Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №370/2558/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2026 року місто Київ.

Справа № 370/2558/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9871/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Макарівської селищної ради на рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року (ухвалено у складі судді Сініциної О.С., дата складення повного тексту - відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області про скасування рішення виконавчого комітету та визнання права на отримання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ

До Макарівського районного суду Київської області 22 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області про скасування рішення виконавчого комітету та визнання права на отримання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що є власником 1/3 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 28.03.2008 та 2/3 цієї квартири на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дарнопих Т.М. 24 листопада 2023 року.

Зазначеною квартирою станом на 2022 рік володіли троє співвласників: позивачка ОСОБА_1 , її мати - ОСОБА_2 та вітчим позивача ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 23 листопада 2023 року подарував свою 1/3 частку квартири на користь матері позивача - ОСОБА_2 , яка зі свого боку, 24 листопада 2023 року подарувала дочці 2/3 частки цієї квартири.

Під час бойових дій у березні 2022 року, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків індивідуальний житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 був знищений, що підтверджується Актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації на території Макарівської селищної територіальної громади від 20 грудня 2022 року № 748.

Наприкінці 2023 року позивач звернулася до Комісії щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України Макарівської селищної ради (далі - Комісія) щодо надання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна шляхом фінансування придбання об`єкта житлової нерухомості з використанням житлового сертифіката.

Однак, Комісія рішенням від 04 квітня 2024 року № 191 відмовила ОСОБА_1 у наданні компенсації у зв`язку з поданням заяви про надання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна особою, яка не може бути отримувачем компенсації за законом. Зазначене рішення Комісії, затверджене рішенням виконавчого комітету Макарівської селищної ради від 16 квітня 2024 року № 599.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано рішення виконавчого комітету Макарівської селищної ради від 16 квітня 2024 року № 599 «Про відмову у наданні компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна шляхом, фінансування житлової нерухомості з використанням житлового сертифіката».

Визнано за ОСОБА_1 право на надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а саме: знищений об`єкт нерухомого майна - квартиру, загальною площею 55,3 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2833333032080, шляхом фінансування придбання об`єкта житлової нерухомості з використанням житлового сертифікату.

Стягнуто з Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач Макарівська селищна рада, 23 березня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку, який суперечить фактичним обставинам справи та грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки фактично ототожнив право власності, набуте після знищення майна, з правом на компенсацію за шкоду, завдану до такого набуття, що є грубим порушенням принципів цивільного права.

Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачка, яка набула права власності на знищений об`єкт нерухомого майна після його знищення, а саме 24 листопада 2023 року має право на певний вид компенсації, не відповідає в цій частині приписам компенсаційного законодавства, оскільки позивачка станом на березень 2022 року не була одноосібним власником знищеного нерухомого майна, як наслідок, в розрізі виниклих правовідносин, не має права на отримання одноособової компенсації на даний час, так як право на отримання компенсації за пошкоджений/знищений об'єкт нерухомого майна носить індивідуальний характер та не підлягає відчуженню, крім випадків, передбасених законом - лише спадкоємцям власників пошкодженого/знищеного майна, яким позивачка не є.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалася.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, 02 червня 2026 року представник відповідача - Мудрак В.М. підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити з підстав, викладених у ній.

У судовому засіданні 02 червня 2026 року ОСОБА_1 заперечила проти доводів апеляційної скарги.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника відповідача, позивачку, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири загальною площею 55,3 кв.м, житлова площе - 29,5 кв.м (двокімнатна) за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира перебувала у спільній частковій власності, зокрема ОСОБА_1 належала 1/3 частки цього нерухомого майна на підставі свідоцтва про право власності, виданого Макарівською районного державною адміністрацією 28.03.2008, серія на номер ССАА № 328333.

Під час бойових дій у березні 2022 року зазначений будинок знищений внаслідок пожежі, що підтверджується Актом про пожежу від 12 травня 2022 року та Актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, на території Макарівської селищної територіальної громади від 20 грудня 2022 року № 748, Звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій № 42-22-0237-ТО, Актом, складеного за результатами обстеження пошкоджених об`єктів від 19 серпня 2022 року.

Надалі, мати позивачки ОСОБА_2 отримала у власність 1/3 квартири за договором дарування від 23 листопада 2023 року від співвласника ОСОБА_3 . Зі свого боку, ОСОБА_2 подарувала 2/3 частки цієї квартири своїй дочці, позивачці ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24 листопада 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дарнопих Т.М., серія та номер № 806.

ОСОБА_1 , як власниця пошкодженого нерухомого майна, звернулась із заявою до Комісії про надання їй компенсації за знищене нерухоме майно, шляхом фінансування придбання об`єкта житлової нерухомості з використанням житлового сертифікату.

На засіданні 04 квітня 2024 року Комісія рішенням № 191 відмовила ОСОБА_1 у заяві № 3В-28.11.2023-67464 у наданні компенсації за знищене нерухоме майно шляхом фінансування придбання об`єкта житлової нерухомості з використанням житлового сертифікату, у зв`язку із поданням заяви про надання компенсації, яка не може бути отримувачем компенсації відповідно до Закону № 2923-ІХ.

З долученого до матеріалів справи Витягу з протоколу № 12 засідання Комісії від 04 квітня 2024 року, прийняте рішення Комісії про відмову у задоволенні відповідної заяви ОСОБА_1 ґрунтувалось на тому, що на момент знищення нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 перебувала у спільній частковій власності по 1/3 частках ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тож станом на березень 2022 року вони мали право на отримання відповідного виду компенсації як співвласники знищеного об`єкта нерухомого майна.

Проте, станом на 24 листопада 2023 року ОСОБА_1 стала одноособовим власником цього нерухомого майна, зокрема, 2/3 частки їй було відчуджено за договором дарування.

Відповідно до частини першої 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Предметом договору дарування можуть бути рухомі речі, у тому числі, гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Істотними умовами договору дарування є предмет договору ( що саме дарується), сторони договору (дарувальник та обдарований із зазначенням нових даних), а також безоплатність угоди (відсутність зустрічних майнових вимог з боку обдарованого).

Предметом договорів дарування від 23 листопада 2023 року та 24 листопада 2023 року були частка у праві спільної часткової власності.

Відтак комісія вважала, що у разі укладення договору дарування, предметом яких є частки у праві спільної часткової власності щодо знищеного майна, обдарований погодився на отримання такого майна у визначеному договорі стані, тож у розумінні вимог ЦК України, Закону № 2923-ІХ та Порядку надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна, затвердженого постановою КМУ від 30.05.2023 № 600, особа, яка набула права власності на знищене нерухоме майно за договором дарування після його знищення, не є особою, якій завдано майнової шкоди.

Суд встановив, що таким рішенням порушені права позивача, а відмова в виплаті їй компенсації є неправомірною.

Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам Закону.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» (далі Закон № 2923-ІХ) для розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна виконавчий орган сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, військова адміністрація населеного пункту або військово-цивільна адміністрація населеного пункту утворює Комісію з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі - Комісія з розгляду питань щодо надання компенсації), як консультативно-дорадчий орган та затверджує положення про роботу такої Комісії.

Відповідно до пункту 1 Типового положення про комісію з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 2023 р. №516, Комісія з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі - комісія), є консультативно-дорадчим органом виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, військової адміністрації населеного пункту або військово-цивільної адміністрації населеного пункту (далі - уповноважений орган), який утворюється для розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації (далі - знищені об`єкти нерухомого майна).

Відповідно до пункту 20 Типового положення рішення комісії про надання/відмову в наданні компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна може бути оскаржене до органу, що її утворив. Рішення уповноваженого органу про затвердження рішення комісії про надання/відмову в наданні компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна можуть бути оскаржені в судовому порядку.

З преамбули Закон № 2923-ІХ слідує, що цей Закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

До пошкоджених об`єктів належить - об`єкти нерухомого майна, які розташовані в Україні та пошкоджені внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та можуть бути відновлені шляхом поточного або капітального ремонту, реконструкції чи реставрації, відновлення яких є економічно доцільним:

а) квартири, інші житлові приміщення в будівлі, будинки садибного типу, садові та дачні будинки;

б) об`єкти будівництва (будинки садибного типу, садові та дачні будинки), в яких на момент пошкодження зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт;

в) складові частини об`єктів будівництва (квартири, інші житлові приміщення в будівлі), які після прийняття в експлуатацію є самостійними об`єктами нерухомого майна, за умови що на момент пошкодження в об`єкта будівництва зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт;

г) спільне майно багатоквартирного будинку, відмінне від земельної ділянки (пункт шостий частини першої статті 1 Закону № 2923-ІХ).

Згідно із пунктом першим статті 2 Закону № 2923-ІХ отримувачами компенсації за пошкоджені/знищені об`єкти нерухомого майна є фізичні особи - громадяни України, які є, зокрема, власниками пошкоджених/знищених об`єктів нерухомого майна.

Комісія відмовила ОСОБА_1 у задоволенні заяви щодо отримання компенсації, оскільки вона набула 2/3 частки квартири за договором дарування щодо знищеного майна, а тому фактично погодилась на отримання такого майна у визначеному договорі стані.

З цього приводу слід зазначити, що зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 Цивільного кодексу України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаних статей випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна.

Частка у праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка у праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме такий зміст вбачається у договорі дарування від 24 листопада 2023 року, за яким ОСОБА_2 як дарувальник безоплатно передала у власність, а обдарована ОСОБА_1 прийняла у свою власність 2/3 частки у праві власності на квартиру, а не частину квартири у знищеному стані, як помилково виснувала Комісія, що зафіксовано у Витязі з протоколу № 12 від 04.04.2024. Крім того, стан квартири у договорі дарування не визначався.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що таке довільне тлумачення цивільного законодавства Комісією, призвело до прийняття незаконного рішення, позбавлення власника знищеного майна на отримання компенсації за знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, визначену Законом № 2923-ІХ.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Причини порушення права власності під час війни лежать за межами цивільних відносин, а тому найважливіше місце в механізмі захисту прав власників знищеного або пошкодженого майна посідає держава.

В рішеннях ЄСПЛ у справі «Саргасян проти Азербайджану» (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Sargasyan v Azerb.pdf) та «Чигаров та інші проти Вірменії» (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Chigarov v Vurm.pdf) Суд вказав на те, що держава зобов`язана запровадити відповідні механізми компенсації вартості майна, житла, землі у випадку неспроможності забезпечення можливості повернення до нього або його знищення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За таких обставин, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності наданих сторонами на підтвердження своїх обґрунтувань та заперечень, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 є власницею знищеного нерухомого майна, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а тому у розумінні пункту першого статті 2 Закону № 2923-ІХ, - є особою, яка має право на отримання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не погоджується з висновком суду про те, що позивач має право на компенсацію, оскільки такий висновок не відповідає приписам компенсаційного законодавства, оскільки позивачка станом на березень 2022 року не була одноосібним власником знищеного нерухомого майна.

Колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки, за договором дарування від 24 листопада 2023 року, ОСОБА_2 як дарувальник безоплатно передала у власність, а обдарована ОСОБА_1 прийняла у свою власність 2/3 частки у праві власності на квартиру, а не частину квартири у знищеному стані, як помилково вважала Комісія, що зафіксовано у Витязі з протоколу № 12 від 04.04.2024. Крім того, стан квартири у договорі дарування не визначався. Колегія суддів наголошує, що таке довільне тлумачення цивільного законодавства Комісією, призвело до прийняття незаконного рішення, та позбавлення власника знищеного майна на отримання компенсації за знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, визначену Законом № 2923-ІХ.

Посилання відповідача на те, що позивачка не є спадкоємцем інших двох співвласників квартири на момент її пошкодження, а тому не має право на компенсацію за знищення майна на законність рішення не впливає, оскільки інші два співвласники за свого життя передали свої права у праві спільної власності позивачу, а тому на переконання суду виплата компенсації за знищене майно позивачу за обставин, встановлених в даній справі в повній мірі відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд також встановив, що за отриманням компенсації до відповідача звернулась лише позивачка, а тому доводи про можливе подвійне стягнення є лише недоведеним припущенням відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є власницею знищеного нерухомого майна, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а тому у розумінні пункту першого статті 2 Закону № 2923-ІХ, - є особою, яка має право на отримання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна, а рішення виконавчого комітету Макарівської селищної ради від 16 квітня 2024 року № 599 «Про відмову у наданні компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна шляхом, фінансування житлової нерухомості з використанням житлового сертифіката» є неправомірним, ухваленим з порушенням вимог Закону та прав позивача, які судом першої інстанції були захищені, в передбачений ЦК України та ефективний спосіб захисту.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Макарівської селищної ради - залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова