Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №280/2041/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/2041/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 ( суддя Стрельнікова Н.В.) в адміністративній справі №280/2041/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вичинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява з вимогами визнати противоправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, зняти арешт на все нерухоме майно, (невизначене майно) (реєстраційний номер обтяження 2148699) накладений 17.02.2004 постановою №б/н, від 10.02.2004 (номером 3788603ZAPАР23347, № реєстру 166059-2332, внутр. № 44011С3223F5522С2636), на підставі рішення Василівського районного суду Запорізької області, перенесений 04.07.2005 приватним нотаріусом Жук Л.М. за №2148699, яка входить до складу спадщини та належить на праві власності ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог зазначено, що наявне рішення Василівського районного суду, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, суд видає один виконавчий документ.

Для виконання рішення суду потрібно отримати в суді виконавчий документ і звернутися до відповідної державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили з заявою про відкриття виконавчого провадження та доданим до неї виконавчим документом.

Позивач вважає, що запис, який був внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Жук Л.М. є лише перенесенням архівного запису щодо арешту, який був накладений виконавчою службою 17.02.2004 року, про що наявна інформація в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна архівний запис, від 17.02.2004 року за номером 3788603ZAPАР23347, № реєстру 166059-2332, внутр. №44011С3223F5522С2636, а дата цього перенесення 04.07.2005 рік приватним нотаріусом Жук Л.М. за №2148699, на підставі Постанови б/н від 10.02.2004 року, Василівського районного суду Запорізької області.

Але у зв`язку з тим, що не має можливості ідентифікувати виконавче провадження, ані постанову про відкриття виконавчого провадження, ані постанову про накладення арешту, це позбавляє права ОСОБА_1 обрати належний спосіб захисту своїх порушених прав.

Зазначає, що квартира, яка входить до складу спадщини за адресою: АДРЕСА_1 понад 20 років перебуває під арештом

Законні спадкоємці не мають можливості отримати спадщину.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне обрання позивачем способу захисту свої порушених прав, оскільки в даному випадку відсутня будь-яка протиправна бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга надійшла від позивача з підстав викладених в обґрунтування позову.

У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Щодо клопотання Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості.

Суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.

Прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. КАС України не передбачає обов`язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції виключно в разі наявності про це клопотання сторони.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, з урахуванням того, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Таким чином, участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції передбачає розгляд справи у відкритому судовому засіданні, проте згідно вищезазначеної ухвали розгляд справи №280/2041/26 призначено в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що клопотання Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Харченко Ю.Г., з метою вступу у спадщину, яка відкрилась після смерті її матері ОСОБА_2 , позивачу було повідомлено, що у зв`язку з наявністю арешту на все нерухоме майно, нотаріус не має права вчиняти будь-які нотаріальні дії. Вказане підтверджує Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 02.07.2025 №81718264.

З витягу з Державного реєстру речових прав, на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22.09.2025 №444452253 вбачається, що на невизначене майно, все майно (состав: ціле, стан: добудоване, статус: жиле) ОСОБА_2 накладено арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 2148699, зареєстрований 04.07.2005 реєстратором: Приватний нотаріус: Жук Л.М., 71630, Запорізька обл., Василівський р-н, м. Дніпрорудне, вул. Ентузіастів, 20, к. 77-78, на підставі постанови Василівського районного суду б/н від 10.02.2004. Додактові дані: Архівний номер: 3788603ZAPАР23347, Архівна дата: 17:02.2004, Дата виконання: 17.02.2004, № реєстра: 166059-2332, внутр. № 44011С3223F5522С2636.

З матеріалів справи вбачається, що на чисельні звернення представника позивача відповідач повідомив, що інформація щодо виконавчого провадження під час якого було накладено зазначений арешт у автоматизованій систем виконавчих проваджень відсутня.

На адвокатський запит представника позивача Запорізький обласний державний нотаріальний архів листом від 29.09.2025 №1320/01-21 повідомив, що в справах Жук Л.М., приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу, запис щодо арешту №2148699 відсутній.

На заяву представника позивача про видачу копії постанови Василівського районного суду б/н від 10.02.2004, Заводський районний суд м. Запоріжжя листом від 24.02.2026 вих.№01-63/105/2026 повідомив, що надати копію вище вказаної постанови не можливо, оскільки станом на 24.02.2026 розглянуті справи Василівського районного суду Запорізької області та його архів до Заводського районного суду м. Запоріжжя не передавались. Заводському районному суду м. Запоріжжя надано лише доступ до автоматизованої системи документообігу “Д-3”, положення якої було затверджено Рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30, щодо запровадження документообігу у судах загальної юрисдикції, яке було введено в дію 01.01.2011.

Позивач зазначає, що квартира, яка входить до складу спадщини за адресою: АДРЕСА_1 перебуває під арештом.

Законні спадкоємці не мають можливості отримати спадщину, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року №904/51/19.

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України в редакції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).

У постанові ВС КЦС у справі № 463/3251/22 від 03.05.2023 року зазначив, що встановивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, суди попередніх інстанцій - на думку ВС - дійшли правильного висновку, що спадкоємець не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку ст. 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке завершене. Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.

Таким чином, оскільки підставами та предметом поданого позову є захист майнових прав позивача щодо законності подальшого обтяження у вигляді арешту майна, належного на праві власності її померлій родичці ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження, у якому позивач не була боржником, суд вважає, що в даному випадку позивачем обрано належний спосіб захисту шляхом подачі позову про скасування арешту, але з порушенням юрисдикції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.32 Закону №606-ХІV від 21.04.1999 року «Про виконавче провадження» та п.1 ч.1 ст.10 Закону №1404-VІІІ від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження», одним із заходів примусового виконання рішення є звернення стягнення на майно боржника.

Згідно ч.1 ст.52 Закону №606-ХІV та ч.1 ст.48 Закону №1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації.

Положеннями ч.ч.1,2 ст.57 Закону №606-ХІV та ч.ч.1,2 ст.56 Закону №1404-VІІІ передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника.

Підстави для зняття арешту з майна боржника за рішенням суду або державним виконавцем визначені ст.60 Закону №606-ХІV та ст.59 Закону №1404-VІІІ.

При цьому, Законом №606-ХІV питання щодо зняття арешту з майна боржника, скасування інших заходів примусового виконання рішень, виключення записів з відповідних реєстрів, у разі повернення виконавчого документу стягувачу, врегульовано не було.

Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до ст.55 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення державним виконавцем постанови від 10.02.2004 року про накладення арешту та заборони, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом. Арешт застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації.

Відповідно до обставин даної справи, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту з майна, накладеного у завершеному виконавчому провадженні, порушує права власника на мирне володіння своїм майном.

Наразі саме наявність спірного арешту майна визначена позивачем як перешкода для оформлення спадкових прав.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до гл. 29 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Таким чином, колегія суддів констатує, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.

Оскільки власник майна помер, виконавча служба чи нотаріус не можуть самостійно скасувати обтяження.

Наявність архівного арешту невідомого походження виходячи з відповідей наданих на запити адвоката позивачки (або арешту, первинні підстави якого вже відпали через смерть боржника або закриття виконавчих проваджень) порушує право спадкоємця на оформлення спадщини.

Отже, адміністративний суд не має повноважень розглядати позов, якщо йдеться про захист права на спадщину, а в даному випадку предметом спору є оформлення спадщини (приватне право), а не оскарження протиправних дій/бездіяльності державного службовця.

Таким чином, якщо арешт накладено в межах виконавчого провадження, але боржник (спадкодавець) помер, то суперечка про зняття арешту з метою отримання спадщини є цивільно-правовою та має розглядатися в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження.

Щодо доводів апелянта про те, що внаслідок ухвалення відповідних рішень було накладено арешт на спадкове майно, який перешкоджає їй реалізувати свої спадкові права, то колегія суддів зауважує, що спадкоємець, який не є стороною виконавчого провадження, у якому накладено арешт на майно, має право звернутися з позовом про зняття арешту з цього майна (див. постанову Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 756/12092/24), але не в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт накладено в межах виконавчого провадження, але боржник (спадкодавець) помер, то суперечка про зняття арешту з метою отримання спадщини є цивільно-правовою, така справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Керуючись статтями 238, 287, 311, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 в адміністративній справі №280/2041/26 скасувати.

Провадження в адміністративній справі № 280/2041/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вичинити певні дії закрити відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити позивачу, що зазначений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко