Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №420/33875/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33875/25

перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,

повний текст судового рішення

складено 04.03.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 16-2 Закону України "Про відпустки" за 2017 та 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 16-2 Закону України "Про відпустки" за 2017 та 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Позивач перебував на службі цивільного захисту в Державній службі України з надзвичайних ситуацій у період з 21.07.1995 по 06.09.2019, відповідно до запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області від 29.08.2019 № 365о/с полковник служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнений зі служби цивільного захисту за підпунктом 3 пунктом 176 (за станом здоров`я). Разом з тим, ОСОБА_1 виключений зі списків Державної служби України з надзвичайних ситуацій та знятий з усіх видів забезпечення відповідно до наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області (по особовому складу) від 06.09.2019 № 446о/с. Листом № 60 01.1-5918/60 03 від 06.08.2025 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області повідомило, що на додаткову відпустку учасникам бойових дій, що визначена 77-2 КЗпП України, статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток та додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей. На момент звільнення 06.09.2019 ОСОБА_1 використав щорічну основну відпустку за 2017, 2018, 2019 роки та додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018 рік. Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області не здійснило нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" за 2017 та 2019 роки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення

Зобов`язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Одеській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин стосовно виплати особам рядового та начальницького складу цивільного захисту грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у минулих роках мають застосовуватись і норми КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні законодавством не передбачена Кодексом цивільного захисту України.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебував на службі цивільного захисту в Державній службі України з надзвичайних ситуацій у період з 21.07.1995 по 06.09.2019, що підтверджується відомостями з трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області від 29.08.2019 № 365о/с ОСОБА_1 звільнено у запас зі служби цивільного захисту за підпунктом 3 пунктом 176 (за станом здоров`я).

Відповідно до наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області (по особовому складу) від 06.09.2019 № 446о/с ОСОБА_1 виключений зі списків Державної служби України з надзвичайних ситуацій та знятий з усіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 11 грудня 2003 року.

Згідно довідки ГУ ДСНС України в Одеській області №873 від 29.10.2025, за час служби ОСОБА_1 було використано наступні щорічні та додаткові відпустки:

- за 2017 рік – 30 календарних днів (враховуючи 2 календарних дні на дорогу);

- за 2017 рік – 15 календарних днів (враховуючи 1 святковий день та 2 дні на дорогу);

- за 2018 рік – 45 календарних днів (враховуючи 1 святковий день та 2 календарних дні на дорогу);

- за 2018 рік – 14 календарних днів "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- за 2019 рік – 45 календарних днів (враховуючи 3 святкових дні та 2 календарних дні на дорогу).

Листом №6001.1-3040/6014 від 28.04.2025 відповідач повідомив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, що визначена статтею 77-2 КЗпП України, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Додаткова відпустка учасникам бойових дій надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби та не можна ділити на частини.

Листом №6001.1-5918/6003 від 06.08.2025 відповідач повідомив позивачу, що у Головного управління відсутні правові підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та частину щорічної основної відпустки за 2017, 2019 роки.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період за 2017 та 2019 роки протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду із даною позовною заявою.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України, у рік звільнення із служби особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, у тому числі за не використані дні щорічних відпусток у минулі роки.

За пунктом 155 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року № 593, у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк контракту. В такому разі дія зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон N 3551-XII).

Згідно зі статтею 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно зі ст. 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Тобто, вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час звільнення) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2, 19 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1ст. 12 Закону № 3551-ХІІ пропорційно часу служби в році звільнення.

Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Стосовно обов`язку відповідача щодо нарахування та виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану відпустку за роки, що передували року звільнення позивача зі служби, суд зазначає наступне.

Системний аналіз норм законодавства свідчить, що законом не виключаються випадки, коли відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення працівника права на відпустку, яку він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням особи, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, працівник має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на не врегулювання положеннями спеціальними нормами питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки, суд дійшов висновку про застосування при вирішенні спору у цій справі приписів КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

Так, як зазначалось, відповідно до частини 1 статті 24 Закону№504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Також, як зазначалось пункт 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України передбачає право на отримання у рік звільнення із служби грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, в разі невикористання ними додаткової відпусток, у тому числі за не використані дні відпусток у минулі роки.

Отже, у випадку звільнення особи з органів, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпусток.

Верховний Суд у зразкові справі від 16.05.2019 №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 задоволено позовні вимоги повністю щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та зазначено, що висновки Верховного Суду у цій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 04 лютого 2021 року (справа № 160/5393/19), від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 04 листопада 2021 року у справі №440/5244/19.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 11 грудня 2003 року.

Колегія суддів дослідив наявні докази, зазначає, що позивач набув право на додаткову відпустку, як учасник бойових дій.

Отже, право на додаткову відпустку, на яку позивач мав право, не реалізовано та ним також не реалізовано право на отримання грошової компенсації за не використану відпустку під час проходження військової служби у відповідача у спірний період.

Зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, на яку позивач набув право у період проходження військової служби, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко