Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №420/37830/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37830/25

перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

повний текст судового рішення

складено 23.02.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №553 -ос від 16.11.2020 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року по справі №420/22945/24, військовою частиною НОМЕР_1 мені здійснено перерахунок винагороди за тривалість безперервної 15-ти річної календарної військової служби, виходячи із часу набуття права на виплату винагороди у розмірі 1-го посадового окладу та окладу за військовим званням та 05.11.2025 року виплачено кошти у сумі 2 666,80 грн.. Позивач, зазначивши, що його виключено зі списків особового складу 16.11.2020 року, а виплата здійснена відповідачем 05.11.2025 року, відповідачем здійснено затримання при розрахунку при звільненні, просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 139819,50 грн..

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що за своєю правовою природою, КЗпП регулює ті і тільки ті відносини, які виникають внаслідок реалізації положень статті 43 Конституції України, і є загальним законодавством лише в галузі трудових відносин, і не може регулювати відносини, які виникають в галузі проходження військової служби, так як жодним чином їх не стосується. Військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов`язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №553 -ос від 16.11.2020 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року по справі №420/22945/24, військовою частиною НОМЕР_1 мені здійснено перерахунок винагороди за тривалість безперервної 15-ти річної календарної військової служби, виходячи із часу набуття права на виплату винагороди у розмірі 1-го посадового окладу та окладу за військовим званням та 05.11.2025 року виплачено кошти у сумі 2666,80 грн.

Позивач, зазначивши, що його виключено зі списків особового складу 16.11.2020 року, а виплата здійснена відповідачем 05.11.2025 року, а відповідачем затримано повний розрахунок при звільненні, що стало підставою звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Отже, у даному спорі слід застосовувати субсидіарне законодавство.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Відносини військової служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Відповідно до ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неможливості застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

В силу вимог ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Матеріалами справи підтверджується, що при звільнення позивача зі служби йому не виплачені всі суми, належні до виплати при звільненні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 та від 21.02.2024 у справі №160/15380/22, у правовідносинах із аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено правовий висновок про необхідність застосування ст.117 КЗпП України в редакції згідно із Законом №2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

При цьому, Верховним Судом вказано, що період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022р. регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка, про що і зазначалося вище, передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Позивача виключено зі списків особового складу 16.11.2020 року та здійснено виплату у розмірі 366371,29 грн.

Остаточний розрахунок із позивачем проведено 05.11.2025 року виплачено кошти у сумі 2666,80 грн.

Тобто, періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є період часу з 17.11.2020 по 05.11.2025 включно (останній день затримки перед днем виплати грошового забезпечення), в який підлягає застосуванню саме редакція ст.117 КЗпП України після набрання чинності Законом №2352-ІХ, що передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У свою чергу, п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Разом із тим, варто наголосити, що згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, суд має навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці.

З приводу вказаного доводу апелянта, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного суду від 08.10.2025 року по справі №489/6074/23, наведений інший механізм обрахунку, ніж застосований судом першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі № 420/22728/24 зроблено висновок про те, що обрахунок середнього заробітку слід проводити на підставі висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Застосовуючи висновки Верховного Суду, наведені у зазначеній постанові, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про алгоритм обрахунку середнього заробітку, що призвело до невірно визначеної суми середнього заробітку, які слід присудити на користь позивача.

Судом апеляційної інстанції була витребувана необхідна інформація для проведення обрахунку середнього заробітку за зразком, наведеним у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був становити 369038,09 гривень, з яких: грошове забезпечення 366371,29 грн (99,28%) та стягнуті виплати за рішеннями суду 2666,80 грн (0,72%).

З урахуванням наданої до суду довідки НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) №150 від 06.03.2025, грошове забезпечення позивача у вересні 2020 року склало - 22799 грн, жовтні 2020 року - 22799 грн.; середньоденне грошове забезпечення склало 747,51 грн. (21989/61).

Період затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 по 18.07.2022 становить 608 днів.

Щодо періоду затримки розрахунки при звільненні з 19.07.2022 по 05.11.2025, апеляційний суд зазначає наступне.

В незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж 6 місяців.

Так, середній заробіток за період за період з 19.07.2022 по 31.10.2025 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.

Тобто після 19 липня 2022 року позивач, в не залежності від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 6 місяців. Водночас, період затримки з 17.11.2020 по 18.07.2022 не обмежений 6 місяцями і складає 608 дні.

Враховуючи викладене, за період після 19 липня 2022 року позивачу до стягнення належить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 184 календарних дні.

Таким чином, загальний період затримки розрахунку при звільненні складає 792 (608 + 184).

Отже загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 592027,92 грн. (747,51 х 792).

Істотність частки невиплачених сум від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, становить 0,72%.

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 4262,60 грн, тобто 0,72% від 592027,92 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП) є спеціальною компенсаційною санкцією, а не додатковим видом заробітку. Вона спрямована на захист прав працівника, а не на його збагачення, тому суд може зменшити розмір виплати, керуючись принципами розумності та справедливості.

Колегія суддів звертає увагу на межі апеляційного перегляду судового рішення, яке оскаржене лише в частині задоволених позовних вимог. У частині позовних вимог щодо компенсації ПДФО, судове рішення не оскаржується, а тому воно в цій частині не переглядається.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив порушення норм матеріального права, що призвело до прийняття рішення суду, яке не відповідає критерію законності. Відтак, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року скасувати у частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нову постанову.

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року.

Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 року по 05.11.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 4262,60 гривень.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко