Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №758/19064/25 — Київський апеляційний суд

справа № 758/19064/25 головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.

провадження № 22-ц/824/8706/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Гребенюка В.В., у м. Києві, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення моральної шкоди.

Разом із позовною заявою від позивача надійшла до суду заява про забезпечення позову, в якій вона просила вжити заходи забезпечення позову, шляхом:

- заборони на час усього розгляду справи, тобто до винесення рішення по суті спору, Акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» здійснювати списання (дебетування) коштів з рахунків Позивача (у тому числі щомісячного платежу у розмірі 5028 грн.) для погашення заборгованості за Кредитним договором, який був укладений шляхом підписання електронним підписом Заяви про приєднання № 349896477 від 24 вересня 2025 року;

- заборони на час усього розгляду справи, тобто до винесення рішення по суті спору, Акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» нарахування штрафних санкцій та відсотків за Кредитним договором.

- заборони Акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» відчужувати право вимоги за Кредитним договором, який був укладений шляхом підписання електронним підписом Заяви про приєднання № 349896477 від 24 вересня 2025 року, на користь будь-яких третіх осіб.

Заява обґрунтована тим, що у випадку задоволення позову про визнання договору недійсним необхідно буде ініціювати нові позови для повернення коштів від банку, що поставить під загрозу ефективність судового захисту.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені нею у заяві про забезпечення позову.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявник просить вжити заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними частковому задоволенню позовних вимог, в той час як спір не вирішено по суті.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову, згідно положень статті 149 ЦПК України, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинне мати очевидний та об`єктивний характер.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позову та бути адекватними та співмірними з заявленими вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зроблено правові висновки, згідно з якими забезпечення позову, за яким фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, суперечить меті процесуального інституту забезпечення позову та нівелює принципи цивільного процесуального законодавства, оскільки саме під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Тому позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 592/5961/22.

ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом просила суд:

- визнати недійсним Кредитний договір, який був укладений шляхом підписання електронним підписом Заяви про приєднання № 349896477 від 24.09.2025 року, укладеної між Позивачем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (АТ «ПУМБ»);

- застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, шляхом зобов`язання АТ «ПУМБ» повернути Позивачу ОСОБА_1 всі грошові кошти, які були безпідставно списані Банком як погашення заборгованості за Кредитним договором, який був укладений шляхом підписання електронним підписом Заяви про приєднання № 349896477 від 24.09.2025 року, укладеної між Позивачем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (АТ «ПУМБ»), починаючи з жовтня 2025 року до дати ухвалення рішення судом по суті. (Сума фактично списаних коштів на дату подачі цієї уточнюючої позовної заяви складає 10 417,46 грн);

- стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 46 000,00 грн.

В той час, як в заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просила суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом:

- заборони на час усього розгляду справи, тобто до винесення рішення по суті спору, Акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» здійснювати списання (дебетування) коштів з рахунків Позивача (у тому числі щомісячного платежу у розмірі 5028 грн.) для погашення заборгованості за Кредитним договором, який був укладений шляхом підписання електронним підписом Заяви про приєднання № 349896477 від 24 вересня 2025 року;

- заборони на час усього розгляду справи, тобто до винесення рішення по суті спору, Акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» нарахування штрафних санкцій та відсотків за Кредитним договором.

- заборони Акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк» відчужувати право вимоги за Кредитним договором, який був укладений шляхом підписання електронним підписом Заяви про приєднання № 349896477 від 24 вересня 2025 року, на користь будь-яких третіх осіб.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав до відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обрані позивачем заходи забезпечення позову прямо суперечать меті процесуального інституту забезпечення позову та нівелюють принципи цивільного процесуального законодавства.

У розумінні положень частини 10 статті 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

В даному випадку задоволення заяви позивача унеможливить виконання кредитного договору банком, в тому числі і в частині нарахування відсотків, що по суті має наслідки ідентичні з наслідками рішення про визнання договору недійсним.

За приписами ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, законодавство України встановлює презумпцію дійсності правочину, який має безперешкодно виконуватись сторонами до моменту спливу строку його дії, розірвання чи визнання недійсним.

Зупинення виконання чинного правочину, тільки тому, що одна з сторін ставить його дійсність під сумнів, суперечитиме презумпції правомірності правочину і фактично матиме аналогічні наслідки з визнанням його недійсним.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно встановив неможливість вжиття заходів забезпечення позову про які просить позивач, оскільки їх задоволення є тотожним задоволенню позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.