Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №400/2952/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2952/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В..,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Когіна Андрія Валерійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ» на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у реєстрації податкових накладних та зобов`язання зареєструвати податкові накладні.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду залишено без задоволення; залишено позовну заяву без руху; позивачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позову шляхом подання суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, вказати обставини, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

На виконання ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року позивач надав заяву про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та просив поновити пропущений строк звернення до суду з позовом. Заява обґрунтована тим, що позивач повторно звертається з позовною заявою, до цього позов було повернуто 12.05.2025 року, справа №400/4769/25 та 16.03.2026 року, справа №400/5760/25. Посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема, постанови від 05.02.2025 року у справі № 460/2873/24 та від 08.01.2026 № 580/10048/24, просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та повернуто позовну заяву.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Когін Андрій Валерійович звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ», в якій вважає оскаржувану ухвалу такою, що не відповідає нормам процесуального права, тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач не зловживав своїм процесуальним правом та не допустив необ`єктивного зволікання з поданням позовної заяви. Зокрема, апелянт зазначає, що першого разу позовна заява була подана 09.05.2025 року (строк подачі 24.05.2025), однак повернута з формальних причин (порушено правила об`єднання позовних вимог). Позивач отримавши зазначену ухвалу вдруге звернувся з позовною заявою, на що було витрачено деякий час необхідний для підготовки нової позовної заяви, систематизації матеріалів, сплати судового збору, та як було зазначено раніше 09.06.2025 було відкрито провадження у справі, а про факт пропуску строку було заявлено відповідачем лише у березні 2026 року. Апелянт наголошує, що первісне звернення до суду відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на подання позову, при цьому обставини справи свідчать про вжиття позивачем невідкладних заходів щодо повторного подання позовної заяви.

Відповідачами надано до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, у яких зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем причини пропуску звернення до суду слід вважати такими, які не є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Отже, платник податків може звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань протягом трьох місяців з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішення за результатами розгляду скарг на спірні рішення позивач отримав 24.02.2025, з даним позовом звернувся до суду 20.03.2026 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.

При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

При цьому, суд, вирішуючи питання про можливість поновлення строку звернення до суду, повинен враховувати:

1) особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права;

2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть такого права було порушено;

3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним та перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту.

Наведене узгоджується з позицією Європейського Суду з прав людини, який, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

У рішенні "Стагно проти Бельгії" Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

З метою з`ясування обставин поважності пропуску позивачем строку звернення до суду, судом апеляційної інстанції витребувано в електронному вигляді матеріали адміністративних справ №400/4769/25 та №400/5760/25та за результатом їх дослідження встановлено наступне.

Так, судом встановлено, що 08 травня 2025 року, тобто в межах тримісячного строку, позивач вперше звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із відповідними позовними вимогами про визнання протиправними та скасування рішень Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Миколаївській області № 12421069 /43099891 від 28.01.2025 яким відмовлено в реєстрації податкової накладної №3 від 14.06.2024, № 12421071 /43099891 від 28.01.2025 яким відмовлено в реєстрації податкової накладної №2 від 08.03.2024, № 12421070 /43099891 від 28.01.2025 яким відмовлено в реєстрації податкової накладної №1 від 03.05.2024, №12421068 /43099891 від 28.01.2025 яким відмовлено в реєстрації податкової накладної №5 від 14.03.2024.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позовну заяву було повернуто позивачу у зв`язку із порушенням правил об`єднання позовних вимог.

В подальшому, 04 червня 2025 року позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із відповідними позовними вимогами про визнання протиправними та скасування рішень Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Миколаївській області № 12421071 /43099891 від 28.01.2025 яким відмовлено в реєстрації податкової накладної №2 від 08.03.2024, № 12421070 /43099891 від 28.01.2025 яким відмовлено в реєстрації податкової накладної №1 від 03.05.2024, № 12421068 /43099891 від 28.01.2025 яким відмовлено в реєстрації податкової накладної №5 від 14.03.2024.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 400/5760/25 та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження за матеріалами в електронній формі.

04 березня 2026 відповідач подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду. обґрунтувавши його тим, що позивач скористався правом на оскарження рішень від 28.01.2025 № 12421071/43099891, від 28.01.2025 № 12421070/43099891 і від 28.01.2025 № 12421068/43099891 в досудовому (адміністративному) порядку. Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24, строк звернення до суду з цим позовом становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, а також залишено позовну заяву без руху і надано позивачу п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі № 400/5760/25.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року залишено без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ» до Головного управління ДПС у Миколаївській області і до Державної податкової служби України.

Втретє позивач звернувся з аналогічним адміністративним позовом у межах даної справи №400/2952/26 20 березня 2026 року.

Положеннями частини восьмої статті 169 КАС України передбачено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Крім того, частиною 4 статті 240 КАС України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що не може бути визнане зловживанням процесуальним правами повторне звернення із адміністративним позовом, якщо таке право прямо передбачено приписами КАС України.

Слід зазначити, що у позовній заяві у межах даної справи позивачем було заявлено відповідне клопотання про поновлення строку звернення до суду, відсутність якого і стала підставою для залишення без розгляду позову по справі № 400/5760/25.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену зокрема у постанові від 20 листопада 2019 року (справа № 9901/405/19), згідно якої якщо зважити на фактор звернення позивача до адміністративного суду з первинним позовом з дотриманням строків звернення, на дотримання вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання позовної заяви, який, зокрема, суд першої інстанції визнав таким, що не зовсім відповідає вимогам закону; на зміст та характер порушень порядку подання позовної заяви, які встановив суд першої інстанції і які за наслідками перегляду справи апеляційним судом не були визнані очевидними й однозначними настільки, щоб визнати їх винятково продуктом помилкових вольових дій позивача чи його представника; нетривалий відтинок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява, то у своїй сукупності ці обставини в рамках спірних правовідносин не можуть не свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі.

За таких обставин, оскільки первинне звернення позивача із відповідним позовом до суду було здійснено у межах відповідних процесуальних строків, після повернення позовної заяви та залишення її без розгляду у межах справ №400/4769/25 та №400/5760/25 відповідно позивач у розумні строки скористався правом на повторне подання позовної заяви, а тривалість пропущеного строку переважно обумовлена терміном перебування справи №400/5760/25 у провадженні суду першої інстанції, колегія суддів вважає зазначені обставини в їх сукупності такими, що обумовлюють поважність пропуску строку звернення до суду у межах даної справи.

Апеляційний суд вважає, що у даному випадку позивач продемонстрував добросовісну поведінку та намір оскарження відповідних рішень суб`єкта владних повноважень, натомість відмова йому у поновленні процесуального строку у межах фактичних обставин справи є невиправданим обмеженням його права на доступ до правосуддя.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» (заява № N 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain» (заява №28090/95), «Beles and others v. the Czech Republic» (заява № 47273/99), «RTBF v. Belgium» (заява №50084/06).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 286, 311, 312, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Когіна Андрія Валерійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ» на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року – задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії – скасувати.

Справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ФУНДАМЕНТ» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії – направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька