Вирок від 10 червня 2026 р. у справі №158/2440/26 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/2440/26

Провадження № 1-кп/0158/159/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

потерпілого - ОСОБА_4 ,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченої – ОСОБА_6 ,

захисника-адвоката – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці кримінальне провадження № 12026030590000091 від 16.02.2026 року про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженці с. Угриничі, Любешівського району Волинської області, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, заміжньої, на утриманні одна малолітня дитина, непрацюючої, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В

15 лютого 2026 року приблизно о 17 годині 19 хвилин, ОСОБА_6 , передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відведення, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Renault» моделі «Master» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Р-14 неподалік села Сокиричі, Луцького району Волинської області в напрямку м. Ківерці, проявила безпечність та неуважність, не урахувала дорожньої обстановки, стану транспортного засобу, не обрала таку швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, чим порушила вимоги п. п. 2.3 (б), 12.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого втратила керованість автомобіля і допустила наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який знаходився на узбіччі дороги.

Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку, геморагічними напластуваннями під тверду мозкову оболонку зліва та крововиливу під м`яку мозкову оболонку, забійні садна голови, обличчя, передньої черевної стінки, відкритого перелому середньої третини діалізів обох кісток лівої гомілки зі зміщенням, забою, підшкірної гематоми правого ліктьового суглобу, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали перебуває грубе порушення ОСОБА_6 вимог п. 2.3 (б), 12.1 Правил дорожнього руху України:

• п. 2.3 (б) водій повинен бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

• п. 12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Обвинувачена ОСОБА_6 в судовому засіданні свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю. Суду пояснила, що причиною ДТП були погані погодні умови, а саме ожеледиця. Авто, при здійсненні повороту, віднесло з проїжджої частини, де саме перебував потерпілий, який в той час допомагав іншому водієві, автомобіль котрого також знесло з проїжджої частини.

Ствердила, що відразу викликала бригаду швидкої допомоги; в подальшому оплатила лікування, оскільки потерпілий отримав травми.

Просила суд не позбавляти її права керування, оскільки автомобіль потрібен ій у щотижневому користуванні: обвинувачена кожного тижня відвідує місце поховання її сина, що знаходиться за межами міста. Окрім того, навідує батьків, котрі проживають поза межами м. Луцька.

У вчиненому щиро розкаялась, просила суворо не карати.

Захисник - адвокат ОСОБА_7 просив суд призначити його підзахисній мінімальну міру покарання із застосуванням інституту звільнення відбування покарання. Просив не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування ТЗ, оскільки остання є законослухняною водійкою (за шість років водійського стажу жодного разу притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України); причиною ДТП були виключно погані погодні умови.

Потерпілий ОСОБА_4 , в судовому засіданні повідомив, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченої не має, оскільки завдані збитки відшкодовані обвинуваченою повністю, просить останню суворо не карати.

Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_5 вважає, що обвинувачена заслуговує на мінімальну міру покарання без застосування додаткового.

Ідентичну позиція висловив і сам потерпілий.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 в повному обсязі, беззаперечно визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставинами, наведеними у обвинувальному акті, беручи до уваги те, що інші учасники судового розгляду не оспорюють вказані обставини, і судом встановлено, що останні правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої та потерпілого.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що своїми умисними протиправними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

За змістом п.п. 20, 21 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, та особу винного.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів; особу обвинуваченої, яка має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягалась, відсутність даних ймовірного перебування останньої на диспансерному обліку у лікаря психіатра та у лікаря нарколога.

До обставин, що пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття, оскільки обвинувачена дійсно, відверто зробила висновок щодо скоєного протиправного нею діяння та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Заслухавши думку прокурора, який просив призначити обвинуваченій покарання в межах санкції статті, за якою обвинувачена притягується до кримінальної відповідальності з призначенням додаткового покарання та застосування інституту звільнення; враховуючи позицію потерпілого та його представника, які просили суворо не карати та не застосовувати додаткове покарання; обвинувачену, яка як в судових дебатах так і в останньому слові просила суд суворо її не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами; захисника адвоката ОСОБА_7 , який висловив аналогічну позицію, приймаючи до уваги те, що покарання повинно призначатись згідно принципу індивідуалізації та має на меті не лише кару, але й виправлення обвинуваченої, суд вважає, що виправлення і перевиховання обвинуваченої ОСОБА_6 , а також попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства з призначенням покарання згідно санкції статті закону за якою вона притягується до кримінальної відповідальності, із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

До вказаних висновків, суд прийшов, зокрема, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від 24 травня 2018 року, Верховний суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК.

Слід також вказати, що у кримінальних провадженнях №654/763/17 у постанові від 24 жовтня 2018 року, №346/356/18 у постанові від 12 лютого 2019 року, №166/937/16-к у постанові від 26 квітня 2018 року, №125/1133/17 у постанові від 29 січня 2019 року, Верховний суд прийшов до висновку, що навіть за умови вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у судів були підстави для застосування правових приписів ст.75 КК України та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.

Посткримінальна поведінка обвинуваченої є виключно позитивною. Після вчинення кримінального правопорушення Комар щиро розкаялась, активно сприяла розкриттю злочину, відшкодувала завдані збитки.

На підставі наведеного, а також враховуючи характеризуючі дані особи винної, яка на час розгляду справи повністю визнала свою вину, а, отже, готова нести кримінальну відповідальність, з урахуванням пом`якшуючих обставин у вигляді щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди потерпілому, відсутності обтяжуючих у справі обставин, а також позиції потерпілого, суд вважає можливим виправлення винної без реального відбування покарання, із звільненням від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Відповідно до ч.1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 р. право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, слід зазначити, що санкція ч.2 ст.286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18.

В постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19 вказав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Суд вважає, що підстав для призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами немає, оскільки під час судового розгляду кримінального провадження встановлено, що причиною ДТП стали саме несприятливі погодні умови.

Необхідність використання автомобіля для потреб, озвучених обвинуваченою в судовому засіданні, на переконання суду, з врахуванням відсутності даних про ймовірні притягнення останньої раніше до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, з позиції Верховного Суду та практики ЄСПЛ, є достатнім для того, аби не застосовувати додаткове покарання.

Окрім того, прокурором в судовому засіданні не наведено достатніх підстав, які б слугували підставою для призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі наведеного, суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Призначення такого покарання, на думку суду, буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області в рамках даного кримінального провадження від 18.02.2026 року - скасувати.

Питання про речові докази виріши у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Судові витрати у справі, пов`язані із залученням експерта для проведення судової інженерно-транспортної експертизи в сумі 8022,60 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_6 в дохід держави.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_6 не застосовувався, підстави для його застосування - відсутні.

Керуючись ст. 615, ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В

Визнати винною ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку, тривалістю 1 (один) рік, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області в рамках даного кримінального провадження від 18.02.2026 року - скасувати.

Речовий доказ: транспортний засіб марки «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , повернутий ОСОБА_6 для відповідального зберігання - залишити останній.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави судові витрати, пов`язані із залученням експерта для проведення судової інженерно-транспортної експертизи в сумі 8022 (вісім тисяч двадцять дві) грн. 60 коп.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ківерцівського районного суду ОСОБА_1