Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №344/5226/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5226/26

Провадження № 2/344/4284/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Атаманюка Б.М.

секретаря судового засідання Солонинко С.А.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Басараб Н.С.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 13.03.2026 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 травня 2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 свій позов обґрунтовував тим, що згідно із постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року по справі за № 300/2902/21 було скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та прийнято нове рішення, яким зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року. Відповідно до Постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л.З. від 29.04.2022 року, відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду. 30.06.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання рішення суду самостійно розрахував на переказав на картковий рахунок ПАТ «Приватбанк» позивача грошові кошти в сумі 10 111 гривень 15 копійок.

Під час виконання рішення суду позивачем вживались заходи щодо здійснення контролю за виконанням відповідачем рішення суду, також позивач оскаржував постанову старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, однак це не дало позитивних результатів для позивача.

Не погоджуюсь із виконання вищевказаного рішення суду, позивач, з урахуванням додаткових пояснень, зазначає, що при виконанні рішення суду розрахунок існуючої заборгованості повинен здійснюватись відповідно до чинного законодавства, і без застосування принципу «співмірності». Із довідки про грошове забезпечення №11/577 від 15.08.2019 року вбачається, що середньомісячне грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням складало 17 196 грн. 75 копійок. Період за час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку складає 635 днів (період з 16.08.2019 року по 11.05.2021 року), таким чином середній заробіток складає 358 032 гривні 05 копійок.

При проведенні розрахунків заборгованості відповідач неправомірно включив дати виконання рішень судів по справі №300/1895/19 (221 день) та по справі №300/2229/20 (635 днів) включивши їх в розрахунок середньомісячного грошового забезпечення, із застосуванням проценту від суми, що було виплачено позивачу при звільненні (391 865 гривень 80 копійок), що склало 12 372 грн. 04 копійки. В кінцевому розрахунку, відповідач штучно зменшив розмір належного грошового забезпечення на день звільнення до 12 560 грн. 44 копійки. В подальшому, відповідач утримавши із цієї суми військовий збір та ПДФО прийшов до висновку про виплату йому одномісячного грошового забезпечення в розмірі 10 111,15 грн., без врахування періоду за який повинен був розраховуватись сума заборгованості (з 15.08.2019 року по 11.05.2021 року), що складає 21 місяць 16 днів.

На підставі наведеного, позивач просив суд стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 заборгованість за заробітною платою у сумі 347 920,90 ( триста сорок сім тисяч дев`ятсот двадцять гривень 90 коп.) гривень. Судові витрати стягнути із відповідача.

ВІДЗИВ.

Представник відповідача скористався правом подання відзиву на позов, в якому щодо задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №300/2902/21, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби 15.08.2019 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року. 30.06.2022 відповідач добровільно виконав вимоги даної постанови, нарахувавши та виплативши належну суму грошових коштів позивачу. А відтак, у зв`язку із фактичним виконанням судового рішення, виконавче провадження було закрито.

Таким чином, рішення суду по нарахуванню та виплаті належної суми грошових коштів виконано у повному обсязі, що у свою чергу свідчить про відсутність спору як такого. Спір в даній справі та у адміністративній є тотожними за всіма критеріями (тотожність сторін спору, тотожність предмета спору, тотожна підстава позову), що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Окрім того, у наданих додаткових поясненнях відповідач зазначає, що застосування принципу співмірності при вирішенні трудового спору було предметом судового розгляду Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №716/9584/15-ц сформовано правову позицію із застосуванням такого підходу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням утриманого військового збору 1,5% та не включаючи утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 18%, склав: - 563,83 грн. х 4,9% х 221 день = 6106,48 грн. - 563,83 грн. х 1,75% х 635 днів = 6265,56 грн. - загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6106,48 грн. + 6265,56 грн. = 12372,04 грн. - виведено суму нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає оподаткуванню: 12372,04 грн. х 98,5% (100%-1,5%) = 12560,44 грн. - утримано військовий збір в розмірі 1,5%: 12560,44 грн. х 1,5% = 188,41 грн. - утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 18%: 12560,44 грн. х 18% = 2260,88 грн. - зараховано на картковий рахунок Позивача: 12560,44 грн. - 188,41 грн. - 2260,88 грн. = 10111,15 грн. Зважаючи на неістотність виплачених коштів згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 по справі №300/1895/19 та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 по справі №300/2229/20 відносно розміру добровільно фактично виплачених коштів на руки при звільненні в сумі 391 865,80 грн., та беручи до уваги судову практику Великої Палати Верховного Суду України, вважає застосування принципу співмірності в даному випадку справедливим та правомірним. Просив суд, або закрити провадження у справі, або відмовити у задоволенні позову.

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях. Вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі, або відмови у позові.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 77, ст. 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача (на відміну від кримінального судочинства, де діє презумпція невинуватості) тягар доказування лежить саме на відповідачеві. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого з акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку - ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, нормою статті 117 КЗпП України встановлено обов`язок для роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - по день фактичного розрахунку.

Визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Судом встановлено, що між сторонами вже існував адміністративний спір з приводу нарахування та виплатити середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який розглядався у справі № 300/2902/21. У вказаній справі позивач ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення 15.08.2019 року повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.08.2019 року по 11.05.2021 року у розмірі 11570 (одинадцять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 01 копійка. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №300/2902/21 від 22 березня 2022 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року в справі № 300/2902/21 скасовано та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби 15.08.2019 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року. Рішення набрало законної сили 22.03.2022.

Відповідно до Постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Леськів Л.З. від 29.04.2022 року було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду.

30.06.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання рішення суду самостійно розрахував на переказав на картковий рахунок ПАТ «Приватбанк» позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 111 гривень 15 копійок, цим самим виконав рішення суду про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити середнє, грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 по 11.05.2021.

У зв`язку виконанням рішення суду боржником, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Івано-Франківськ) Леськів Л.З. 23.11.2022 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 300/2902/21, виданого 08.04.2022.

ОСОБА_1 вважає, що рішення суду в справі № 300/2902/21 виконано тільки частково, тому ним вживалися заходи щодо судового контролю за виконанням рішення адміністративного суду, його роз`яснення з приводу правильності виконання, що не дало для позивача позитивного результату.

Так, згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року по справі 300/2902/21 позивачу було відмовлено в задоволенні попереднього клопотання, поданого до суду першої інстанції, в порядку ст. 383 КАС України. На думку суду, «…в мотивувальній та резолютивній частинах вищевказаної постанови судом не встановлено, обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачу конкретну суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року. З матеріалів судового провадження вбачається, що відповідач на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року по справі за № 300/2902/21, перерахував 30.06.2022 року на картковий рахунок позивача кошти, у сумі 10 111,15 грн., що підтверджується відомостями зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо). Матеріалами виконавчого провадження № 68904783 підтверджується, що оплата коштів боржником (відповідачем), в розмірі 10111,15 грн. здійснена на рахунок позивача на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року по справі за 300/2902/21. Доказів, що проведений відповідачем перерахунок належних йому виплат є протиправним, заявником не доведено».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року по справі 300/2902/21 позивачу було відмовлено у відкритті провадження по справі за ст.383 КАС України. Згідно із Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року по справі 300/2902/21 в задоволенні апеляційної скарги позивача на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року по справі 300/2902/21 про повернення заяви, поданої в порядку ч.4 ст.383 КАС України було відмовлено, в зв`язку із пропуском процесуального строку на звернення до суду 1 інстанції.

Позивач також звертався до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із новою позовною заявою про стягнення заборгованості, однак у відкритті було відмовлено, оскільки на думку суду він звернувся із позовом до того ж самого відповідача із аналогічним предметом спору. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.05. 2023 року по справі 300/5471/21 у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено. Ухвалою Верховного суду від 26.05.203 року рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

Додатково, позивач оскаржував постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 23.11.2022 року про закінчення виконавчого провадження по виконавчому провадженню (ВП 6890478). Однак, Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03. 2024 року по справі 300/8129/23 в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції позивачу було відмовлено.

Також позивач звертався до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 року по справі 300/2902/21 у задоволенні заяви було відмовлено, а ухвалою Верховного суду від 09.12.2024 року подану апеляційну скаргу повернуто.

ОСОБА_1 не погоджується з правильністю виконання рішення в справі №300/5471/21, і, вичерпавши можливість доказування в адміністративному процесі, ініціював спір у даній цивільній справі в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за заробітною платою у сумі 347 920,90 грн..

Середній заробіток за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року позивач розраховує як різницю невиконаного в адміністративній справі та вважає, що такий становить 347 920,85 грн. (358 032,00 - 10 111.15). Тобто мова фактично йде про достягнення невиплаченого за рішенням суду в справі № 300/2902/21.

В свою чергу, відповідач вважає, що спір в даній справі та у адміністративній є тотожними за всіма критеріями (тотожність сторін спору, тотожність предмета спору, тотожна підстава позову), що, є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

З приводу наявності підстав для закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Питання відмінності понять предмет спору та предмет позову висвітлені у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20), в якій зокрема зазначено наступне.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов — це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову — це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову — це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Суд зазначає, що спір між сторонами в адміністративній справі №300/2902/21 та в цій справі є пов`язаний підставою виникнення, так як стосується нарахувати та виплатити середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року. Проте, в адміністративній справі позовна вимога носить зобов`язальний характер («зобов`язати виплатити…»), що в сукупності з такими вимогами як визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії предметно відносила такий спір до юрисдикції адміністративних судів. Спір в даній справі, попри аналогічні підставу виникнення, місить предметно іншу вимогу про стягнення заборгованості за заробітною платою у сумі 347 920,90 грн..

Тобто спір між сторонами в адміністративний та в цій цивільній справі пов`язаний спільною підставою виникнення, проте має відмінний предмет, що не дає суду підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо доводів позивача про неправильно розрахований та виплачений розмір грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд зазначає, що для даної справи рішення суду в адміністративній справі №300/2902/21 має преюдиційний характер, так як таким рішенням вже встановлено обставини, які не доказуються при розгляді цієї справи, а саме протиправність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби 15.08.2019 року, та наявність ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язку нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.

При цьому, слід враховувати, що факт виконання рішення у вказаній адміністративній справі є обставиною, яка свідчить про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі, яка пов`язана із невиплатою середнього грошового забезпечення за вказаний період.

Позивачу слід враховувати, що правовідносини щодо виконання судового рішення в адміністративній справі повинні вирішуватися в порядку виконання судових рішень, який визначений нормами КАС України, і суд в цій справі не може оцінювати повноту чи правильність виконання вказаного судового рішення.

Тому, суд вважає, що факт виконання судового рішення в адміністративній справі № 300/2902/21 спростовує доводи позивача про наявність у відповідача боргу перед позивачем по заробітній платі у сумі 347 920,90 грн., яка пов`язана з невиплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період із 15.08.2019 року по 11.05.2021 року.

Слід враховувати, що будь-яка оцінка правильності нарахування грошового забезпечення призводить до оцінки виконання рішення суду в адміністративній справі, що є недопустимим під час розгляду цієї справи. За таких обставин, суд не бере до уваги доводи сторін щодо правильності нарахування та виплати грошового забезпечення.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 9, 10-13, 76-81, 89,133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.06.2026.

Суддя Богдан АТАМАНЮК