Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №420/39091/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39091/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року, прийняте у складі суду судді Бездрабка О.І. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 17.08.2015 по 03.05.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби із 17.08.2015 по 03.05.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період із 17.08.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 р., в період з 01.03.2018 по 30.09.2020 - березень 2018 р., в період з 01.10.2020 по 03.05.2022 - жовтень 2020 р. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 03.05.2022 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 03.05.2022 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за періоди: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 03.05.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2020 р. по 03.05.2022 р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.02.2020 р. по 03.05.2022 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2019 р. по 31.07.2019 р. із застосуванням місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, березень 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 р. по 31.07.2019 р. індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, березень 2018 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що під час проходження військової служби в прикордонному загоні позивач з відповідним рапортом чи заявою до керівництва прикордонного загону про перерахування та виплати йому індексації грошового забезпечення з іншим базовим місяцем не звертався, при цьому застосування базового місяця віднесене до дискреційних повноважень відповідача. При здійсненні вказаного розрахунку прикордонний загін для визначення базового місяця нарахування індексації врахував збільшення доходу позивача у зв`язку із підвищенням розмірів доплат, надбавок до грошового забезпечення тобто індивідуального встановлення останнього місяця підвищення посадового окладу позивача. Щодо перерахунку грошового забезпечення позивача із врахуванням розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року апелянт зазначає, що розмір посадового окладу, окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 03.05.2022 позивачу розраховувався виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 року помноженого на коефіцієнт за відповідною тарифною сіткою відповідно до Постанови №704, яка у вказаний період була чинною. Крім того, апелянт не погоджується із стягненням на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає, що заявлена сума не відповідає критеріям співмірності та реальності адвокатських витрат.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 17.08.2015 р. по 03.05.2022 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 прикордонний загін).

Так, відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.08.2015 р. № 177-ОС "Про особовий склад" молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 з 17 серпня 2015 року зараховано до списків загону та поставлено на всі види забезпечення.

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.05.2022 р. № 109-ОС "Про особовий склад" капітана ОСОБА_1 , який вибуває для подальшого проходження служби у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 03 травня 2022 року виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

На адвокатський запит щодо нарахування та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби позивачем, НОМЕР_3 прикордонний загін листом від 04.11.2025 р. № 09/12297-25-Вих повідомив, що місячне грошове забезпечення (розмір посадового окладу, окладу за військовим званням), додаткові види грошового забезпечення з 2020 року по лютий 2022 року нараховувались ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Інформація про розміри посадових окладів та тарифні розряди військовослужбовців у відкритому доступі містяться у постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.03.2018 р. Нарахування та виплата індексації належить до дискреційних повноважень прикордонного загону та проводиться у відповідності до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 р. № 1078. За змістом положень абзаців 3-5 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції, яка діє з 15.03.2018 р.) сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 до визначеної (згідно абзаців 4 та 5 пункту 5 Порядку № 1078) суми індексації додається сума індексації, яка склалася внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 %). З огляду на те, що за офіційними даними Державної служби статистики України величина індексу споживчих цін з березня 2018 року не перевищувала передбаченого порогу індексації у 103 %, підстави виплати суми індексації грошового забезпечення у підвищеному розмірі у цей період відсутні.

Відповідно до зворотного боку карток грошового забезпечення за 2015-2022 роки позивачу була нарахована індексація грошового забезпечення у такому розмірі: грудень 2018 року - 71,08 грн., лютий 2020 року - 194,11 грн., березень 2020 року - 216,51 грн., квітень 2020 року - 216,51 грн., травень 2020 року - 216,51 грн., червень 2020 року - 216,51 грн., липень 2020 року - 226,29 грн., серпень 2020 року - 226,29 грн., грудень 2020 року - 1138,97 грн., січень 2021 року - 331,42 грн., лютий 2021 року - 331,42 грн., березень 2021 року - 331,42 грн., квітень 2021 року - 415,41 грн., травень 2021 року - 415,41 грн., червень 2021 року - 415,41 грн., липень 2021 року - 540,03 грн., серпень 2021 року - 540,03 грн., вересень 2021 року - 540,03 грн., жовтень 2021 року - 540,03 грн., листопад 2021 року - 540,03 грн., січень 2022 року - 563,19 грн., лютий 2022 року - 672,35 грн., березень 2022 року - 672,35 грн., квітень 2022 року - 672,35 грн., травень 2022 року - 913,01 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо неправильного застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2015 р. по 03.05.2022 р. та без урахування абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078, розрахунку в періоді з 01.01.2019 р. по 03.05.2022 р. посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р. протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”.

Статтею 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”).

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п.4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.

Таким чином, згідно із пунктом 5 Порядку №1078 місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Відповідно до п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18 та від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.

Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 17.08.2015 по 28.02.2018.

При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року (справа №400/1118/21).

Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року, в якому постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, а не серпень 2015 року, грудень 2017 року чи інший базовий місяць.

Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладений у постанові від 28 червня 2022 року по справі № 420/4841/21.

Щодо доводів апелянта, що визначення базового місяця при вирахуванні індексації є його дискреційними повноваженнями, апеляційний суд звертає увагу, що згідно актуальної практики Верховного Суду, повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.

Зазначені висновки Верховний Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а.

Щодо позовних вимог в частині перерахунку грошового забезпечення позивача із врахуванням розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Колегія суддів зазначає, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, під "умовами" слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під "порядком" розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Відтак, на думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Своєю чергою, Закони України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік" , "Про Державний бюджет України на 2022 рік", та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2022 рік не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).

Так, у постанові від 02.08.2022 у згаданій справі Верховний Суд на підстав аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначається шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022) та №500/3840/21 (постанова від 22.09.2022).

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558.

Відповідно до п. 1 глави 6 розділу IV Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.

Згідно п. 1, 2, 5 глави 7 розділу IV Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення. Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги. Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Застосовуючи ці позиції до обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем протиправно при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення, та як наслідок, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу) за період з 01.02.2020 року по 03.05.2022 року застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, при цьому доводи апелянта вказаних висновків суду не спростовують.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта в частині незгоди із розміром витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно положень ч.ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат у сумі 8000 грн., позивачем надано акт наданих послуг від 27.10.2025 р., згідно якого адвокатом надано такі юридичні послуги: складання та подання адміністративного позову про визнання протиправними дій та бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити певні дії в інтересах ОСОБА_1 до окружного адміністративного суду; супровід справи. Крім того, надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 27.10.2025 р. б/н.

При цьому, колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд першої інстнції дійшов висновку, що вважає, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, текст позовної заяви фактично є шаблонним, а її складення не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що враховуючи категорію справи, предмету спору і ціну позову, складність даної справи та об`єм виконаних робіт, розмір витрат на професійну правничу допомогу 2000,00 грн. є пропорційним до предмета спору, а відтак наявні підстави для компенсації позивачу частини понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, апелянтом не було зазначено конкретних та обґрунтованих належним чином аргументів на підтвердження наявності обставин для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначених судом у розмірі 2000,00 грн., які б не були враховані судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька