Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №520/8690/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.06.2026 р. справа №520/8690/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №1, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №2, РТЦКтаСП), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - Відповідач №3, ІНФОРМАЦІЯ_3 )

провизнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на військову службу під час мобілізації на особливий період; 2) визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, постановки на всі види забезпечення та призначення на посаду; 3) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та припинити проходження ним військової служби.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що станом на 05.02.2026 він мав офіційно підтверджений статус особи, виключеної з військового обліку та такої, що не є військовозобов`язаною, що підтверджувалося військово-обліковим документом із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а тому відповідачі не мали законних підстав повторно втягувати його у процедури військового обліку, направляти на ВЛК, змінювати його обліковий статус, призивати на військову службу та зараховувати до списків особового складу військової частини, оскільки такі дії суперечать статтям 19, 55 Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку №1487 та принципу дії органів влади виключно в межах і у спосіб, визначених законом. Позивач наголошує, що виключення з військового обліку є завершеним правовим статусом, який не може бути проігнорований або змінений без належної законної процедури, а тому наказ про призов, подальше зарахування до військової частини та проходження військової служби є похідними наслідками протиправних дій відповідачів і підлягають скасуванню з метою повного та ефективного поновлення його порушених прав.

Відповідач №1 - Військова частина НОМЕР_1 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що позивач фактично оскаржує вже реалізовані правовідносини проходження військової служби та наслідки призову, які є завершеними та не можуть бути відновлені у попередній стан. Позивач був належним чином призваний у порядку мобілізації, пройшов військово-лікарську комісію, визнаний придатним до військової служби, зарахований до списків особового складу військової частини та фактично проходив військову службу, отримував грошове та інше забезпечення, а тому набув статусу військовослужбовця відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зарахування до військової частини здійснювалося на підставі іменного списку та наказу по стройовій частині, який має виключно організаційний характер і не може бути самостійно скасований військовою частиною без відповідних рішень уповноважених органів, при цьому повноваження щодо призову, військового обліку та визначення придатності належать ТЦК та СП і ВЛК, а не військовій частині. Доводи позивача щодо виключення з військового обліку та неналежного стану здоров`я є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема результатами ВЛК та обліковими даними. Крім того відповідач зазначив, що позивач самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим проводиться службове розслідування, що додатково підтверджує фактичне проходження ним служби.

Відповідач №2 - ІНФОРМАЦІЯ_5 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що у період дії воєнного стану та особливого періоду відповідач діяв виключно в межах процедур комплектування Збройних Сил України шляхом мобілізації військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку та не віднесені до категорій осіб, що не підлягають призову. При цьому позивач був належним чином обліковий, пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої визнаний придатним до військової служби, включений до поіменного списку та на підставі відповідного наказу направлений до військової частини. Посилання позивача на наявність судимості як підставу для звільнення від призову є безпідставним, оскільки законодавством передбачені лише окремі обмеження щодо категорій судимостей, які не охоплюють його випадок. При цьому відсутність ознайомлення з наказом під підпис не впливає на його чинність, а сама процедура призову є такою, що вже відбулася та не може бути зворотно переглянута шляхом відновлення попереднього статусу особи.

Відповідач №3 - ІНФОРМАЦІЯ_6 про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, проте процесуального обов”язку з подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв”язку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обгрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з”ясовано, що заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_7 ; належить до громадянства України; номер в реєстрі «Оберіг» - 170720231455472200274; за відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів станом на 05.02.2026р. мав статус особи, яка виключена з військового обліку та не належить до категорії військовозобов`язаних, статус - «Виключено з обліку», категорія обліку - «Не військовозобов`язаний»; не набув статусу військовозобов”язаної особи, яка має відстрочку від призову на військову служби за мобілізацією через відстрочку або через бронювання.

Згідно з обліковою карткою заявника, ОСОБА_1 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 та 29.11.2006р. був виключений з обліку у зв`язку із наявністю вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова, дата вироку 29.11.2006р., ч. 3 ст. 185 КК України; 15.02.2026р. заявника взято на облік у ІНФОРМАЦІЯ_9 .

За викладеними стороною відповідача №2 твердженнями, заявник був направлений на проходження військово-лікарської комісії на підставі направлення №6628120 від 15.02.2026р. та відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 15.02.2026р. №2026-0215-1233-1518-0 заявнику проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_10 , діагноз - хронічний вірусний гепатит "С" із незначною цитологічною активністю (АлАТ - 42,4 од/л) та без порушення функції печінки (загальний білірубін - 12,6 мкмоль/л), на підставі ст. 4в графи ІІ Розкладу хвороб, графи 1, 4, 9, 10, 11, 12 ТДВ заявник визнаний придатним до військової служби.

Згідно з копією складеної відносно заявника картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного заявнику було зроблену флюорографію органів грудної клітки; зроблені записи лікарів: терапевта, хірурга, невропатолога, офтальмолога, ЛОР, психіатра, стоматолога про придатність до військової служби; встановлено діагноз: хронічний вірусний гепатит "С" із незначною цитологічною активністю (АлАТ - 42,4 од/л) та без порушення функції печінки (загальний білірубін - 12,6 мкмоль/л); зроблено підсумковий висновок про придатність до військової служби.

Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 15.02.2026р. №681 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (зі змінами), з набранням чинності Указу Президента України №65/2022 “Про загальну мобілізацію” (зі змінами) солдата ОСОБА_1 відповідно до поіменного списку № 01\567 від 15.02.2026, призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з обліковою карткою заявника, ОСОБА_1 15.02.2026р. знято з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 : вибув у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.02.2026р. №49 солдата ОСОБА_2 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити на посаду водія 1 мінометного взводу мінометної батареї 1 штурмового батальйону з "16" лютого 2026 року зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення з "17" лютого 2026 року, і вважати таким, що "16" лютого 2026 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Встановити посадовий оклад 2820 гривень на місяць, шпк "солдат", ВОС-790037А.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2026р. №5218 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 16.02.2026р.

За твердженням сторони позивача, станом на 05.02.2026 він мав офіційно підтверджений статус особи, виключеної з військового обліку та такої, що не є військовозобов`язаною, а тому відповідачі не мали законних підстав для постановлення на військовий облік, направлення на ВЛК, змінювати його обліковий статус, призивати на військову службу та зараховувати до списків особового складу військової частини.

За твердженням сторони Відповідача №2, заявник рішенням ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_9 у формі довідки від 15.02.2026р. №2026-0215-1233-1518-0 був визнаний придатним до військової служби; наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 від 15.02.2026р. №681 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та був направлений до Військової частини НОМЕР_1 .

За твердженням сторони Відповідача №1, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №49 від 16.02.2026, ОСОБА_3 призначено на посаду водія 1 мінометного взводу та зараховано до списків особового складу частини, з 16.02.2026 року заявник приступив до виконання службових обов`язків та направлений для проходження ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Однак, ОСОБА_1 , порушуючи військову дисципліну, 19.04.2026 самовільно залишив військову частину, імовірно вчинивши військовий злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України. На даний час триває призначене за вказаним фактом службове розслідування.

Стверджуючи про вчинення суб”єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення у формі наказу начальника Салтівського районного у м.Харкова ТЦКтаСП від 15.02.2026р. №681 з приводу призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період, та у формі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.02.2026р. №49 в частині зарахування до списків особового складу військової частини заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідачі є суб”єктами владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачами наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд зазначає, що згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов`язків людини перед суспільством належить обов”язок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.

Таким законом є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", згідно з п.3 ст.1 якого військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч.9 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

З наведеного слідує, що до категорії військовозобов”язаних за загальним правилом належать усі громадяни України чоловічої статі, які підлягають взяттю на військовий облік безвідносно до події фактичного знаходження на такому обліку (тобто громадянин, котрий підлягає військовому обліку, але з будь-яких причин не знаходиться на військовому обліку не втрачає статусу військовозобов”язаного).

Згідно з ч.3 ст.33 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Повноваженнями на ведення військового обліку відносно конкретного громадянина України чоловічої статі згідно з ч.7 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", п.1, п.8, п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджене постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), п.79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов”язаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом – Порядок №1487) наділений, насамперед, орган військового управління – територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за офіційно зареєстрованою адресою місця проживання громадянина.

Наведене підтверджується змістом положень ч.3 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", де указано, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

Правила та механізми військового обліку деталізовані нормами Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560), Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Правила №1487).

Розв”язуючи спір, суд зауважує, що у силу спеціального застереження ч.5 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

До згаданих підстав можуть бути віднесені, зокрема, положення ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (коли громадяни звільняються від виконання військового обов”язку у спосіб припинення проходження військової служби); положення ст.17 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (коли громадяни отримують відстрочку від направлення на проходження базової військової служби); положення ст.18 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (коли громадянам надається звільнення від проходження базової військової служби); ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (коли громадяни отримують відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), положення ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" (виключення з військового обліку громадян України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі).

При цьому, оскільки військовий обов`язок за змістом ст.ст.17 і 65 Конституції України не може бути кваліфікований ані у якості міри юридичної відповідальності, ані у якості покарання, то приписи ст.58 Конституції України слід визнати незастосовними до суспільних відносин з приводу порядку виконання військового обов”язку, а відтак, усі управлінські волевиявлення суб”єктів владних повноважень з приводу порядку виконання громадянином України чоловічої статі військового обов”язку повинні ґрунтуватись виключно на нормах чинного на конкретну календарну дату національного закону України без ретроспективного застосування приписів законодавства, котре є недіючим.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що правила військового обліку деталізовані приписами Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов”язаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом – Порядок №1487).

Згідно з п.15 Порядок №1487 за умови запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів”: взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомості про яких наявні та актуалізовані (верифіковані) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за умови дотримання ними правил військового обліку здійснюється на підставі відомостей про декларування, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання осіб в електронній формі, надісланих органами, що здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (далі - органи реєстрації) через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надіслані органом реєстрації через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є підставою для взяття особи на військовий облік або зняття з військового обліку районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, органом СБУ, відповідним підрозділом розвідувального органу.

У разі звернення призовника, військовозобов`язаного або резервіста до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів за новим задекларованим місцем проживання в його військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки про взяття на військовий облік за новим місцем проживання.

У разі коли відомості про призовника, військовозобов`язаного або резервіста не включено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, призовник, військовозобов`язаний або резервіст може за власним бажанням подати відомості для включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів під час формування декларації про місце проживання з використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) за умови запровадження інформаційної взаємодії. Механізм та вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між Порталом Дія та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлюються Міноборони.

Відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів за декларацією (заявою), поданою в електронній формі з використанням засобів Порталу Дія, не включаються органом реєстрації до повідомлення, передбаченого додатком 18.

Відповідно до п.151 Порядку №1487 до запровадження електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” призовники, військовозобов`язані та резервісти (за наявності у них дійсних військово-облікових документів) можуть надавати інформацію про зміну своїх облікових даних шляхом подання заяв та відповідних підтвердних документів через центри надання адміністративних послуг, на підставі яких районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, орган СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів вносять зміни до відповідних облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як то указано у п.20 Порядку №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Відповідно до п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку.

За правилами п.81 Порядку №1487 взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 151 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.

Особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов`язкова.

Згідно з п.77 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом – Порядок №560) рішення (постанову) військово-лікарської комісії щодо придатності резервіста або військовозобов`язаного до проходження військової служби під час мобілізації вноситься до бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не пізніше ніж протягом наступного дня з дня надходження відповідного рішення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" основними завданнями Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Статтею 6 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною 1 ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено коло відомостей про персональні дані військовозобов”язаних, а ч.1 ст.8 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено коло визначено коло відомостей про службові дані військовозобов”язаних.

Згідно з ч.2 ст.4 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засудженими службовими особами, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно яких перебуває на стадії судового провадження.

Суд нагадує, що згідно з обліковою карткою заявника, ОСОБА_1 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 та 29.11.2006р. був виключений з обліку у зв`язку із наявністю вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова, дата вироку 29.11.2006р., ч. 3 ст. 185 КК України; 15.02.2026р. заявника взято на облік у ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Тож, скоєне у минулому заявником кримінальне правопорушення (ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України) не може бути кваліфіковано у якості перешкоди для призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з ч.4 ст.39 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище.

Тож, скоєне у минулому заявником кримінальне правопорушення (ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України) не може бути кваліфіковано у якості перешкоди для призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період згідно з ч.4 ст.39 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до п. 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади”. Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин;

підозрювані або обвинувачені особи, які під час досудового розслідування або судового розгляду тримаються під вартою, крім тих, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України. Зазначені особи, стосовно яких скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, повинні невідкладно, але не пізніше 48 годин з дня оголошення ухвали про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з`явитися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання;

підозрювані або обвинувачені особи, до яких під час досудового розслідування або судового розгляду застосовано інший захід, ніж запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, крім тих, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ухвали слідчого судді про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років, зокрема, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України на військовий облік військовозобов`язаних, зокрема, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Окремо суд зауважує, що згідно з п."г" ч.5 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" до внесення змін Законом України від 11.04.2024р. №3633-ІХ виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів.

Проте, згідно з ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" у редакції Закону України від 11.04.2024р. №3633-ІХ виключенню з військового обліку виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У межах спірних правовідносин на момент вчинення райТЦКтаСП управлінського волевиявлення з приводу призову заявника на військову службу під час мобілізації, на особливий період діяли норми ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" у редакції Закону України від 11.04.2024р. №3633-ІХ, котрі не кваліфікували засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів у якості перешкоди/перепони для проходження військової служби (окрім винятків за ч.2 ст.4 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" та ч.4 ст.39 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу"), котрі і підлягали безумовному застосуванню суб"єктом владних повноважень.

Оскільки вчинене у минулому заявником кримінальне правопорушення за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України не згадане законодавцем у ч.2 ст.4 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" або у ч.4 ст.39 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", а з огляду на викладені вище міркування суду усі громадяни України чоловічої статі належать до категорії військовозобов`язаних осіб (за винятком тих, чий військовий обов`язок є припиненим назавжди без правомірної можливості перегляду відповідних рішень органів військового управління через зміну обстановки та умов і способів виконання військового обов`язку), то суд не знаходить правових підстав для кваліфікації у якості юридично неправильного та документального недоведеного рішення райТЦКтаСП з приводу призову заявника на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу взяття ОСОБА_1 на військовий облік, направлення на проходження військово-лікарської комісії та подальшого призову на військову службу під час мобілізації відповідають вимогам чинного законодавства України та вчинені в межах наданих законом повноважень.

Суд виходить із того, що сам по собі факт попереднього засудження особи та її виключення з військового обліку у 2006 році у зв`язку з постановленням обвинувального вироку за ч.3 ст.185 КК України не створює для такої особи довічного правового статусу "не військовозобов`язаного" та не звільняє її від виконання конституційного військового обов`язку у майбутньому.

Навпаки, аналіз положень ст.ст.1, 3, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку №1487 та Порядку №560 свідчить про те, що законодавець прямо передбачив можливість взяття на військовий облік та призову осіб, які раніше були засуджені та відбули покарання, за винятком окремо визначених категорій злочинів.

Так, згідно з п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають, зокрема, громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Крім того, п.4 Порядку №560 прямо допускає можливість призову під час мобілізації осіб, які раніше були засуджені за нетяжкі, тяжкі та окремі особливо тяжкі злочини, окрім прямо визначених законом виключень.

Водночас судом установлено, що судимість позивача за ч.3 ст.185 КК України не належить до переліку злочинів, за наявності яких закон прямо забороняє комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань. Відтак на момент виникнення спірних правовідносин у відповідача №2 були наявні законні підстави для внесення змін до облікових даних позивача, взяття його на військовий облік, направлення на ВЛК та вирішення питання про призов під час мобілізації.

При цьому відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про статус «виключено з обліку» не можуть розцінюватися як безумовна та остаточна підстава для довічного звільнення особи від військового обов`язку, оскільки військовий облік є динамічним адміністративним процесом, а облікові дані можуть змінюватися у випадках, прямо передбачених законом.

Таким чином, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, реалізуючи покладені на нього функції щодо ведення військового обліку та комплектування Збройних Сил України, діяв у спосіб, у межах повноважень.

Тож, на момент видання наказу начальником ІНФОРМАЦІЯ_11 від 15.02.2026р. №681 з приводу призову заявника на військову службу за мобілізацією судом не виявлено існування законодавчо передбачених перешкод чи перепон у вчиненні органом військового управління – райТЦКтаСП згаданого управлінського волевиявлення.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підстави для звільнення з військової служби сформульовані законодавцем у приписах ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов”язок і військову службу", а процедури та механізми вчинення суб”єктами владних повноважень відповідних управлінських волевиявлень з приводу звільнення з військової служби деталізовані нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008; далі за текстом - Положення №1153), Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009р. №170, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.08.2009р. за №438/16454; далі за текстом - Інструкція №170).

У межах спірних правовідносин з огляду на зміст та характер доводів сторони позивача та обсяг здобутих судом доказів відсутні об”єктивні дані, котрі б показували на існування правових підстав для спонукання Відповідача №1 – Військової частини НОМЕР_1 до видання наказу про виключення солдата ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ) із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Окрім того, як стверджує Відповідач №1, заявник 19.04.2026р. самовільно залишив місце розташування Військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із чим відносно нього проводиться службове розслідування за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

При цьому зазначені доводи Військової частини НОМЕР_1 стороною позивача належними та допустимими доказами не спростовані, а доказів повернення до місця проходження служби чи припинення відповідного службового розслідування із виправдовувальним результатом суду не надано.

За таких обставин суд вважає, що заявлена позовна вимога про зобов`язання військової частини виключити позивача зі списків особового складу фактично спрямована на втручання суду у дискреційні повноваження командування військової частини за відсутності визначених законом підстав для прийняття такого рішення.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб”єктами владних повноважень були вчинені управлінські волевиявлення у формі наказу про призов на військову службу за мобілізацією та у формі наказу про зарахування до списків особового складу частини.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктами владних повноважень – Відповідачем №1 та Відповідачем №2 було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк справжні обставини спірних правовідносин були з`ясовані із достатньою повнотою, зміст належної норми права було витлумачено правильно, реально вчинені управлінські волевиявлення за відсутності визначених законом підстав для увільнення заявника від виконання військового обов”язку не призвели до порушення публічних прав (публічних інтересів) або ж до погіршення правового становища заявника.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки – не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову заявника до Відповідача №2 без задоволення.

Відтак, за відсутності в матеріалах справи доказів для прийняття рішення про звільнення заявника з військової служби належить залишити без задоволення і позов заявника до Відповідача №1.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко