Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №280/7530/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/7530/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року (суддя Прасов О.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, в якому позивачка, з урахування уточнення позовних вимог, просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерства оборони України, яка виразилася у не нарахуванні та не виплаті належних ОСОБА_1 , належних при звільнені грошових сум та сум компенсації у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку а також не наданні розрахунку належних при звільненні грошових сум;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести зміни до наказу №51-ДС, а саме привести у відповідність до поданої заяви ОСОБА_1 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерство оборони України провести перерахунок виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 07.07.2025 по 30.07.2025 з врахуванням визначеної середньоденної заробітної плати – 1311,71 грн. у сумі 31481,08 грн.;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерство оборони України провести перерахунок за невикористані відпустки з врахуванням визначеної середньоденної заробітної плати – 1338,56 грн. у сумі 40156,77 грн.;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерство оборони України надати розрахунок належних ОСОБА_1 при звільненні грошових сум з належним документальним обґрунтуванням;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерство оборони України провести зі ОСОБА_1 повний розрахунок та виплатити всі належні при звільнені грошові кошти;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 31.07.2025 по день фактичного розрахунку з врахуванням визначеної середньоденної заробітної плати – 1338,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не вірно здійснив нарахування та виплату належних позивачці грошових коштів при звільненні. Також, позивачка вважає, що наказ про її звільнення потребує внесення змін.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилася у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 належних при звільнені грошових сум та сум компенсації у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а також не наданні розрахунку належних при звільненні грошових сум.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 провести перерахунок виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 07.07.2025 по 26.07.2025 з врахуванням визначеної середньоденної заробітної плати – 1311 грн. 71 коп. у сумі 26234 грн 20 коп.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 провести перерахунок за невикористані відпустки з врахуванням визначеної середньоденної заробітної плати – 1338 грн. 56 коп. у сумі 40156 грн. 77 коп.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 надати розрахунок належних ОСОБА_1 при звільненні грошових сум.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 провести з ОСОБА_1 повний розрахунок та виплатити всі належні при звільнені грошові кошти.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з врахуванням визначеної середньоденної заробітної плати – 1338 грн. 56 коп.

В іншій частині позовної заяви відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що виплати по тимчасовій непрацездатності не входять до фонду оплати праці. Є окремими виплатами та не відносяться до виплат, що належні працівникові при звільненні. Наданий позивачці розрахунок належних при звільненні грошових сум (грошова компенсація за невикористані дні відпустки), складений відповідно до наказу від 06.08.2025 № 51-ДС, згідно з вимогами діючого законодавства. Крім того, судом першої інстанції при винесенні судового рішення з даного питання не враховано, що ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснено позивачці нарахування грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 29469,4 грн. (до утримання податків і зборів), що підтверджено розрахунково- платіжною відомістю виплат ІНФОРМАЦІЯ_2 №8/1 за серпень 2025 року (позивачці на картковий рахунок перераховано 22.08.2025 22657,63 грн., з урахуванням утриманих ПДФО та військового збору (5%)). Таким чином, 22.08.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснено повний розрахунок та виплату позивачу всіх грошових сум, належних при звільненні. Також, ІНФОРМАЦІЯ_5 було здійснено повний розрахунок з позивачем при звільненні (виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки) 22.08.2025. Позивачка звільнення 06.08.2025 згідно з наказом від 06.08.2025 року № 51-ДС. Тому нарахуванню та виплаті позивачці підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме – за період з 07.08.2025 по 22.08.2025, з врахуванням визначеної середньоденної заробітної плати – 1129,13 грн. Заробітна плата позивачці у попередніх двох місяцях перед звільненням складала: у травні 2025 року – 30062,09 грн. (26 днів); у червні 2025 року – 30911,0 грн. (28 днів). Таким чином, за результатами розрахунку середня заробітна плата для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку повинна складати: (30062,09 + 30911,0)/54 дні = 1129,13 грн., а не 1338,56 грн., як визначено судом першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за Посвідченням Серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дитиною з інвалідністю.

Позивачкою подано Заяву від 18.07.2025 на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 , в якій зазначено: «… На підставі частини 1 ст.38 КЗпП України, прошу звільнити мене за власним бажанням в останній день лікарняного у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною ОСОБА_2 до досягнення нею чотирнадцятирічного віку з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 04 червня 2024 року по день звільнення. Прошу здійснити повний розрахунок і виплатити мені належні суми в день звільнення. Довідку про нараховані суми, належні мені при звільненні і наказ про звільнення прошу надіслати на адресу: м.Запоріжжя, відділення нової пошти №33, 0992491355 (за рахунок отримувача). Додаток: копія свідоцтва про народження дитини НОМЕР_2 , видане 10.02.2017. …».

Вказана Заява від 18.07.2025 була надіслана позивачкою по пошті та отримана відповідачем 22.07.2025. Оформлення відбулось 23.07.2025 за вх.№3853.

За матеріалами справи, позивачка у період з 07.07.2025 не перебувала на роботі через тимчасову непрацездатність.

У листі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 31.07.2025 за №3692 на адресу ОСОБА_1 зазначено: «… Ваша заява від 18.07.2025 (вх. № 3853 від 23.07.2025) про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, розглянута. За результатами розгляду повідомляємо, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутні підстави для Вашого звільнення за обставинами, що наведені в поданій заяві, оскільки в ній не зазначена бажана дата звільнення. В зв`язку з чим заява вважається такою, що подана у загальному порядку ч. 1 ст.38 КЗпП України. Тому, відповідно до вимог чинного законодавства, ІНФОРМАЦІЯ_5 зобов`язаний звільнити Вас з державної служби після обов`язкового двотижневого терміну відпрацювання з дати реєстрації заяви про звільнення. Додатково повідомляємо, що відповідно до п.п. 1, 2 ст. 89 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно. Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Враховуючи наведене, пропонуємо Вам 05 серпня 2025 року (день звільнення) прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 для передачі справ та майна. …».

У Витязі із Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 06.08.2025 за №51-ДС «Про кадрові питання» зазначено: «… Відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу», частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України нижчепойменованим державним службовцям ПРИПИНИТИ ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ ТА ЗВІЛЬНИТИ З РОБОТИ за власним бажанням: з 06 серпня 2025 року: ОСОБА_3 , головного спеціаліста відділу фінансового забезпечення сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_1 . Грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати у 2025 році, відповідно до пункту 1 статті 57 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІII ОСОБА_1 , виплачена. Матеріальна допомога для вирішення соціально -побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати у 2025 році, відповідно до пункту 2 ПОРЯДКУ надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 року №5000 ОСОБА_1 , виплачена. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки із розрахунку 30 календарних днів за робочий період з « 04» червня 2024 року по « 03» червня 2025 року - за 25 (двадцять п`ять) календарних днів, за робочий період з « 01» червня 2025 року по « 03» червня 2026 року - за фактично відпрацьований час - за 5 (п`ять) календарних днів. Підстава: заява ОСОБА_1 від 23.07.2025 вх. № 3853, копія свідоцтва про народження від 10.02.2017 серія НОМЕР_2 ».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України від 10 грудня 1995 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.

Згідно зі статтею 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Чинне законодавство не встановлює порядку та строку припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Припинення трудового договору за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII чи пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.

Припинення трудового договору за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.

День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за угодою сторін можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на частину другу статті 86 Закону №889-VIII і раніше домовлена дата звільнення.

Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.

За загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.

У разі дотримання наведених умов може мати місце досягнення між сторонами (працівник та роботодавець) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін в розумінні положень КЗпП України та Закону №889-VIII). При цьому саме строк звільнення запропонований працівником та погоджений роботодавцем у наказі про звільнення є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших, в тому числі від загальної звільнення за ініціативою працівника із обов`язковим попередженням роботодавця за 14 днів (стаття 38 КЗпП України, частина перша статті 86 Закону №889-VIII).

Відповідно на противагу, відсутність належного волевиявлення свідчить про відсутність підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.

Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Отже, суд під час вирішення такого спору повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.

Крім цього, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що заява позивачки про звільнення за власним бажанням зумовлена доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, то відповідач за ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України повинен був звільнити позивачку у строк, про який така просила.

Однак, позивачкою у заяві від 18.07.2025 не було визначено дати такого звільнення.

Зі змісту заяви від 18.07.2025 не вбачається зазначення у цій заяві позивачкою того, що останній день лікарняного є 25.07.2025.

Учасниками справи не надано до суду листків непрацездатності («лікарняних листків») «з 07.07.2025 по 09.07.2025, з 10.07.2025 по 11.07.2025, з 12.07.2025 по 14.07.2025, з 15.07.2025 по 16.07.2025, з 17.07.2025 по 26.07.2025».

При цьому, позивачкою не доведено, що 26.07.2025 могло бути останнім днем тимчасової непрацездатності та що тимчасова непрацездатність не була б продовжена.

З цих підстав правильними є висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 внести зміни до наказу №51-ДС, а саме привести у відповідність до поданої заяви ОСОБА_1 » про звільнення, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 звільняючи позивачку з 06.08.2025 діяв у відповідності до ст.38 КЗпП України.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Положеннями статті 12 вказаної Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Частина друга зазначеної статті встановлює, що допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено, що кількість календарних днів для розрахунку середньої заробітної плати (доходу) для призначення допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю становить 349 (позивачкою та відповідачем така кількість днів визнається).

Також, судом прийнято до уваги, що суми доходу позивачки за період червень 2024 року – червень 2025 року є різним у таких документах як: Індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-7); Відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (відповідь на запит у електронному вигляді від 21.08.2025); Розрахунок грошової компенсації за невикористанні дні відпустки відповідно до Наказу №51-ДС від 06.08.2025.

У зв`язку з вищезазначеним, судом першої інстанції врахував інформацію про доходи позивача у сумі 457787 грн. 18 коп. за період липень 2024 року – червень 2025 року відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-7) (як більш сприятливу для позивача) та правомірно погодився з твердження позивачки у додаткових поясненнях у справі, що середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності складає 1311,71 грн (457787,18 грн / 349 днів = 1311, 71 ).

Звідси, виплата за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 07.07.2025 по 26.07.2025 складає 26234 грн. 20 коп. (26234 грн. 20 коп. = 1311 грн. 71 коп. х 20).

Також, суд першої інстанції врахував додаткові пояснення позивачки, що кількість календарних днів, згідно Розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки наданої відповідачем, а також календарних днів у червні 2025, без врахування святкових та неробочих днів, за розрахунковий період складає 342 дні.

Відповідно середньоденна заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки складає 1338,56 грн де 457787,18 грн. / 342 дні = 1338,56 грн.

Відповідно сума компенсації за невикористані відпустки складає 40156,77 грн.

Водночас, під час апеляційного перегляду відповідачем не надано доказів, підтверджуючих та обгрунтовуючих розрахунки відповідача як компенсації за невикористані відпустки так і допомоги у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, не надано доказів, підтверджуючих нарахування та перерахування в повному обсязі допомоги у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також не надано доказів нарахування середній заробіток за весь час затримки у зв`язку з невиплатою з вини відповідача належних позивачці сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України. Докази надані відповідачем не охоплюють спірний період – липень-серпень 2025 року.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров