся, з дітьми не спілкується та не надає їм матеріальної допомоги. Позивачка самостійно виховує неповнолітніх дітей. У повсякденному житті, під час вирішення питань, пов`язаних із захистом їх прав та інтересів, оформленням документів та вчиненням інших юридично значимих дій щодо дітей, у неї виникають труднощі, зумовлені необхідністю зазначення відомостей про батька. У зв`язку з цим вона була змушена звернутися до суду з даним позовом та просить суд.

Встановити факт, що, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , самостійно виховую та утримую неповнолітніх дітей -

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31.12.2025 року ухвалою суду провадження у справі відкрито. Судом ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Залучено до участі у справі орган опіки та піклування Антонівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області.

Протокольною ухвалою 06.03.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник органу опіки та піклування подав заяву про розгляд справи за його відсутності позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні. Свої заперечення обґрунтовував тим, що не надає згоди на реєстрацію місця проживання дітей за новим місцем проживання матері, оскільки, на його думку, позивачка перешкоджає його спілкуванню з дітьми. Також зазначив, що має намір звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 21 серпня 2018 року між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 221.

У шлюбі народилися ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис 1014, свідоцтво серії НОМЕР_2 від 15.03.2011 року. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис 288, свідоцтво серії НОМЕР_3 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/3745/23 від 15 листопада 2023 року, шлюб між сторонами розірвано.

Зазначені обставини підтверджуються свідоцтвами про народження дітей, копією рішення про розірвання шлюбу.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 25.02.2025 року, підписаного начальником служби у справах дітей Антонівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, за адресою АДРЕСА_1 , проживають мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї від 03.04.2025 року діти перебувають на утриманні матері, діти забезпечені усім необхідним, батько не виконує свої батьківських обов`язків по відношенню до своїх неповнолітніх дітей та участі у їх вихованні не приймає, родина проживає у приватному будинку задовільного стану, який повністю приданий до проживання. Мати повністю забезпечує своїх дітей усім належним, задовольняє їх базові потреби та здійснює належний догляд за дитиною з інвалідністю.

Згідно довідки виданої закладом дошкільної освіти «Ромашка» Антонівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області №168 від 20.02.2025 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зарахована та відвідує заклад дошкільної освіти «Ромашка» смт. Антоніни з 02.09.2024 року.

Як вбачається з довідки виданої закладом дошкільної освіти «Ромашка» Антонівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області № 153 від 02.03.2025 року про участь батьків вихованки молодшої групи ЗДО «Ромашка» смт. Антоніни ОСОБА_4 у житті дитини, батько, ОСОБА_2 , жодного разу не був в ЗДО, контакту із закладом освіти, де виховується дитина не підтримує та з вихователями не спілкується. Дитину до закладу дошкільної освіти приводить та забирає мати ОСОБА_3 . Мати дитини, ОСОБА_3 , спілкується з педагогами, які займаються з дитиною.

Відповідно до наданої позивачем копії посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого ГУ ПФУ в Хмельницькій області, донька сторін ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою з інвалідністю з дитинства до 18 років.

Як вбачається з повідомлення Обухівського РУП ГУ НП в Київській області від 14.05.2025 року №3104/109/1600 підписаного начальником ОСОБА_6 . За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_2 погашає борг по сплаті аліментів на користь ОСОБА_3 на дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами той факт, що після розірвання шлюбу з відповідачем діти залишилися проживати разом з нею, при цьому, відповідач фактичної участі у вихованні та утриманні дітей не бере, оскільки ще до розлучення в липні 2023 позивачка разом із дітьми переїхала жити в с. Антоніни, Хмельницького р-н., Хмельницької обл. Не зважаючи на це, позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав іншого з батьків обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких один з батьків не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність відповідача щодо дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання матір`ю дітей.

Оцінюючи встановлені обставини у їх сукупності, суд зазначає, що сам по собі факт проживання дітей разом із матір`ю, здійснення нею їх утримання та виховання, а також самоусунення батька від участі у вихованні дітей, не є достатньою правовою підставою для встановлення судом факту самостійного виховання дітей.

Суд звертає увагу, що питання щодо належного виконання одним із батьків своїх батьківських обов`язків підлягає оцінці судом під час вирішення відповідного спору між батьками, зокрема, спору про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини чи іншого сімейного спору, у межах якого зазначені обставини входять до предмета доказування.

Такий підхід до вирішення цієї справи відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23).

Разом з тим, позивачка не заявляла до відповідача жодних вимог матеріально-правового характеру, які б підлягали вирішенню в позовному провадженні - про визначення місця проживання дітей чи про позбавлення відповідача батьківських прав.

Зважаючи на вказані обставини та враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід`ємним, а факт одноосібного виховання чи утримання дитини може встановлюватися лише як обставина, що входить до предмета доказування в іншому сімейному спорі, суд не вбачає необхідних та достатніх підстав для задоволення заявлених вимог.

Суд також враховує, що встановлення такого факту за відсутності вимог щодо зміни чи припинення обсягу батьківських прав відповідача може призвести до порушення балансу прав та інтересів дитини, оскільки створює передумови для фактичного обмеження прав одного з батьків поза передбаченою законом процедурою.

Оскільки факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини, а такі вимоги позивачем не заявлялися, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, а заявлені вимоги - такими, що не підлягають задоволенню у межах цього провадження.

Суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування в частині встановлених фактичних обставин проживання та утримання дітей, однак не погоджується з висновком органу щодо наявності правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей матір`ю, оскільки така вимога не відповідає способам захисту, передбаченим сімейним законодавством та висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей матір`ю як самостійного предмета позову не відповідає способам судового захисту, визначеним сімейним законодавством та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено суд покладає витрати зі сплати судового збору на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.06.2026 року.

Суддя Р.О. Рабчун