Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №752/299/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Київ

Справа 752/299/26

Провадження№22-ц/824/8471/2026

Резолютивна частина постанови оголошена 10 червня 2026 року

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос

Преміум», ОСОБА_2 , Товариство з

обмеженою відповідальністю «Арго Експерт»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Бондар Юлією Олександрівною, на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 року, постановлену у складі судді Чекулаєва С.О., -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Колос Преміум», ОСОБА_2 , ТОВ «Арго Експерт», треті особи: приватний нотаріус Нікітін Р.В., приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Береза Д.В. про визнання недійсною фінансової аграрної розписки за застосування наслідків недійсності правочину.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до до ТОВ «Колос Преміум», ОСОБА_2 , ТОВ «Арго Експерт», треті особи: приватний нотаріус Нікітін Р.В., приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Береза Д.В. про визнання недійсною фінансової аграрної розписки за застосування наслідків недійсності правочину.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар Ю.О. подала апеляційну скаргу подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

Вказує, що в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний чинник.

Зважаючи на те, що Відповідачем 2 апелянт визначив фізичну особу - ОСОБА_2 , а також зважаючи на предмет та характер позовних вимог - визнання недійсною фінансової аграрної розписки та застосування наслідків недійсності - визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - відтак даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Однак суд першої інстанції помилково дійшов висновків, що в рамках даного позову та суб`єктного складу учасників правовідносин фізичні особи участі не беруть, а даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не встановив, що одним із відповідачів є фізична особа, а предмет позову повністю відповідає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Як результат суд невірно застосував норму ст. 19 ЦПК України щодо розгляду судами у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Не зважаючи на такий суб`єктний склад суд дійшов висновку про розгляд даного спору в порядку господарського судочинства. Крім цього, суд першої інстанції не взяв до уваги, що апелянт (позивач) також виступає як фізична особа, а не представник юридичної особи чи ФОП.

Сторони правом подання відзиву не скористалися.

В судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку представник ОСОБА_1 адвокат Бондар Ю.О. підтримала доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

При цьому, у ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їх справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Фанчі Інвест» та ТОВ «Колос Преміум» було укладено Меморандум, відповідно до умов якого у зв`язку з наявною заборгованістю відповідача ТОВ «Колос Преміум» перед ТОВ «Фанчі Інвест» у розмірі 1 500 000,00 гривень, відповідач ОСОБА_2 як 100-відсотковий учасник передав позивачеві частку у розмірі 100% в статутному капіталі відповідача ТОВ «Колос Преміум». Відповідно, позивач - ОСОБА_1 став 100-відсотковим учасником відповідача ТОВ «Колос Преміум», відповідач ОСОБА_2 був призначений директором та зобов`язаний діяти в межах повноважень визначених статутом та відповідно до законодавства, належно виконувати свої обов`язки як директора та сприяти погашенню кредиторської заборгованості відповідача ТОВ «Колос Преміум» перед ТОВ «Фанчі Інвест».

ОСОБА_3 як сторона меморандуму також зобов`язаний сприяти погашенню кредиторської заборгованості відповідача ТОВ «Колос Преміум» перед ТОВ «Фанчі Інвест». Станом на день подання позову, заборгованість Товариства перед ТОВ «Фанчі Інвест» не погашена.

Як стверджує позивач, він як єдиний та 100-відсотковий учасник товариства мав право надавати згоду на укладення відповідачем ТОВ «Колос Преміум» значних правочинів.

Тобто, в даному випадку позивач стверджує про порушення відповідачем ТОВ «Колос Преміум» та відповідачем ОСОБА_2 . Статуту товариства та укладення правочинів з перевищенням повноважень визначених установчими документами (права на управління товариством, прийняття рішень що регламентують діяльність товариства), що спричинили для нього обставини можливого притягнення до субсидіарної відповідальності як учасника товариства.

Як вірно зазначив суд першої інстанції відносини, що виникають під час оформлення, видачі, обігу, виконання аграрних розписок регулюються Законом України «Про аграрні розписки».

Відповідно до визначення термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» - аграрна розписка - товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов`язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах; - боржник за аграрною розпискою - особа, яка видає аграрну розписку для оформлення свого зобов`язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в аграрній розписці умовах; - кредитор за аграрною розпискою - фізична чи юридична особа, яка надає грошові кошти, послуги, поставляє товари, виконує роботи як зустрічне зобов`язання за договором, за яким боржник за аграрною розпискою видає їй аграрну розписку, наділяючи правом вимагати від нього належного виконання зобов`язань, а також фізична чи юридична особа, яка отримала права кредитора за аграрною розпискою від іншого кредитора за аграрною розпискою у спосіб, не заборонений законом.

За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про аграрні розписки» аграрні розписки використовуються в операціях з сільськогосподарською продукцією.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про аграрні розписки» фінансова аграрна розписка - це аграрна розписка, що встановлює безумовне зобов`язання боржника сплатити грошову суму, розмір якої визначається за погодженою боржником і кредитором формулою з урахуванням цін на сільськогосподарську продукцію у визначеній кількості та якості.

Верховний Суд неодноразово наголошував: - аграрну розписку не можна ототожнювати із договором поставки, на підставі якого у кредитора виникає зустрічне зобов`язання до боржника - сільгоспвиробника. При оформленні та видачі аграрної розписки наявність такого зустрічного зобов`язання необхідна виключно для підтвердження статусу кредитора та можливості видачі аграрної розписки; - аграрна розписка не є додатком до договору поставки, на підставі якого у кредитора виникає зустрічне зобов`язання до боржника - сільгоспвиробника; - аграрна розписка є специфічним видом правочину, який має спеціальне законодавче врегулювання (Закон України «Про аграрні розписки»), товаророзпорядчим документом, що встановлює безумовне зобов`язання боржника сплатити грошову суму, забезпечене заставою майбутнього врожаю. Аграрна розписка може містити, крім іншого, відповідальність за її невиконання та інші положення, що не суперечать законодавству. Аграрна розписка виконується незалежно від виконання договору поставки (чи іншого), на підставі якого у кредитора виникає зустрічне зобов`язання, вона може бути відступлена іншому кредитору (постанови від 11.07.2024 у справі №902/171/23, від 27.01.2022 у справі №924/233/21).

З аналізу наведених норм та суб`єктного складу учасників правовідносин, в яких фізичні особи участі не беруть, вбачається, що даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин».

Отже, суд враховує, що законодавець запровадив такі правила розмежування юрисдикції судів: загальна (цивільна) юрисдикція є всеохоплюючою; якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним (цивільним) судом. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Натомість юрисдикцію адміністративних чи господарських судів у спрощеному вигляді можна визначити так: перші мають повноваження вирішувати публічно-правові спори, а другі - спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності.

При цьому, визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.1988 у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії»).

Посилання в апеляційний скарзі на те, що в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а відповідачем 2 апелянт визначив фізичну особу - ОСОБА_2 , а також предмет та характер позовних вимог - визнання недійсною фінансової аграрної розписки та застосування наслідків недійсності - визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню належить розглядати за правилами цивільного судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки спір про порушення відповідачем ТОВ «Колос Преміум» та відповідачем ОСОБА_2 2 Статуту товариства та укладення правочинів з перевищенням повноважень визначених установчими документами (права на управління товариством, прийняття рішень що регламентують діяльність товариства), що спричинили для нього обставини можливого притягнення до субсидіарної відповідальності як учасника товариства, свідчить про наявність спору щодо корпоративних прав, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності ухвали суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвали суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну ОСОБА_1 , подану адвокатом Бондар Ю.О. без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 року у справі - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375, 381-382, 384 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бондар Юлією Олександрівною - залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 року у справі - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна