Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №200/1386/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року справа №200/1386/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 р. у справі № 200/1386/25 (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (далі – відповідач, ВЧ), в якому просила:

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за період з 01.03.2022 року по лютий місяць 2025 року, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159;

- стягнути з відповідача на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд:

Зобов`язав Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за період з 01.03.2022 року по 14.02.2025 року, яка провадиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, зокрема, наступне.

Основними умовами для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення) та доходи, які одержують громадяни, не мають разового характеру.

Скаржник посилаючись на Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 р. за № 377/31829 зазначає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168 не є складовою грошового забезпечення, яка належить до виплати при звільненні, а отже застосування на статей 116, 117 КЗПП України є невірним.

Скаржник посилається на висновки Верховного Суду в постанові від 27.03.2025 у справі № 240/2921/23, та зазначає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, не є складовою грошового забезпечення, була тимчасовою виплатою, виключно пов`язаною з воєнним станом, обмежена у часі до 01.09.2022 та виплачувалась виключно на підставі наказів командирів (начальників), а тому правові підстави щодо нарахування компенсації втрати частини доходів відсутні.

Щодо правової природи нарахування та виплати компенсації втрат частини доходів, скаржник зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2025, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 по справі № 200/601/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, та стягнуто з Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що в грошовому еквіваленті складає 68712 гривень 96 копійок.

Скаржник зазначає, що види відповідальності роботодавця, як середній заробіток за ст. 117 КЗпП України та компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, за несвоєчасний розрахунок при звільненні (середній заробіток та компенсація втрат) мають однакову правову природу, на однакові юридичні наслідки у виді виплат грошових коштів у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні.

Ураховуючи вищенаведене, отримавши середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, роботодавцем повним обсягом понесено відповідальність (фінансову) за несвоєчасну виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, а тому позовні вимоги стосовно виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є протиправними, та призводять до подвійного застосування до відповідача фінансових санкцій у виді виплати грошових коштів, а тому не підлягають задоволенню.

Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що на виконання рішення суду у справі № 200/5154/22 відповідачем виплачено позивачці грошові кошти (додаткову винагороду): 04.07.2024 - в розмірі 96 550,00 грн;

Отримання позивачкою додаткової винагороди за Постановою КМУ № 168 за період з березня 2022 року по липень 2022 року із порушенням встановлених законом строків для її виплати, внаслідок її несвоєчасного нарахування та виплати, свідчить про наявність підстав для нарахування та виплати відповідних сум компенсації втрати доходів, пов`язаної з несвоєчасно виплатою позивачці додаткової винагороди згідно з Постановою КМУ № 168, яка мала бути виплачена у місяці сплати відповідачем заборгованості з цієї допомоги.

Додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн, виходячи зі змісту положень Постанови КМУ № 168, хоча і є виплатою, яка є обумовленою певними обставинами, проте не має разового характеру, оскільки виплачується щомісячно.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває в незалежності від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 08.06.2022 року у справі № 200/5213/20-а, від 05.07.2022 року у справі № 420/7633/20 та інших.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу України про працю України (далі - КЗпП України) норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

В той же час питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам трати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації зазначеного Закону та затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Аргумент апелянта, що роботодавець вже поніс юридичну відповідальність, оскільки має сплатити компенсацію на підставі ст. 117 КЗпП України згідно рішенням з Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/601/25 і не має сплачувати компенсацію позивачці за втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати є необґрунтованим.

Також позивач просив стягнути судові витрати, понесені позивачем суді апеляційної інстанції.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивачки, які вона планує понести складає 5 000, 00 грн.

У зв`язку з цим вважає за необхідно надати відповідні документи, які документально підтверджують судові витрати, які будуть понесені позивачкою в сумі 5 000 грн.: Договір про надання професійної правничої допомоги від 01.12.2025 року – 1 екз.; Рахунок від 01.12.2025р. – 1 екз; Акт виконаних робіт від 01.12.2025р. – 1 екз.; Звіт від 01.12.2025р. – 1 екз.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивачка, у період з 25.08.2020 по 09.11.2022 проходила службу в Державній установі "Центр пробації" Міністерства юстиції України, що не є спірним у справі.

Вважаючи, що під час проходження служби виплата додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн щомісячно, яка установлена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в період із 06.03.2022 по 09.11.2022, нараховувалась і виплачувалась у неналежному розмірі, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі № 200/5154/22, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023, позовну заяву задоволено частково, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Державної установи “Центр пробації” Міністерства юстиції України щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок щомісячно за період з березня 2022 року по липень 2022 року; зобов`язав Державну установу “Центр пробації” Міністерства юстиції України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок щомісячно за період з березня 2022 року по липень 2022 року. В іншій частині позовних вимог – відмовив.

Отже, за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року, серед іншого, відповідача було зобов`язано нарахувати і виплатити на користь позивачки додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно за період служби з березня 2022 року по липень 2022 року.

На виконання рішення суду у справі № 200/5154/22 відповідачем виплачено позивачці грошові кошти (додаткову винагороду): 04.07.2024 - в розмірі 96550,00 грн; 14.02.2025 - в розмірі 23050,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2015 року №2713-IV (далі – Закон №2713-IV) державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Державну установу «Центр пробації» створено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 №655-р «Про утворення державної установи «Центр пробації», підпункту 13.1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228.

Положення про ДУ «Центр пробації» затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2017 №4322/5 «Про утворення Державної установи «Центр пробації»

Пунктом 6 розділу I Типового положення про уповноважений орган з питань пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2017 №2649/5 передбачено, що орган пробації утворюється Міністром юстиції України в адміністративно-територіальних одиницях України для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за №377/31829 (далі Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в країни введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, термін дії якого продовжено наступними Указами Президента України до теперішнього часу.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», КМ України 28.02.2022 прийнято постанову № 168.

Згідно з положеннями п.1 постанови № 168, яка набрала чинності 28.02.2022, у першій редакції установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з положеннями п.3 постанови № 168, Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

У подальшому Кабінет Міністрів України прийняв Постанови № 217 від 07.03.2022, № 350 від 22.03.2022, № 400 від 01.04.2022, якою внесено зміну до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", які застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України №400 від 01.04.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень.

У подальшому, відповідно до постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»;

після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».

Згідно з п.2 постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року.

Відповідно до постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 внесені наступні зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»:

«У пункті 1:1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Згідно з п.2 постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022.

Водночас, відповідно до положень статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Постанова КМУ № 754 від 01.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 08.07.2022 № 149, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 08.07.2022 року.

Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 754 від 01.07.2022 року.

Крім того, постанова КМУ № 793 від 07.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 19.07.2022 № 156, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 19.07.2022 року.

Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 для осіб визначених у цьому пункті виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 793 від 07.07.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1146 від 08.10.2022, яка набрала чинності 18.10.2022 та застосовується з 01.09.2022, внесено такі зміни до пункту 1 постанови №168: абзаці першому: слова "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) "та "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)" виключити; доповнити абзац реченням такого змісту: "Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах".

Згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 вересня 2022 року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 року №1146 набрала чинності з 18.10.2022.

Аналіз наведених вище нормативно - правових актів свідчить про те, що Президент України доручив КМ України запровадити відповідні заходи правового режиму воєнного стану в Україні та забезпечити їх фінансування, а відтак умовами призначення додаткової винагороди у порядку постанови №168 є одночасна сукупність таких обставин як: 1) належність особи до складу, зокрема, особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби; 2) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 3) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди, котрий безпосередньо і визначає факт участі у відповідних заходах.

Отже, на період дії воєнного стану, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, Постановою №168 передбачена виплата додаткової винагороди.

Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168, який надалі підтримано Верховним Судом і в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23, від 25.01.2024 у справі № 520/8343/22, від 21.03.2024 у справі № 160/12980/22, від 28.03.2024 у справі № 480/1364/23, від 25.04.2024 у справі № 160/10532/22.

Верховний Суд дійшов висновку, що у цьому випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю "проходження служби". Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому відзначив, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто Постанова № 168 (у редакції постанови від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.

У справі № 160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи ДУ "Центр пробації" щодо відмінності терміну несення служби від проходження служби, які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку № 925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою Компенсаційні виплати містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття несення служби.

У справі № 200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів ДУ "Центр пробації" про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.

У пункті 42 постанови від 23 вересня 2024 року справа №240/32125/23 Верховний Суд зазначив, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення.

Указана позиція підтримана в постанові Верховного Суду від 31.10.2024 у справі № 200/4975/22.

Колегія суддів зазначає, що положенням вказаних норм визначено, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень здійснюється особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби під час воєнного стану на постійній основі та у разі дотримання певних умов вказана винагорода збільшується до 100 000 гривень.

При цьому, системний аналіз наведених норм з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а саме виплати позивачеві додаткової винагороди щомісячно, дає можливість дійти висновку, що передбачена Постановою №168 додаткова винагорода у розмірі 30000 грн. відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та мала постійний характер. При цьому обставина, що виплату зазначеної винагороди постановлено Кабінетом Міністрів України здійснювати на період дії воєнного стану, жодним чином не спростовує притаманних їй ознак щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, позаяк воєнний стан, як правовий режим, не є одномоментним за своєю суттю, триває певний період до його скасування у встановленому порядку, і протягом цього періоду виплата додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 здійснюється щомісячно.

При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17).

Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року справа №560/8194/20 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк – у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;

г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

Як встановлено судами, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі № 200/5154/22, зокрема, зобов`язано Державну установу “Центр пробації” Міністерства юстиції України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень 00 копійок щомісячно за період з березня 2022 року по липень 2022 року.

На виконання рішення суду у справі № 200/5154/22 відповідачем виплачено позивачці грошові кошти (додаткову винагороду): 04.07.2024 - в розмірі 96550,00 грн; 14.02.2025 - в розмірі 23050,00 грн.

Отже, додаткова винагорода виплачувалася позивачу за період з березня 2022 року по липень 2022 рок.

Суд з огляду на вищезазначене правове регулювання та висновки Верховного суду, дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини) та є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення.

З огляду на те, що вказані кошти нараховані в результаті перерахунку та відновлення прав позивача, порушених при їх виплаті, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.

Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судами обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати.

Отже, є помилковими доводи апелянта, що позивач не має права на зазначену компенсацію.

Щодо посилання скаржника на те, що рішенням суду по справі № 200/601/25 вже стягнуто з Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на користь позивача, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що в грошовому еквіваленті складає 68712 гривень 96 копійок, колегія суддів зазначає, що середній заробіток за ст. 117 КЗпП є спеціальним видом відповідальності роботодавця.

Компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, нараховується на прострочені грошові доходи (заробітну плату, індексацію, грошове забезпечення тощо), які не були своєчасно виплачені. Такі кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати є компенсаторною складовою доходу працівника.

Отже, у першому випадку мова йде про відповідальність за порушення приписів КЗпП у другому про компенсацію.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 р. у справі № 200/1386/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 р. у справі № 200/1386/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 11 червня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

І.В. Пивовар