Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №369/2580/20 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2580/20

Провадження № 2/369/352/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Крикунові І.В.,

за участю:

позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом Максимів Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/2580/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування земельного сервітуту, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з позовом про скасування земельного сервітуту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що володіє 4/9 частками у праві власності на будинок АДРЕСА_1 . 21 липня 2004 року отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0724 га. Кожному з відповідачів належить по 1/2 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року встановлено постійний і безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду частиною земельної ділянки з кадастровим номером 32224824101:01:005:0032 на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу. Однак, позивач наголошує на тому, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований інший земельний сервітут площею 0,0110 га. Позивач наполягає на тому, що земельним сервітутом, встановленим на належній їй земельній ділянці, відповідачі не користуються тривалий час, тобто земельний сервітут втратив актуальність, однак, його наявність порушує право позивача на користування земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, позивач просить суд:

1)скасувати постійний та безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду частиною земельної ділянки площею 109,47 кв. м, кадастровий номер 32224824101:01:005:0032 на АДРЕСА_1 ;

2)вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. від 06 квітня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_4 із зустрічним позовом про усунення перешкод і зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 32224824101:01:005:0032 на АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов мотивує тим, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року встановлено постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду земельною ділянкою, однак ОСОБА_4 та її родичі чинять перешкоди у користуванні земельним сервітутом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , з приводу чого позивач за зустрічним позовом неодноразово зверталася до правоохоронних органів. При цьому компетентними органами влади встановлено неможливість проходу до земельної ділянки позивача у інший спосіб, ніж шляхом використання встановленого земельного сервітуту. Крім того, позивачів за зустрічним позовом було звинувачено у рейдерському захопленні частини земельної ділянки, на якій встановлено сервітут.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 просить суд зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у вільному проході та проїзді частиною земельної ділянки площею 109,47 кв. м, кадастровий номер 32224824101:01:005:0032, яка розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_4 та щодо якої рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року встановлено постійний і безоплатний сервітут, а також просить зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди при проведенні робіт зі встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Протокольною ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. від 21 вересня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування земельного сервітуту.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. від 11 листопада 2020 року зупинено провадження у справі у зв`язку зі смертю позивача.

Розпорядженням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 року справу передано для повторного автоматизованого розподілу та призначено судді Фінагеєвій І.О.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 січня 2021 року прийнято до провадження цивільну справу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 жовтня 2021 року поновлено провадження у цивільній справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2022 року залучено ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , до участі у справі як правонаступників позивача ОСОБА_4 .

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2024 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_6 ..

Позивач за первісним позовом та її представник у судовому засіданні вимоги первісної позовної заяви підтримали у повному обсязі та просили задовольнити. Проти вимог зустрічного позову заперечували та просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідач за первісним позовом та її представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Представник відповідача за первісним позовом надав суду заяву, у якій просив розгляд справи здійснювати без їх участі, проти задоволення вимог первісного позову заперечували, зустрічний позов просили задовольнити.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2014 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Встановлено постійний і безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду частиною земельної ділянки площею 109,47 кв. м, кадастровий номер 32224824101:01:005:0032, на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 згідно з варіантом № 2 (додаток № 2) до висновку експерта КНДІСЕ № 11539/13-41 від 18 квітня 2014 року. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 1996 року у справі № 2-62/97 визнано за ОСОБА_4 право власності на 4/9 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Окрім того, визнано за ОСОБА_7 право власності на 7/18 частки будинку, за ОСОБА_8 на 1/9 частку будинку, за ОСОБА_9 – 1/18 частку будинку. Вселено ОСОБА_4 у 4/9 частки будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта обстеження присадибної земельної ділянки ОСОБА_4 на АДРЕСА_2 від 15 жовтня 2019 року земельна ділянка межує з землею загального користування, яка слугує для проходу до вул. І. Франка трьох землекористувачів (під загальним номером АДРЕСА_3 ). На межі між проїздом та земельною ділянкою ОСОБА_4 встановлений дощатий паркан. На всій довжині паркану відсутні спеціально облаштовані проходи до спільного проїзду. В кінці проїзду загального користування на межі з ділянкою ОСОБА_4 побудований гараж, який належить ОСОБА_10 . Гараж обмежує проїзд до р. Котурка з боку АДРЕСА_2 та прохід і проїзд по ньому землекористувачів, розташованих на АДРЕСА_2 . Постійний сервітут шириною 3 м та довжиною 54 м загальною площею 109,47 кв. м вздовж межі земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_4 , який встановлений рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року за призначенням не використовується.

Земельна ділянка загальною площею 0,0724 га, кадастрові номери 3222482401:01:005:0032 та 3222482401:01:005:0033, належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , що підтверджується копією державного акта серії КВ № 099599.

Згідно з актом обстеження присадибної земельної ділянки ОСОБА_4 на АДРЕСА_2 від 04 червня 2020 року встановлено, що сусіди ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 як власники суміжної земельної ділянки самовільно знищили насадження, облаштовані ОСОБА_4 .

Згідно з актом депутата Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11 червня 2020 року встановлено, що ОСОБА_4 перешкоджає ОСОБА_2 та ОСОБА_11 користуватися частиною земельної ділянки, на якій встановлений сервітут згідно з рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року.

Відповідно до протоколу земельно-узгоджувальної комісії від 02 вересня 2020 року рекомендовано ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3222482401:01:005:0032 в АДРЕСА_1 , на яку встановлено земельний сервітут згідно з рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року для проходу та проїзду до земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

У судовому засіданні ОСОБА_12 , допитана у якості свідка, пояснила, що ОСОБА_3 є її матір`ю та співвласником будинку, у доступі до якого позивач перешкоджає. Позивачі постійно влаштовують сварки, коли хтось намагається пройти повз їх територію. В подальшому у судовому порядку було встановлено сервітут. Але позивачі продовжували чинити перешкоди відповідачам у користуванні земельною ділянкою, на якій встановлено земельний сервітут. В подальшому відповідачі за первісним позовом встановили ворота на шляху проходу по земельній ділянці, на якій встановлено сервітут, натомість позивачі закидали ворота сміттям, пошкоджували їх іншим чином.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що з учасниками справи не знайомий. Натомість знає, що на цій спірній частині земельної ділянки, на яку встановлений сервітут, неодноразово чинилися перешкоди у її користуванні. Зокрема за два роки до початку повномасштабного вторгнення на територію України ОСОБА_14 просив у свідка допомоги прибрати цеглу на цій частині земельної ділянки. Допомагав з прибиранням три рази.

Свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що був присутній під час геодезичної зйомки ділянки позивачів. Експерт повідомив про виявлені порушення під час геодезичної зйомки. Крім того, свідок особисто декілька разів був присутній під час виникнення конфліктів між учасниками справи. В 2019 році складав акт депутата про невикористання земельного сервітуту. Один раз на місяць свідок проходив повз спірну земельну ділянку та не бачив факту використання земельного сервітуту.

Свідок ОСОБА_14 пояснив суду, що є колишнім зятем ОСОБА_3 . Мати позивачів приватизувала земельну ділянку разом з землею загального користування. Позивачі періодично завалювали прохід загального користування, на який встановлено сервітут з метою перешкодити користуватися сервітутом. Позивачі не допускали інших громадян до користування спірним проходом, наполягаючи на належності їм на праві власності цієї частини земельної ділянки. В подальшому позивачі поставили на спірній частині земельної ділянки ворота, чим позбавили інших жителів доступу до проходу загального користування, в зв`язку з чим неодноразово виникали конфлікти. З 2014 року до 2020 року ОСОБА_3 не проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною 1 статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, правонаступник позивачів ОСОБА_1 наполягає на вирішенні правового питання щодо припинення земельного сервітуту, встановленого на частину земельної ділянки, яка належить їй на праві приватної власності.

Коло питань, пов`язаних із правом земельного сервітуту, врегульовано главою 16 ЗК України.

Відповідно до вимог статей 98 та 100 ЗК України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Зміст сервітуту визначено статтею 403 ЦК України.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 ЗК України). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

У відповідності до частини 1 статті 101 ЗК України та статті 403 ЦК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Отже, земельний сервітут встановлюється відносно певного об`єкта і не залежить від власника цього об`єкта, оскільки його дія зберігається у разі переходу до іншої особи прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено (частина 1 статті 401, частина 6 статті 403 ЦК України, частина 1 статті 101 ЗК України).

Наведене узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 712/7931/16-ц.

Згідно зі статтями 102 ЗК України та 406 ЦК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У позовній заяві позивач, як на основну підставу для припинення земельного сервітуту посилався на те, що відповідач не використовує земельний сервітут протягом трьох років, однак дана обставина не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Окрім того, судом встановлено, що згідно з інформацією у спадковій справі № 1159/2020, заведеній щодо спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 є дочкою померлої ОСОБА_4 та рідною сестрою ОСОБА_6 – іншого позивача.

29 жовтня 2020 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Однак, докази отримання свідоцтв про право на спадщину, зокрема, на спірну земельну ділянку площею 0,0724 га, на частину якої встановлено спірний сервітут, у справі відсутні, в зв`язку з чим суд в контексті принципу змагальності цивільного судочинства, стандарту більшої переконливості та статей 12, 81 ЦПК України позбавлений можливості встановити факт набуття ОСОБА_6 та ОСОБА_1 права власності на цю земельну ділянку, визначити частки у праві власності на земельну ділянку, які зазначені спадкоємці могли набути в порядку спадкування, та як наслідок права звертатися до суду з вимогою про поновлення права на користування земельною ділянкою, на частину якої встановлено сервітут, право власності щодо якої належним чином не доведене ними.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_6 01 грудня 2023 року до участі у справі залучено ОСОБА_1 як його правонаступника. Однак у справі відсутні докази отримання нею свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , зокрема, на частку у праві власності на спірну земельну ділянку. Крім того, позивач як правонаступник померлого іншого позивача та свого рідного брата, не надала до суду доказів відсутності інших спадкоємців, які не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 . За таких обставин у суду відсутні достатні та належні докази набуття ОСОБА_1 у повному обсязі частки у праві власності на спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_6 .

Оскільки у суду відсутні докази на підтвердження набуття ОСОБА_1 у власність в порядку спадкування земельної ділянки загальною площею 0,0724 га, кадастрові номери 3222482401:01:005:0032 та 3222482401:01:005:0033, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_4 відповідно до копії державного акта серії КВ № 099599, на частину якої встановлено спірний сервітут, то відсутні підстави для вирішення питання про поновлення порушеного права, виникнення якого на спірну земельну ділянку позивач не довела, що є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування земельного сервітуту.

Щодо зустрічних позовних вимог суд керується такими міркуваннями.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

Згідно зі змістом статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Відповідно до статті 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Статтею 406 ЦК України визначено, що сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Відповідно до частини 1 статті 101 ЗК України та статті 403 ЦК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Позивач за зустрічним позовом як на підставу своїх вимог посилається на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спірним сервітутом шляхом недопуску до земельної ділянки, забороні її перетинання, розміщення на ній різного роду сміття, яке унеможливлювало прохід та переїзд.

Суд надає оцінку обставинам, встановленим у рішенні Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року, яким встановлено земельний сервітут на право проходу та проїзду земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482101:01:005:0032, яка належала на праві власності ОСОБА_4 , та зауважує, що відповідно до вимог статті 82 ЦПК України такі обставини, встановлені в судовому рішенні стосовно тих же сторін спору, повторно не доказуються.

Згідно з цим рішенням до земельної ділянки позивача ОСОБА_2 доступ можливий лише шляхом проходу або проїзду частиною земельної ділянки, на яку встановлено сервітут.

Суд надає оцінку поясненням свідків, фотознімкам та актам депутатів сільської ради, згідно зі змістом яких у сторін спору неодноразово виникали конфлікти та суперечки щодо користування спірним сервітутом, захаращення цієї частини земельної ділянки різного роду сміттям та встановлення на них воріт, якими як наслідок було унеможливлено доступ іншим мешканцям села до спірної земельної ділянки, на яку встановлено спірний сервітут, однак зауважує, що такі докази не є достатніми як щодо доведення цих обставин, так і щодо доведення вчинення саме ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_16 , протиправних дій щодо обмеження доступу позивача до земельної ділянки, на яку встановлено сервітут.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність зустрічних позовних вимог.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування земельного сервітуту.

Відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА