Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №400/6095/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6095/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційні скарги адвоката Грумінської Діани Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року, прийняте у складі суду судді Дісовської Н.В. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії щодо відмови у здійсненні перерахунку ОСОБА_1 , стрільцю 3-го відділення 3-го стрілецького взводу 9-ої стрілецької роти (з охорони та оборони важливих державних об`єктів №323) 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів), призваного за мобілізацією 10.03.2022 року та звільненого у запас 17.01.2025 року наказом командира в/ч НОМЕР_1 НГУ №17 від 17.01.2025, відповідно до пп. «б», п.2, ч.4, ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я), розміру грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову винагороду на оздоровлення) за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023;

- зобов`язати здійснити перерахунок ОСОБА_1 , стрільцю 3-го відділення 3-го стрілецького взводу 9-ої стрілецької роти (з охорони та оборони важливих державних об`єктів №323) 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів), призваного за мобілізацією 10.03.2022 року та звільненого у запас 17.01.2025 року наказом командира в/ч НОМЕР_1 НГУ №17 від 17.01.2025, відповідно до пп. «б», п.2, ч.4, ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я), розміру грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову винагороду на оздоровлення) за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023;

- визнати протиправною бездіяльність у не наданні ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (додаток 6 до Порядку);

- зобов`язати вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 довідки про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у здійсненні перерахунку ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову винагороду на оздоровлення) за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р. та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядовою і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову винагороду на оздоровлення) за період з 10.03.2022 по 19.05.2023, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р. та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядовою і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Грумінська Діана Олександрівна звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою інтересах ОСОБА_1 , в якій вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд не врахував доводи позивача щодо об`єктивної неможливості самостійного отримання документів, які підтверджують його безпосередню участь у заходах, пов`язаних із забезпеченням оборони України та не вжив жодних заходів для витребування зазначених доказів у відповідача. В свою чергу, апелянт зазначає, що листом від 03.04.2026 № 3/39/12-Г-30-Аз, відповідач надав документи, які безпосередньо підтверджують участь позивача у відповідних заходах та просить їх врахувати під час апеляційного перегляду.

Крім того, із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не погодився відповідач, тому також звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм матеріального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року. Також відповідач зазначає, що не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 Постанови №704, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. На думку апелянта, з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, підстав для застосування з 10.03.2022 по 19.05.2023 до спірних правовідносин, пов`язаних з визначенням грошового забезпечення Постанови №704 в попередній редакції (станом до 24.02.2018 - до внесення змін, затверджених Постановою №103) немає.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно частково задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Позивач був стрільцем 3-го відділення 3-го стрілецького взводу 9-ої стрілецької роти (з охорони та оборони важливих державних об`єктів №323) 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів), призваний за мобілізацією 10.03.2022 року та був звільнений у запас 17.01.2025 року наказом командира в/ч НОМЕР_1 НГУ №17 від 17.01.2025, відповідно до пп. «б», п.2, ч.4, ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я).

23.04.2025 р. представник Позивача на адресу Відповідача направив адвокатський запит, відповідно до якого просили надати:

- належним чином завірену копію довідки про доходи з 10.03.2022 року по 17.01.2023 року із детальним розрахунком сум розміру посадового окладу, окладів за військовими (спеціальними) званнями та всіма надбавками та преміями тощо;

- належним чином завірену копію довідки про розмір одноразової грошової допомоги з детальним розрахунком сум, які було нараховано та виплачено ОСОБА_1 при звільненні.

24.04.2025 року Відповідач надав відповідь на адвокатський запит з наданням наступних документів:

- довідка про доходи за період з березня 2022 року по грудень 2022 року від 24.04.2025 №108;

- довідка про доходи за період з січня 2023 року по грудень 2023 року від 24.04.2025 №109;

- довідка про доходи за період з січня 2024 року по грудень 2024 року від 24.04.2025 №110;

- довідка про доходи за період з січня 2025 року по січень 2025 року від 24.04.2025 №111.

21.05.2025 р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 10.03.2022 по 19.05.2023 включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Листом від 26.05.2025 р. №3/39/12-Н-4 Відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 10.03.2022 по 19.05.2023 включно, зазначивши, що станом на 01 січня 2018 року та на 20 травня 2023року пункт 4 Постанови №704 визначає, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, тому заявлена вимога не підлягає виконанню.

11.06.2025 р. представник Позивача на адресу Відповідача повторно направив адвокатський запит, в якому просили здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову винагороду на оздоровлення) за період з 10.03.2022 по 17.01.2025, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.

Відповідач відповіді не надав, перерахунку розміру грошового забезпечення Позивача не здійснив.

Крім того, 21.05.2025 р. Позивач звернувся до Відповідача про надання інформації та документів, а саме надання довідки за формою згідно з додатком 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №413.

Листом від 26.05.2025 р. №3/39/12-Н-5 Відповідач відмовив у наданні такої довідки у зв`язку з відсутністю підстав, зазначивши, що Позивач з 10.03.2022 по 17.01.2025 не виконував завдань, які належать до безпосередньої часті в бойових діях або заходах, здійснення яких передбачає виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів та посилань на фактичні обставини, які б підтверджували безпосередню участь особи у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), у редакціях станом на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаних із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призивом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського і офіцерського складу.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (надалі - Постанова №704).

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Колегія суддів зазначає, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, під "умовами" слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під "порядком" розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Відтак, на думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Своєю чергою, Закони України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022 та 2023 рік не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).

Так, у постанові від 02.08.2022 у згаданій справі Верховний Суд на підстав аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначається шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022) та №500/3840/21 (постанова від 22.09.2022).

Застосовуючи наведені вище правові позиції Верховного Суду до обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що починаючи з 10.03.2022 по 19.05.2023, відповідачем протиправно при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення, та як наслідок, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням) за застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, при цьому доводи апелянта вказаних висновків суду не спростовують.

Стосовно позовних вимог в частині надання довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з абзацом другим пункту 19 частини першої статті 6 Закону України від 22.10.1993 за № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі – Закон № 3551-ХІІ), порядок надання статусу учасника бойових дій (крім осіб, особливості набуття статусу учасника бойових дій якими визначені у статті 6-1 цього Закону) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України, а райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях – відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі – Порядок № 413).

Відповідно до абзацу другого пункту 2 Порядку № 413 (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин в жовтні 2022 року), статус учасника бойових дій надається, крім інших, військовослужбовцям Національної гвардії України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за умови виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, проведення розвідувальних заходів, зокрема, які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва) (пункт 2-1 Порядку № 413).

В подальшому до Порядку № 413 неодноразово вносилися зміни, разом з тим редакція на момент звільнення позивача з військової служби передбачала, що статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним, добровольцям Сил територіальної оборони) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (абзац 2 пункту 2 Порядку № 413).

При цьому, у відповідності до абзацу десятого пункту 4 Порядку № 413 для осіб, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, підставою для надання статусу учасника бойових дій є довідка за формою згідно з додатком 6.

Абзацом п`ятим пункту 6 Порядку № 413 було установлено, що для надання статусу учасника бойових дій особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 6.

Норма подібного змісту також закріплена у чинній редакції Порядку № 413, а саме у пункті 8, яким передбачено, що для надання статусу учасника бойових дій заявникам з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідки за формою згідно з додатком 6 або додатком 7.

Зміст наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою для надання статусу учасника бойових дій військовослужбовцю Національної гвардії України є, зокрема, встановлення факту його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та виконання ним особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.

Наявність таких обставин є правовою підставою для подачі командирами (начальниками) військових частин (органів, підрозділів) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 6.

Водночас із змісту Додатку 6 до Порядку № 413 слідує, що у довідці про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України зазначається про те, що особа дійсно у відповідний період брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у відповідній області, районі, населеному пункті. Підстава – один з документів, які підтверджують безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтових журналів, польотних листів, книг служби, наказів про залучення до таких заходів, відомостей про виконання розвідувальних заходів, або довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

В окремому дорученні від 23.06.2022 № 912/з/29 (далі – Доручення від 23.06.2022 №912/з/29) Міністр оборони України визначив, що під терміном "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" (далі – бойові дії або заходи) необхідно розуміти виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

- виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

У пункті 3 Доручення від 23.06.2022 №912/з/29 зазначено: "Райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави – відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Пунктом 4 цього ж окремого доручення установлено керівникам органів військового управління, штабів угруповань військ (сил), штабів тактичних груп, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цього доручення.

У підставах про видання таких довідок обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.

Водночас пунктом 5 Доручення від 23.06.2022 №912/з/29 установлено, що виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) – особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління – командирам (начальникам) військових частин.

У цих наказах про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру 100 000,00 грн за місяць, обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання, колегія суддів приходить до висновку, що визначальним для вирішення даного спору є не формальне заперечення відповідача щодо відсутності участі позивача у бойових діях, а встановлення на підставі належних і допустимих доказів факту виконання ним завдань, які за своїм змістом охоплюються поняттям «безпосередня участь у бойових діях або заходах» у розумінні Порядку № 413 та Доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.

Так, колегія суддів зазначає, що підставою для відмови у наданні позивачу відповідної довідки було, те що за твердження відповідача позивач з 10.03.2022 по 17.01.2025 не виконував завдань, які належать до безпосередньої часті в бойових діях або заходах, здійснення яких передбачає виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

В свою чергу разом із позовною заявою було надано докази, відповідно до яких позивачу була виплачена додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, що підтверджується наданими довідками про доходи за періоди березень 2022 р. по грудень 2022 р. (№108); січень 2023 р. по грудень 2023 р. (№109); січень 2024 р. по грудень 2024 р. (№110); січень 2025 (№111).

Суд першої інстанції вважав що факт виплати позивачу додаткової винагороди не є достатньою підставою для отримання статусу учасника бойових дій, а позивачем не надано доказів та посилань на фактичні обставини, які б підтверджували безпосередню участь особи у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій.

Згідно вимог ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом із тим, відповідні докази були надані апелянтом до суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо прийняття доказів по справі під час апеляційного провадження, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року (справа № 817/1269/17), принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує, в першу чергу тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції визнавши подані докази недостатніми, суд не вжив передбачених процесуальним законом заходів для з`ясування всіх обставин справи, зокрема не ініціював витребування інших можливих та належних доказів, які могли б підтвердити або спростувати факт безпосередньої участі позивача у бойових діях, незважаючи на подане позивачем 26 червня 2025 року разом із відповіддю на відзив клопотання про витребування відповідних доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, всупереч вимогам ч. 4 ст. 9 КАС України та висновкам Верховного Суду, які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, не було вжито усіх заходів щодо витребування доказів та повного з`ясування обставин справи.

Таким чином, оскільки відомості щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях, входять до предмету доказування у справі та фактично не з`ясовані судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне взяти до уваги нові докази, надані позивачем до суду апеляційної інстанції.

Так, до суду було надано витяг із журналу бойових дій 19 полку охорони громадського порядку НГУ від 31.05.2022 № 7дск; витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 06.10.2022 № 278; витяг із журналу бойових дій 19 полку охорони громадського порядку НГУ від 04.11.2022 № 15дск; витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 07.12.2022 № 344, відповідно до яких позивачу виплачувалась збільшена до 100000 грн. додаткова винагорода. При цьому, накази містять посилання також на бойові розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінюючи наведені обставини, апеляційний суд виходить з того, що, відповідно до вимог зазначеної постанови, підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн є саме підтверджений факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів. Така виплата не може здійснюватися довільно, а передбачає наявність належним чином оформлених первинних документів, зокрема бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій, рапортів командирів підрозділів тощо.

Отже, встановлення відповідачем факту виконання позивачем відповідних завдань та наявності документального підтвердження цього факту вже відбулося на стадії прийняття рішень про виплату йому підвищеної додаткової винагороди. Відтак, подальше заперечення тих самих обставин у межах спірних правовідносин є взаємовиключним та свідчить про непослідовність позиції суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин, твердження відповідача, що позивач з 10.03.2022 по 17.01.2025 не виконував завдань, які належать до безпосередньої часті в бойових діях або заходах, здійснення яких передбачає виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 спростовуються наданими до суду доказами, що свідчить про необґрунтованість та протиправність відмови у наданні відповідної довідки.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушених прав позивача, апеляційний суд виходить з того, що як вбачається зі змісту правового регулювання спірних відносин, питання щодо оформлення довідки про безпосередню участь військовослужбовця у відповідних заходах належить до виключної компетенції командування військової частини, яке здійснює оцінку наявних документів та фактичних обставин проходження служби.

Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку судом встановлено наявність доказів, які підтверджують безпосередню участь позивача у заходах, визначених законодавством, які відповідачем враховані не були, однак враховуючи дискреційність повноважень відповідача, належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути адвокатський запит про надання позивачу довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з урахуванням висновків суду.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню із скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині та прийняттям у цій частині нового рішення, а в іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 249, 286, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Грумінської Діани Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов`язання вчинити певні дії – скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у наданні ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (додаток 6 до Порядку № 413).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути адвокатський запит, зареєстрований 21.05.2025 року за вх. Н-5 про надання ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (додаток 6 до Порядку № 413), з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог в цій частині – відмовити.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду..

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька