Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №440/3925/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3925/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції , Батальйону патрульної поліції у місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції , Батальйону патрульної поліції у місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції в якому просив:

Визнати протиправними дії Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції щодо відмови ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оформленої листом Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції від 10.03.2026 № 2544/41/26/1/01-2026.

Зобов`язати Департамент патрульної поліції видати наказ про надання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.04.2026.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що спір виник у зв`язку з тим, що відповідач фактично відмовив позивачу у реалізації гарантованого законом права на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, застосувавши до спірних правовідносин неправильне тлумачення Закону України "Про відпустки", Кодексу законів про працю України та Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Частина перша статті 18 Закону України "Про відпустки" і частина третя статті 179 КЗпП України у чинній на час виникнення спору редакції передбачають, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Частина третя статті 20 Закону України "Про відпустки" та частина перша статті 181 КЗпП України передбачають, що така відпустка надається за заявою матері, батька дитини або інших визначених законом осіб та оформлюється наказом роботодавця. При цьому частина четверта статті 20 Закону України "Про відпустки" прямо пов`язує вимогу про довідку з місця роботи, навчання чи служби лише з особами, зазначеними у частині третій статті 18 цього Закону, а не з батьком дитини як самостійним суб`єктом права, визначеним у частині першій статті 18. Крім того, відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток, крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Мінекономіки у своєму офіційному коментарі до Закону № 2136-ІХ також роз`яснило, що ця виняткова гарантія збережена саме для зазначених двох видів відпусток. Отже, саме посилання відповідача на воєнний стан, неукомплектованість підрозділу і службове навантаження не могло бути достатньою та самостійною правовою підставою для відмови позивачу у спірній соціальній відпустці.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня. Пунктом 2 цього Указу постановлено військовому командуванню разом з Міністерством внутрішніх справ України та іншими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Частиною першою статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-УІП (зі змінами) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Аналіз наведених нормативних положень дозволяє дійти висновку про те, що законодавством прямо віднесено до повноважень поліції у разі виникнення загрози державному суверенітету України, її територіальної цілісності та під час дії правового режиму воєнного стану брати участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану та в цілому виконувати обов`язки щодо охорони прав і свобод людини, честі держави, тощо. Наказом Національної поліції України від 09.08.2022 № 568 "Про деякі питання посиленого варіанту службової діяльності на період дії на території України воєнного стану" встановлено, що до завершення (скасування) на території України воєнного стану службова діяльність поліцейських та державних службовців підпорядкованих органів відбувається у посиленому варіанті згідно з правовими засадами діяльності Національної поліції України в умовах воєнного стану. Таким чином, особовий склад БІШ в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП з 2022 року здійснює несення служби в посиленому режимі, що вимагає на постійній основі збільшення нарядів патрулювання, - залучення поліцейських до несення служби в додаткові зміни, забезпечення та здійснення заходів з охорони публічної безпеки та порядку. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону №580-УІІІ). При цьому, законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов`язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. Водночас держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством. В умовах воєнного стану таке обмеження є розумним та пропорційним, оскільки ґрунтується на нормах закону в інтересах національної безпеки, країни, а публічний інтерес у даному випадку переважає приватний інтерес позивача. Довідка з місця роботи (навчання, служби) гр. ОСОБА_3 , а також жодних доказів, що позивач з гр. ОСОБА_3 разом з їх спільною дитиною проживають однією сім`єю за однією і тією ж адресою ОСОБА_4 до БПП в м. Кременчук не надавались. Враховуючи викладені обставини, а також з урахуванням чисельності особового складу БПП в м. Кременчук необхідного для забезпечення виконання покладених на підрозділ завдань в умовах воєнного стану, є обґрунтованою відповідь відповідача за результатом розгляду рапорту ОСОБА_5 про ненадання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У відповіді на відзив представник позивача вказував, що відповідач як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний діяти не з міркувань адміністративної зручності, а виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом. Натомість зі змісту відзиву вбачається, що відповідач продовжує обґрунтовувати відмову не відсутністю у позивача права на відповідну відпустку, а службовою потребою у його подальшому залученні до виконання обов`язків. Саме такий підхід і підтверджує протиправність оскаржуваних дій, оскільки службова потреба не є правовою підставою для обмеження права, яке законом прямо гарантоване. Отже, доводи відзиву про особливий характер служби в поліції, посилений режим, воєнний стан, неукомплектованість батальйону та значне службове навантаження не спростовують позовних вимог, а лише підтверджують, що відповідач поставив реалізацію гарантованого законом соціального права позивача у залежність від внутрішньо-організаційних потреб підрозділу, чого закон не допускає. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 18 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Аналогічне правило передбачене частиною третьою статті 179 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII: за бажанням матері або батька дитини одному з них надається така відпустка. Отже, закон прямо визначає батька дитини самостійним суб`єктом права на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Це право не є похідним від права матері, не залежить від її трудового статусу, не потребує доведення факту її виходу на роботу та не може бути поставлене у залежність від того, чи перебуває мати дитини у трудових відносинах, чи є фізичною особою — підприємцем. Доводи відповідача про ненадання довідки з місця роботи матері дитини, копії її трудової книжки, доказів її виходу на роботу або інших документів щодо трудового статусу матері не спростовують позовних вимог і не підтверджують правомірності оскаржуваної відмови. Відповідач застосував до позивача вимоги, які законом до батька дитини не встановлені, чим фактично обмежив його самостійне право на соціальну відпустку всупереч чинній редакції Закону України «Про відпустки» та КЗпП України. Відповідач послався на службове навантаження, кадрову ситуацію та воєнний стан, хоча частина друга статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-IX прямо виключає відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з кола відпусток, у наданні яких роботодавець може відмовити у період дії воєнного стану. Лист від 10.03.2026 не може вважатися належною формою правомірного вирішення рапорту позивача. За своїм змістом він є фактичною відмовою у реалізації гарантованого законом соціального права, а за формою — підтвердженням того, що відповідач не виконав передбачений законом обов`язок вирішити питання шляхом оформлення відповідної відпустки наказом / розпорядженням.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що відповідно до частини першої 1 статті 18 Закону України "Про відпустки" після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 20 Закону України "Про відпустки" відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою матері, батька дитини, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) одного з батьків дитини про те, що він (вона) вийшов (вийшла) на роботу до закінчення терміну цієї відпустки. Просив суд прийняти до уваги висновки колегії суддів викладені в постанові ВС від 29.12.2020 по справі № 940/2206/18: "з аналізу наведених норм вбачається, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, зокрема, і батькові дитини на підставі заяви та довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати)". Станом на сьогодні, Законом України від 15.04.2021 №1410-IX внесені зміни до частини четвертої статті 20 Закону України "Про відпустки", зокрема, слово "матері" замінено словами "одного з батьків", слова "вона вийшла" - словами "він (вона) вийшов (вийшла)", а слова "і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати)" виключено; Враховуючи, що зміст частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки», був змінений лише в частині надання відомостей про припинення виплати допомоги по догляду за дитиною (із зазначенням дати), правовий висновок викладений в постанові ВС від 29.12.2020 по справі № 940/2206/18, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, зокрема, і батькові дитини на підставі заяви та довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки, може бути взятий до уваги під час вирішення подібної справи. Окрім того, представником позивача до позову було додано акт про встановлення фактичного місця проживання №58/01.04.2026 позивача з ОСОБА_6 , з 13.12.2022 року по теперішній час за адресою АДРЕСА_1 , який суперечить відомостям зазначеним позивачем в щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік, відповідно до якої, відомості про членів сім`ї суб`єкта декларування, як ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 так і сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 – відсутні.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу на посаді інспектора взводу 1 роти 4 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

27.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до командира Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук з рапортом та доданими документами про надання соціальної відпустки без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.04.2026.

Листом від 10.03.2026 № 2542/41/26/1/01-2026 Батальйон патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції повідомив позивача про відмову в наданні соціальної відпустки без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.04.2026.

Підставами відмови у листі вказано: стан укомплектування батальйону, перебування частини працівників у відпустках і відрядженнях, значне навантаження у службовій діяльності підрозділу, необхідність узгодження конкретного періоду надання відпустки між працівником і керівником, а також посилання на статтю 12 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ.

Не погодившись із діями Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції щодо відмови ОСОБА_8 у наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оформленої листом Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції від 10.03.2026 № 2544/41/26/1/01-2026, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону 580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку

Частиною першою статті 2 Закону 580-VIII визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

За приписами статті 64 Закону №580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Згідно частини першої статті 18 Закону 580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до частини першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно із частиною першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про відпустки" після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

27.02.2026 ОСОБА_1 , будучи інспектором взводу №1 роти №4 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, звернувся до командира Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук з рапортом та доданими документами про надання соціальної відпустки без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.04.2026.

Листом від 10.03.2026 № 2542/41/26/1/01-2026 Батальйон патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції повідомив позивача про відмову в наданні соціальної відпустки без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.04.2026, з тих підстав, що стан укомплектування батальйону, перебування частини працівників у відпустках і відрядженнях, значне навантаження у службовій діяльності підрозділу, необхідність узгодження конкретного періоду надання відпустки між працівником і керівником, а також посилання на статтю 12 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ.

В свою чергу, суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався та діє по теперішній час.

Згідно із пунктом 3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Відповідно до пункту 2 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Згідно частиною другою статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлення (посилення) охорони об`єктів критичної інфраструктури та об`єктів, що забезпечують життєдіяльність населення, і введення особливого режиму їх роботи.

Статтею 16 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Пунктом 24 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону України "Про Національну поліцію" у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Також, суд зазначає, що згідно з пунктом 12 частини першої статті 14 Закону України "Про критичну інфраструктуру" суб`єктами національної системи захисту критичної інфраструктури є правоохоронні та розвідувальні органи, суб`єкти оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності.

На підставі викладеного суд зазначає, що тимчасові обмеження трудових прав, що можуть бути застосовані до працівників поліції в умовах правового режиму воєнного стану, зумовлені не можливістю залучення їх до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, а витікають із самої суті служби в поліції, її особливого характеру та тих функцій та завдань, виконання яких, у тому числі, направлене на забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану, забезпечення публічної безпеки та порядку та саме захисту критичної інфраструктури.

З наведеного слідує, що позивач, як інспектор взводу №1 роти №4 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, в силу своїх повноважень зобов`язаний вживати всіх заходів з метою підтримання громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, боротьби зі злочинністю та реагування на надзвичайні ситуації, що є критично важливими для стабільного функціонування безпосередньо як і об`єктів критичної інфраструктури та і суспільства та держави в цілому, в тому числі в період дії воєнного стану на території України.

Таким чином, враховуючи дію воєнного стану внаслідок військової агресії російської федерації проти України та зважаючи на важливість Національної поліції України в системі захисту та функціонування критичної інфраструктури держави, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні йому відпустки по догляду за дитиною з огляду на приписи частини другої статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Отже, враховуючи вищенаведені положення та встановлені судом обставини справи, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернста, 3, м. Київ), Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, проїзд Захисників Азовсталі, 3, місто Кременчук, Полтавська область) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко