Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №400/11978/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 10 червня 2026 р.

Справа: №400/11978/25

Суддя: Яковлєв О.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11978/25

Перша інстанція суддя Лісовська Н. В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Яковлєва О.В.,

суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій частині НОМЕР_1 , Військовій частині НОМЕР_2 , а саме:

- визнання протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування за фактом нестачі військового майна служби військової техніки озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 , яка виникла в результаті неналежного виконання своїх службових обов`язків старшим лейтенантом ОСОБА_1 № 184 від 20 березня 2025 року;

- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 по утриманню щомісяця з грошового забезпечення коштів з військовослужбовця ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 утриматись від дій, що направлені на щомісячне утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування за фактом нестачі військового майна служби військової техніки озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 , яка виникла в результаті неналежного виконання своїх службових обов`язків старшим лейтенантом ОСОБА_1 № 184 від 20 березня 2025 року;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 провести звірку та повернути ОСОБА_1 всі грошові кошти, утримані з його грошового забезпечення за наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 184 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі військового майна служби військової техніки озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 , яка виникла в результаті неналежного виконання своїх службових обов`язків старшим лейтенантом ОСОБА_1 » від 20 березня 2025 року;

При цьому, позивачем подано заяву про забезпечення адміністративного позову, шляхом встановлення заборони вчиняти певні дії, а саме заборонити Військовій частині НОМЕР_2 проводити будь-які відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20 березня 2025 року № 184 до набрання рішенням у справі законної сили.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, позивачем подано апеляційну скаргу з вимогами про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про забезпечення позову.

З доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі, так як у межах спірних правовідносин застосування заходів забезпечення позову сприятиме належному захисту прав позивача.

При цьому, апелянт наголошує, що забезпечення позову у даній справі не свідчить про вирішення його позовних вимог.

Також, згідно доводів апеляційної скарги, без застосування заходів забезпечення позову виникне ситуація неможливості виконання рішення суду та існує очевидна загроза порушення прав позивача.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду, а також правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2026 року позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборонити Військовій частині НОМЕР_2 проводити будь-які відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20 березня 2025 року № 184 до набрання рішенням у справі законної сили.

Заява мотивована тим, що у разі вжиття заходів забезпечення позову суд лише тимчасово заборонить Військовій частині НОМЕР_2 здійснювати будь-які відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 184 від 20 березня 2025 року до набрання рішенням у справі законної сили. При цьому питання щодо правомірності оскаржуваного наказу та дій відповідачів по суті спору не вирішується, а обсяг прав та обов`язків сторін не змінюється. Такий захід має виключно тимчасовий характер і спрямований лише на збереження існуючого майнового стану та недопущення подальшого порушення прав Позивача до остаточного вирішення справи судом.

В свою чергу, за наслідком з`ясування обставин справи та розгляду заяви позивача, судом першої інстанції зроблено висновок про відсутність підстав для забезпечення позову у даній справі, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 153 КАС України, заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 153 КАС України, у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Між тим, згідно ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Колегією суддів встановлено, що предметом позову у даній справі є наказ командира Військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі військового майна служби військової техніки озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 , яка виникла в результаті неналежного виконання своїх службових обов`язків старшим лейтенантом ОСОБА_1 » № 184 від 20 березня 2025 року.

Зазначеним наказом притягнуто до матеріальної відповідальності у повному розмірі колишнього начальника служби військової техніки озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , шляхом стягнення з нього нестачі військового майна на загальну суму 124 436 (сто двадцять чотири тисячі чотириста тридцять шість) гривень 25 копійок.

При цьому, до завершення розгляду даної справи, позивач просить у суду встановити заборону Військовій частині НОМЕР_2 проводити будь-які відрахування із його грошового забезпечення на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20 березня 2025 року № 184.

В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як вбачається з аналізу вищезазначених норм процесуального права, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що тимчасові фінансові втрати, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування заходів забезпечення позову, оскільки у разі визнання судом наказу протиправним, утримані суми грошового забезпечення будуть повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», що виключає незворотність наслідків у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

Тобто, майнові втрати, які потенційно можуть бути відшкодовані, не формують тієї шкоди, яка відповідно до частини другої статті 150 КАС України є такою, що унеможливлює чи істотно ускладнює захист прав позивача.

Вказаний висновок щодо застосування норм права у схожих правовідносинах відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені в постанові від 21 травня 2026 року (справа № 520/25813/25).

Таким чином, враховуючи, що з наданих позивачем документів не вбачається підстав, за яких суд може, відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України, вжити заходів забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки його можливі тимчасові майнові втрати, відповідно до закону, будуть повністю компенсовані у разі задоволення позову.

При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, достатніх для скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Яковлєв

Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua