Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №400/4726/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4726/26

Головуючий у суді першої інстанції: Малих О.В.

Дата і місце ухвалення: 08 травня 2026 року, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №400/4726/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо ненаправлення не пізніше наступного робочого дня з дня винесення копії постанови від 03.04.2026 про відкриття виконавчого провадження №80668698 на електронну адресу представника стягувача;

- зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України направити на електронну адресу представника стягувача копію постанови від 03.04.2026 про відкриття виконавчого провадження №80668698 з ідентифікатором доступу до АСВП;

- визнати протиправною дію Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 15.04.2026 №80668637 про зупинення вчинення виконавчих дій;

- зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати постанову від 15.04.2026 №80668637 про зупинення вчинення виконавчих дій та продовжити вчинення заходів примусового виконання.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі або документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від його сплати.

На виконання вимог зазначеної ухвали представником позивача 05 травня 2026 року подано до суду клопотання, у якому зазначено про відсутність передбаченого законом обов`язку щодо сплати судового збору за подання даного адміністративного позову та наведено доводи щодо наявності підстав для звільнення позивача від його сплати.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погоджуючись із такою ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до передчасного та безпідставного повернення позовної заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про обов`язок позивача сплачувати судовий збір за подання адміністративного позову в порядку статті 287 КАС України. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 20 лютого 2025 року у справі №440/8929/24, а також на Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року №6-р(ІІ)/2024, апелянт вказує, що провадження, передбачене статтею 287 КАС України, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, а тому справляння судового збору зі стягувача у виконавчому провадженні за звернення до суду з вимогами щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого на його користь, є таким, що необґрунтовано обмежує право на доступ до суду та право на виконання судового рішення.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач є учасником бойових дій, а предмет спору пов`язаний із виконанням судового рішення, ухваленого на його користь щодо реалізації прав як військовослужбовця, у зв`язку з чим на нього також поширюються положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору. З огляду на викладене апелянт просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до статті 312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а саме не надав доказів сплати судового збору у визначеному судом розмірі та не довів наявності підстав для звільнення від його сплати. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення до суду з позовом у порядку статті 287 КАС України є самостійним адміністративним позовом, подання якого підлягає оплаті судовим збором на загальних підставах, а тому відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернув позовну заяву позивачу.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання його вчинити певні дії.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії та копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом частин першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, вирішуючи питання про повернення позовної заяви у зв`язку з несплатою судового збору, суд повинен насамперед встановити наявність чи відсутність у особи обов`язку щодо його сплати відповідно до вимог закону.

Як убачається з матеріалів справи, предметом даного спору є оскарження дій та бездіяльності Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України під час виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/12687/25, ухваленого на користь позивача.

Таким чином, позивач звернувся до суду як стягувач у виконавчому провадженні із вимогами про захист своїх прав під час виконання судового рішення шляхом оскарження рішень, дій та бездіяльності органу державної виконавчої служби в порядку, передбаченому статтею 287 КАС України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб та підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Таким чином, законодавець безпосередньо відніс провадження, передбачене статтею 287 КАС України, до процесуальних форм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах. Отже, звернення стягувача до суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення є складовою механізму забезпечення виконання судового рішення та реалізації права особи на ефективний судовий захист.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 20 лютого 2025 року у справі №440/8929/24, відповідно до якої провадження, передбачене статтею 287 КАС України, є однією із форм судового контролю за виконанням судових рішень, яка здійснюється за позовом стягувача або іншого учасника виконавчого провадження щодо рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення.

У зазначеній ухвалі Верховний Суд також зазначив, що покладення на стягувача, на користь якого вже ухвалено судове рішення, обов`язку сплачувати судовий збір за звернення до суду із вимогами, спрямованими на забезпечення виконання такого рішення, створює необґрунтоване втручання у право особи на доступ до суду та порушує право на виконання судового рішення як невід`ємну складову права на судовий захист.

Крім того, Верховний Суд дійшов висновку, що положення частини другої статті 3 та підпунктів 1, 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у частині, яка уможливлює справляння зі стягувача судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної чи касаційної скарги у справах, передбачених статтею 287 КАС України, суперечать статтям 8, 55 та 129-1 Конституції України і не підлягають застосуванню під час розгляду відповідної категорії справ.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 2024 року №6-р(ІІ)/2024 також наголосив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, гарантованого статтями 55 та 129-1 Конституції України, а встановлення непропорційних фінансових перешкод для доступу до процедур судового контролю за виконанням судових рішень не відповідає принципу верховенства права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав несплати судового збору, не врахував правову природу спірних правовідносин, які виникли у межах здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого на користь позивача, а також не врахував правові висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо необхідності забезпечення ефективного доступу особи до процедур судового контролю за виконанням судових рішень.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є помилковим, а застосування пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України - передчасним та необґрунтованим.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а справа №400/4726/26 - направленню до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року підлягає скасуванню із направленням справи №400/4726/26 до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

З огляду на наведені висновки щодо відсутності підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з несплатою судового збору, колегія суддів не вбачає необхідності надавати окрему оцінку іншим доводам апеляційної скарги, оскільки вони не впливають на правильність вирішення питання про скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 325 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №400/4726/26 – скасувати.

Справу №400/4726/26 направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук