Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №400/2240/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2240/26

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026р. про повернення позовної заяви в частині позовних вимог по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ДУ «Центр пробації», в якому просила:

- визнати протиправними дії ДУ «Центр пробації» щодо: - не здійснення розрахунку її грошового забезпечення з 1 січня 2020р. до 31 грудня 2020р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020р. - не здійснення розрахунку мого грошового забезпечення з 1 січня 2021р. до 31 грудня 2021р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021р. - не здійснення розрахунку її грошового забезпечення з 1 січня 2022р. до 31 грудня 2022р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022р. - не здійснення розрахунку її грошового забезпечення з 1 січня 2023р. до 28 лютого 2023р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023р.;

- зобов`язати ДУ «Центр пробації»: - здійснити розрахунок її грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2020р. до 31 грудня 2020р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020р. - здійснити розрахунок мого грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2021р. до 31 грудня 2021р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021р. - здійснити розрахунок мого грошового забезпечення з 1 січня 2022р. до 31 грудня 2022р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022р. - здійснити розрахунок її грошового забезпечення з 1 січня 2023р. до 28 лютого 2023р. виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023р. - здійснити виплату мені, ОСОБА_1 , різницю не виплаченого грошового забезпечення за 2020-2023р.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026р. позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022р. по 1 березня 2023р. - повернуто позивачці.

Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, зміни мотивувальної частини ухвали суду в частині мотивування підстав для повернення позовних вимог за період з 19 липня 2022р. по 1 березня 2023р., з урахуванням висновків викладених у постанові апеляційного суду, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022р. по 1 березня 2023р., суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою в даному випадку пропущений строк звернення до суду, передбаченого ст.233 КЗпП України.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022р. по 1 березня 2023р., однак неправильно визначено мотиви прийняття даного рішення, виходячи з наступних підстав.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 (справа №1-7/2024(337/24)) було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

При цьому, частиною 2 резолютивної вказаного рішення встановлено, що частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, Конституційний Суд України розмежував:

- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Відповідно до ст.91 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017р. №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, висновки Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1- р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) поширюються тільки на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності означеним рішенням, тобто з 11.12.2025р., і не змінюють правового регулювання правовідносин, які виникли до цієї дати.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що з 11.12.2025р. ст.233 КЗпП України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-IX (надалі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022р., втратила чинність, та відновила дію попередня редакція цієї норми.

Відтак, у період з 19.07.2022р. по 10.12.2025р., коли виникли та закінчились спірні правовідносини у даній справі, підлягає застосуванню ст.233 КЗпП України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. за №2352-IX.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 20.02.2023р. за №167/к капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору ювенальної пробації м.Миколаєва філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях звільнено зі служби, відповідно до п.5 ст.23 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) 28.02.2023р.

Судовою колегією встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження служби зверталась із рапортом до відповідача щодо надіслання їй, після звільнення, трудову книжку, копію розрахункового листка, копію наказу про звільнення на вказану адресу «Нової пошти» (рапорт додається).

Так, Центром пробації 28.02.2023р. було надіслано позивачці засобами поштового зв`язку (Нова Пошта) трудову книжку, розрахунковий листок та витяг з наказу про звільнення (копія експрес-накладної Нова пошта наявна в матеріалах справи).

Отже, в день звільнення позивачки зі служби їй було відомо про нараховані та виплачені суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати грошового забезпечення (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

Крім того, апеляційним судом під час розгляду даної справи витребовувались від Центру пробації докази ознайомлення позивачки з наказом Центру пробації від 20.02.2023р. №167/К про звільнення.

Як вбачається із матеріалів справи, що позивачка подала позов до суду 3.03.2026р., тобто більше ніж через 2 роки та 8 місяців після відміни дії карантину.

За таких обставин, позивачкою пропущений тримісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній після 19 липня 2022 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 3.08.2023р. у справі №280/6779/22.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2018 (справа № 800/102/17) вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20.08.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28.05.1985, пункт 57, Серія A, № 93). Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Тобто, до 19.07.2022р. строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні був не обмежений будь-яким строком, а після 19.07.2022р. законодавець обмежив його тримісячним строком.

При цьому, судова колегія бере до уваги те, що позивачка звільнилась зі служби 28.02.2023р. та подала позов до суду 3.03.2026р., майже через 3 роки після звільнення зі служби, за період спірних правовідносин, коли діяли норми ст.233 КЗпП (в редакції від 1.07.2022р. №2352-IX).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022р. по 1 березня 2023р.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині з урахуванням висновків, наведених судом у цій постанові, оскільки судом першої інстанції наведено помилкове обґрунтування, яке не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,325,328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026р. про повернення позовної заяви в частині позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук