Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №380/24595/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 рокусправа № 380/24595/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області що відмови у виплаті ОСОБА_1 суми пенсії, що нарахована її покійному чоловіку ОСОБА_2 на виконання судових рішень від 02.09.2024 у справі №380/15107/24 та від 20.12.2024 у справі №380/23462/24 і залишається недоотриманою у зв`язку з його смертю, у загальному розмірі 172812,46 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 суму пенсії, що нарахована її покійному чоловіку ОСОБА_2 на виконання судових рішень від 02.09.2024 у справі №380/15107/24 та від 20.12.2024 у справі №380/23462/24 і залишається недоотриманою у зв`язку з його смертю, у загальному розмірі 172812,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її чоловік ОСОБА_2 отримував пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та відповідачем на виконання рішень суду було здійснено перерахунок пенсії, проте заборговану пенсію виплачено не було. Після смерті чоловіка позивач звернулась до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про виплату донарахованої її чоловіком за життя пенсії, але відповідач безпідставно відмовив їй у здійсненні відповідної виплати, оскільки відсутні докази сумісної реєстрації, то підстави для виплати неодержаних сум пенсій відсутні.

Ухвалою суду від 09.03.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.

Відповідач вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись в цілому на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 відповідно до статті 61 Закону України від 09.04.1992 №2262 “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та встановлено наступне. ОСОБА_1 оформлення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 звернулась із заявою від 07.10.2025 до відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Заявником було надано наступні документи: свідоцтво про смерть, свідоцтво про укладення шлюбу, паспорт, РНОКПП, довідку про проживання, витяг з реєстру територіальної громади, довідка за реквізитами рахунку.

При розгляді документів, долучених до заяви та визначені права на виплату недотриманої пенсії встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: . зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а померлий ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , для виплати недоотриманої пенсії правових підстав немає. Виходячи з вище зазначеного, ОСОБА_1 відмовлено у виплаті недотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримував пенсію згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

На виконання рішень суду у справах №380/15107/24 та №380/23462/24 було здійснено розрахунки на доплату: на суму 97995,38 грн та на суму 74817,08 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 проживала на момент смерті разом із чоловіком, що підтверджується довідкою від 06.10.2025 №2562 виданою центром надання адміністративних послуг Кам`янка-Бузької міської ради.

Позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою, в якій просила виплатити їй суму пенсії, що була недоотримана її чоловіком за життя (нараховану на виконання судових рішень у справах №380/15107/24, №380/23462/24).

За результатом розгляду вищезазначеної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера від 09.10.2025 п/с НОМЕР_3 . Як вбачається рішення про відмову обґрунтовано відсутністю доказів сумісної реєстрації позивача з померлим чоловіком, у зв`язку з чим підстави для виплати неодержаних сум пенсій чоловіка відсутні.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (надалі - Закон №2262-ХІІ).

Статтею 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

За змістом частини третьої вказаної статті, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон України №1058-IV).

Приписами статті 52 Закону України №1058-IV визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 61 Закону №2262-XII суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Приписами статті 1227 Цивільного кодексу України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.01.2020 у справі №200/10269/19-а у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі №200/12094/18-а, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому частиною першою статті 52 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та частини першої статті 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.

Отже, суд доходить висновку, що аналіз наведених норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною частиною першою статті 61 Закону №2262-XII.

ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 .

Позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою, в якій просила виплатити їй суму пенсії, що була недоотримана її чоловіком за життя (нараховану на виконання судових рішень у справах №380/15107/24, №380/23462/24).

За результатом розгляду вищезазначеної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера від 09.10.2025 п/с НОМЕР_3 . Як вбачається рішення про відмову обґрунтовано відсутністю доказів сумісної реєстрації позивача з померлим чоловіком, у зв`язку з чим підстави для виплати неодержаних сум пенсій чоловіка відсутні.

Однак з такими твердженнями відповідача суд не погоджується, оскільки ОСОБА_1 проживала на момент смерті разом із чоловіком, що підтверджується довідкою від 06.10.2025 №2562 виданою центром надання адміністративних послуг Кам`янка-Бузької міської ради.

В даному випадку сума пенсії, яка підлягала виплаті позивачці, є недоодержаною сумою пенсії її померлого чоловіка, тому підлягає виплаті його дружині ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять доказів виплати пенсійним органом позивачці, або її померлому чоловіку недоотриманої пенсії, які визначені у розрахунках на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №1301012213 (пенсіонер ОСОБА_2 ).

Згідно рішення

Суд зазначає, що право позивача на отримання вказаних сум пенсії є “законними сподіваннями”, оскільки така виплата передбачена національним законодавством. Таке майнове право підпадає під поняття “майно” у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд вважає, що відмова відповідача є втручанням в право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до вимог статті 14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі “Наталія Михайленко проти України” (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі “Стретч проти Сполученого Королівства” (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року. Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Кореску v. Slovakia), п. 50; Anheuser-Busch Inc. проти Португалії (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі “Колишній Король Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі “Скордіно проти Італії” (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], №36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Щокін проти України” (заяви №№23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року ).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням наведеного, суд висновує, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.10.2025 п/с 1301012213 щодо відмови у виплаті недоодержаної пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача виплатити позивачу нараховану пенсію померлого ОСОБА_2 .

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, при поданні даного адміністративного позову його не сплачувала, а доказів понесення інших витрат сторонами до суду не подано, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-263 КАС України, суд, -

ухвалив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у виплаті недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера від 09.10.2025 п/с НОМЕР_3 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 недоодержаних сум пенсії її померлим чоловіком – ОСОБА_2 нарахованих на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №380/15107/24 та від 20.12.2024 у справі №380/23462/24.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна