Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №440/14272/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р. Справа № 440/14272/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 12.01.26 по справі № 440/14272/25

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до ОСОБА_1

про стягнення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ

Військова частина НОМЕР_1 (далі за текстом – ВЧ НОМЕР_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі за текстом- ОСОБА_1 , відповідач), в якому просила суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 180890,17 грн (сто вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто гривень 17 копійок).

В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зазначив про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 надлишково перерахованої суми вихідної допомоги при звільненні у розмірі 180890,17 грн, як такої, що була здійснена внаслідок рахункової помилки бухгалтерського відділу ВЧ НОМЕР_1 .

Пояснив, що 29 серпня 2025 року під час роботи з роздавальними відомостями, при нарахуванні грошового забезпечення програмний комплекс ПЕОМ самовільно виключався та включався, що мало наслідком зазначення у шаблоні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні показника місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби «1/4» замість вірного «4%» та призвело до надмірного нарахування на картковий рахунок відповідача такої допомоги.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі №440/14272/25 позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) стягнення безпідставно набутих коштів - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих коштів у розмірі 180890,17 грн (сто вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто гривень сімнадцять копійок).

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 440/14272/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ВЧ НОМЕР_1 грошових коштів в сумі 180890,17 грн, оскільки виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 218624,81 грн була передбачена наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.09.2025 № 261, який є офіційним документом та на підставі якого фінансовий відділ проводить розрахунок і виплату грошових коштів.

Переконував, що у спірних правовідносинах відсутній факт рахункової помилки з боку позивача та недобросовісності відповідача при отриманні нарахованих коштів, як передумова для стягнення їх у судовому порядку, натомість, має місце невірне застосування формули обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що не може покладати негативні майнові наслідки на особу, яка діяла добросовісно та отримала виплату на підставі офіційного рішення компетентного органу.

Зауважив, що на підтвердження технічного збою у роботі програмного забезпечення при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні позивач не надав до суду жодного належного доказу та не довів наявності у його діях саме арифметичної помилки, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та передчасність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 залишити в силі.

В обґрунтування відзиву стверджував, що у спірних правовідносинах при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні мала місце саме рахункова помилка, що у розумінні приписів статті 1212 ЦК України є достатньою підставою для стягнення з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих грошових коштів у сумі 180890,17 грн.

В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу є аналогічним змісту позовної заяви.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 65 від 18.03.2022 ОСОБА_1 призначено майстром обслуги регламенту засобів зв`язку цеху регламенту та ремонту ВОС-769244А та присвоєно військове звання солдат.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.09.2025 № 261 солдата ОСОБА_1 , майстра обслуги регламенту засобів зв`язку цеху регламенту та ремонту 04.09.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Наказано виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до пункту розділу XXXІІ Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення у розмірі 218624 гривні 81 копійка.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 10.09.2025 № 247 призначено проведення службового розслідування за фактом невірно нарахованої вихідної допомоги при звільненні солдату ОСОБА_1 , солдату ОСОБА_2 , солдату ОСОБА_3 .

Актом службового розслідування від 08.10.2025 встановлено, що згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2025 № 261, у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас солдатів військової служби за призовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , вказаних осіб було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 04.09.2025.

Солдату ОСОБА_1 було виплачено:

щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальні результати служби, передбачену розділом ХVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі – Порядок № 260), відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд, у розмірі 535 відсотків посадового окладу вересня 2025 року (включно);

щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі відсотків до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки вислугу років по 04 вересня 2025 року (включно). Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” - грошову компенсацію за 23 (двадцять три) дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 30 (тридцять) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік;

грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік, передбачену розділом ХХІІІ Порядку, в розмірі 21329 (двадцять одна тисяча триста двадцять дев`ять гривень 25 копійок.

матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2025 рік, передбачену розділом XXIV Порядку, в розмірі 21329 (двадцять одна тисяча триста двадцять дев`ять) гривень 25 копійок;

одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 4 розділу XXXI Порядку та Порядку та умовами виплати одноразової грошової допомоги У разі звільнення військовослужбовців, призваним на військову службу за призовом зв`язку за мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, в розмірі 218 624 (двісті вісімнадцять тисяч шістсот двадцять чотири) гривні 81 копійка, в тому числі військовий збір 3279 (три тисячі двісті сімдесят дев`ять) гривень 36 копійок, у той час як сума вихідної допомоги при звільненні мала складати 34979 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 97 копійок, в тому числі військовий збір — 524 (п`ятсот двадцять чотири) гривні 69 копійок.

Під час самоконтролю, який було проведено 06.09.2025 ОСОБА_4 щодо нарахувань всіх видів грошового забезпечення було виявлено переплату вихідної допомоги при звільненні військовослужбовців шляхом рахункової (технічної) помилки, яка виникла внаслідок того, що протягом визначеного періоду персональний комп`ютер ОСОБА_4 працював нестабільно; після проведеної діагностики несправностей було встановлено, що у шаблоні розрахунку одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям у формулі замість показника місячного грошового забезпечення « 4%» показник « 1/4».

З пояснень ОСОБА_4 даний шаблон використовувався для розрахунку військовослужбовців, які призвані на військову службу під час мобілізації та звільнялися з військової служби. Дана рахункова помилка виникла внаслідок некоректної роботи ПЕОМ протягом певного часу.

12.09.2025 за вих. № 602/3881 на адресу відповідача направлено повідомлення з проханням повернути у добровільному порядку протягом 5 робочих днів з дня отримання даного листа на розрахунковий рахунок ВЧ НОМЕР_1 кошти у сумі 180 8903,17 грн.

Відповідач у добровільному порядку не відшкодував суму безпідставно набутих коштів, у зв`язку з чим ВЧ НОМЕР_1 звернулась до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки при обчисленні відповідачу одноразової грошової допомоги при звільненні у більшому розмірі позивачем допущено рахункову помилку, що у розумінні приписів 1212 ЦК України є підставою для стягнення надмірно нарахованих коштів на користь ВЧ НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, спірні правовідносини у цій справі виникли внаслідок різного розуміння сторонами у справі обставин того, чи може вважатися надмірне нарахування позивачем на користь відповідача одноразової грошової допомоги при звільненні таким, що допущено внаслідок рахункової помилки, та чи є це підставою для стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 180890,17 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260).

Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ХХХІІ Порядку № 260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (далі – Постанова № 460).

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою; які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад), - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

За приписами пунктів 1, 4 Постанови № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби) (далі — військовослужбовці), виплачується одноразова грошова допомога (далі — допомога) в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Колегія суддів зауважує, що ані Закон № 2011-XII, ані Порядки № 260 та № 460 не містять норм, якими врегульовані правовідносини з приводу повернення надмірно отриманого грошового забезпечення, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як норми загального права, які можуть застосовуються субсидіарно в частині не врегульованій нормами спеціального законодавства.

Так, статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця, зокрема для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок. У цьому випадку роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Згідно з частиною 1 статті 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Отже, законодавцем визначено конкретний перелік підстав, за наявності яких роботодавець має право провести відрахування із заробітної плати працівника і таке відрахування можливе лише на підставі відповідних наказів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц дійшов висновку, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України, як винятку із статті 1212 ЦК України, суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

За наявності існування цих трьох критеріїв одночасно безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, однак у разі відсутності однієї з наведених умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України, грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Верховний Суд України у постанові Пленуму від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням статті 127 КЗпП України, суди мають враховувати, що до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Прикладом рахункової (лічильної) помилки може бути отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних в комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Отже, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Колегією суддів встановлено, що заявлені ВЧ НОМЕР_1 до стягнення кошти у сумі 180890,17 грн є частиною виплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією та звільняються із служби та були добровільно виплачені на користь ОСОБА_1 .

З наявних у матеріалах справи розрахунково-платіжних відомостей № 41 та № 53 (а.с.47-48) колегією суддів встановлено та не заперечується відповідачем, що місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 (без урахування винагород), на яке мав право ОСОБА_1 на день звільнення (04.09.2025), становило 21329,25 грн.

Вислуга років солдата ОСОБА_1 станом на 04.09.2025 складає 03 роки 05 місяців 16 днів, що підтверджується наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.09.2025 №261 (а. с. 12).

Таким чином, з урахуванням приписів пункту 1 Порядку № 460 одноразова грошова допомога при звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 повинна була становити 34979,97 грн (21329,25 грн х 4%) х (12 х 3 + 5 місяців), при цьому розмір допомоги, який би у спірних правовідносинах дорівнював би - не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення - 5332,31 грн (1/4 від 21329,25 грн).

Разом з цим, внаслідок невірно застосованого відсотку місячного грошового забезпечення (1/4), така допомога визначена з використанням формули (21329,25 х 1/4) х (12 х 3 + 5) на рівні 218624,81 грн, що не передбачено чинним законодавством України.

З огляду на те, що одноразова грошова допомога у разі звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 нарахована та виплачена позивачем у розмірі 218624,81 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, надмірно нарахованими є кошти у розмірі 180890,17 грн (218624,81 грн – 34979,97 грн).

Колегія суддів зауважує, що надлишкове нарахування одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 сталося виключно через введення у комп`ютерну програму неправильного показника, що не пов`язано з помилкою у застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Колегія суддів зауважує, що числові значення одноразової грошової допомоги при звільненні були внесені до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.09.2025 № 261 саме на підставі здійснених заступником начальника фінансово – економічної служби ОСОБА_4 розрахунків, посилання відповідача на те, що виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 218624,81 грн була визначена саме наказом про звільнення є хибними.

Отже, враховуючи те, що відповідач внаслідок рахункової помилки безпідставно отримав грошові кошти (надмірно нараховані та виплачені), у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми статті 1212 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих коштів у розмірі 180890,17 грн (сто вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто гривень сімнадцять копійок).

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Враховуючи, що колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 440/14272/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко