Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №159/2245/26 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/2245/26

Провадження № 1-кп/159/484/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайоний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026030550000266 від 10.04.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстроване і фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України,

у с т а н о в и в:

обвинувачений ОСОБА_4 постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2025 у справі №159/4527/25, яка набрала законної сили 16.09.2025, був підданий стягненню за вчинення правопорушень передбачених ч.5 ст.126, ч.1 ст.130 КУпАП у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 років, а також постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.11.2025 у справі №159/6030/25, яка набрала законної сили 25.11.2025, був підданий стягненню за вчинення правопорушень передбачених ч.4 ст.121, ч.2 ст.130 КУпАП у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Проте, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, усвідомлюючи зміст накладеного стягнення і маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет судової влади, всупереч вимог частини першої статті 129-1 Конституції України, частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами, умисно вчинив дії щодо її невиконання.

Так, 09.04.2026 о 20.09 год ОСОБА_4 керував транспортним засобом марки «Hyundai Excel Sedan», НОМЕР_1 , в м.Ковелі по провулку Будищанському поблизу будинку №11, де був зупинений працівниками поліції.

Зазначеними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.382 КК України – умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину в обсязі пред`явленого обвинувачення визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчиненого, показав, що будучи обізнаним із позбавленням права керування транспортними засобами у зв`язку із вчиненням адміністративних правопорушень, у квітні 2026 разом із друзями вирішив проїхатися кілька метрів на автомобілі знайомого. Вулиця, якою він рухався, в приватному секторі, тому сподівався, що не створить небезпеки і не буде виявленим працівниками поліції. Жалкує про вчинене.

Переконавшись у добровільності та істинності позиції учасників судового розгляду, які правильно розуміють зміст обставин інкримінованого кримінального правопорушення, суд керуючись правилами, закріпленими у ч.3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України, визнав недоцільним дослідження доказів, які стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого.

При призначенні ОСОБА_4 покарання суд відповідно до вимог статей 50,65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети та принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру скоєного діяння, його небезпечності та даним про особу винного.

ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке за наведеною у ст.12 КК України класифікацією, є умисним нетяжким злочином, в той же час об`єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання судового рішення та дотримання в суспільстві правопорядку.

Обставин, які б обтяжували покарання не встановлено.

Відсутні також обставини, які пом`якшують покарання. Не зважаючи на визнання обвинуваченим вини та висловлювання про критичне ставлення до скоєного, суд вважає, що відсутня така пом`якшуюча покарання обставина як щире каяття (п.1 ч.1 ст.66 КК України).

Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі №520/16394/16-к вказав, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належне критичне оцінення винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, які сприяють розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка її після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю скоєного нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

В цьому кримінальному провадженні сам лише факт формального визнання своєї вини не є достатнім свідченням каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки, чого в цьому випадку встановлено не було.

Дані про системне вчинення обвинуваченим адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, несплата значної суми адміністративних штрафів, відсутність постійного джерела доходу, свідчать про відсутність підстав для призначення передбаченого санкцією ч.1 ст.382 КК України покарання у виді штрафу. Для реального впливу на поведінку обвинуваченого необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк.

Водночас обвинувачений є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку нарколога і психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, виконує роботу на замовлення і має тимчасові доходи, виховувався бабусею, є сиротою, його рідний брат загинув, виконуючи військовий обов`язок із захисту держави, тому на переконання суду звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України і здійснення органом пробації контролю за його поведінкою в межах покладених на обвинуваченого обов`язків за ст.76 КК України сприятиме виправленню особи та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Процесуальні витрати відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися. Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись статтями 349,374,375 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання.

Речовий доказ: DVD диск залишити при матеріалах кримінального провадження (у прокурора).

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після проголошення резолютивної частини вручити учасникам судового розгляду.

ГоловуючийОСОБА_1