Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №420/25543/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25543/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 28.05.2023 до 18.07.2025 включно;

стягнути з НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 28.05.2023 до 18.07.2025 у сумі 165145,80 (сто шістдесят п`ять тисяч сто сорок п`ять) гривень 80 копійок;

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 18.03.2023 до 18.07.2025 у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24;

зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 18.03.2023 до 18.07.2025 у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24.

Стислий виклад позиції позивача.

У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 з 18.03.2023 до 27.05.2023 включно проходив військову службу як військовослужбовець за контрактом у складі НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ).

Представник позивача зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24, 18.07.2025 відповідачем виплачено перераховане грошове забезпечення за період з 18.03.2023 до 19.05.2023 на суму 27924,35 грн.

На переконання представника позивача, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок.

Крім того, як зазначено у тексті позовної заяви, відповідачем не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 за період з 18.03.2023 до 18.07.2025 включно у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Від представника Військової частини НОМЕР_2 до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких представник відповідача вказує, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 25.05.2023 №252-ОС позивача виключено зі списків особового складу з 28.05.2023, який наказом Адміністрації Державної прикордонної служби від 24.05.2023 №726-ОС зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

За твердженням представника відповідача, в подальшому військовослужбовець продовжив проходити військову службу у НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та відповідачу не відомо чи його було звільнено з військової служби, проте відповідач відповідного наказу про звільнення позивача з військової служби не видавав.

Крім того, представник відповідача вказує, що в позові позивач зазначає, що, у зв`язку з несвоєчасним здійсненням повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні, у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.05.2023 до 18.07.2025.

Представник відповідача наголошує, що в контексті спірних правовідносин, відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України не може нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, тобто є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки відповідача не було звільнено і він продовжив у НОМЕР_3 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_4 ). А законодавець чітко визначив умови для проведення відповідних виплат.

Враховуючи вищенаведене, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі.

Суд ухвалою від 12 серпня 2025 року прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для надання заяв по суті, витребував з НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ):

докази проходження ОСОБА_1 військової служби у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ): копії наказів про зарахування на службу, про виключення зі списків особового складу, тощо;

докази виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №420/35287/24;

довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100.

Ухвалою від 03.03.2026 суд витребував у НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ):

інформацію (табель) про здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 та інших платежів при звільненні, їх загальну суму та дату виплати.

Витребувані судом докази частково надані відповідачем разом з додатковими поясненнями по справі – 11.03.2026.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 25.05.2023 №252-ОС, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25.05.2023 та направлено для подальшого проходження служби у розпорядження начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №420/35287/24, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025:

визнано протиправними дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 18.03.2023 року по 19.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року;

зобов`язано НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 18.03.2023 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Відповідно до Довідки-розрахунку на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №420/35287/24, загальна сума різниці доплати грошового забезпечення згідно з рішенням суду становить 29446,68, з якої утримано військовий збір 1472,33 грн та виплачено на рахунок ОСОБА_1 – 27974,35 грн.

Згідно з витягу з мобільного застосунку «ПРИВАТ24», 18.07.2025 ОСОБА_1 отримано 27974,35 грн на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені та компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Президією Верховної Ради Української РСР 30.06.1961 (далі – Конвенція), термін заробітна плата означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Частиною 2 статті 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З огляду на вищевказані норми законодавства питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №460/10582/21, від 14.07.2022 у справі №620/3095/20, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі №580/278/19.

Отже, в цьому випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Згідно з ст.ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі – Положення №1115/2009) передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

Згідно з п. 293 Положення №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За приписами ч.1 ст.26 цього Закону, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно з п. 121 Положення №1115/2009, вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.

Пунктом 123 Положення №1115/2009, передбачено, що військовослужбовці призначаються на вищі, рівні або нижчі посади в органі Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, або в іншому органі Держприкордонслужби у випадках, передбачених пунктом 93 цього Положення.

Переміщення на рівні посади та переміщення на нижчі посади у випадках, передбачених абзацами четвертим, шостим та десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення (у тому числі в іншу місцевість), здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:

неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, в яку його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця у тому ж населеному пункті, за наявності документів, які це підтверджують.

Переміщення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом, на іншу посаду у зв`язку зі службовою необхідністю чи за станом здоров`я здійснюється за рішенням командування без згоди військовослужбовця в разі відповідно службової необхідності або наявності медичного висновку про доцільність використання військовослужбовця на інших посадах або в іншій місцевості.

Відповідно до п.46 Положення №1115/2009, у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.

Отже, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами.

При цьому, в останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції ч.1 ст.117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Ці обставини не зазнали змін внаслідок внесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №520/1897/22.

Судом встановлено, що позивач не звільнявся з органів Державної прикордонної служби України і відповідно відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день виключення зі списків та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , оскільки в цьому випадку відбулося переміщення позивача з НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), для подальшого проходження служби у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 25.05.2023.

Отже, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі ч.1 ст.117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що хоча є очевидним те, що з вини відповідача позивач невчасно отримав належну йому суму грошового забезпечення.

Проте, суд зазначає, що частина перша статті 117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки поширення дії вказаної норми, в цьому випадку, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбаченого ч.1 ст.117 КЗпП України, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок №159).

Порядок №159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту:

«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення».

Суд наголошує, що відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата Верховного Суду також дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Судом встановлено, що остаточна виплата позивачу доходу у вигляді грошового забезпечення за період з 18.03.2023 до 19.05.2023 відбулась 18 липня 2025 року.

З огляду на вищевикладене, а також беручи до уваги наведені вище обставини, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 18.03.2023 до 18.07.2025 у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24.

Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 255, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 18.03.2023 до 18.07.2025 у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24.

Зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 18.03.2023 до 18.07.2025 у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі №420/35287/24.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО