Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №380/468/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/468/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 19.07.2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування у повному обсязі – 24.12.2024 року, включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 19.07.2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування – 24.12.2024 року, включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач 02.08.2022 року отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустках за станом здоров`я. 24.12.2024 року відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, у розмірі, збільшеному до 100000 грн у розрахунку на місяць, проте без компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. На переконання позивача, така додаткова винагорода входить до складу грошового забезпечення та є складовою заробітної плати, а тому у разі несвоєчасної її виплати проводиться компенсація відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Уважаючи невиплату такої компенсації протиправною бездіяльністю, що порушує його право на грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Посилається на те, що предметом спору є право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування та відпустки після поранення. Вказує, що відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159 компенсації підлягають лише ті грошові доходи, які не мають разового характеру. Водночас додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за своєю правовою природою належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №280/8933/24, згідно з якими зазначена додаткова винагорода є доходом, що має разовий характер, у зв`язку з чим приписи закону щодо нарахування компенсації за затримку виплати на ці правовідносини не поширюються. Зважаючи на викладене, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою судді від 13.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 13.01.2025 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зразковій справі №280/8933/.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року поновлено провадження у справі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .

02.08.2022 року позивач отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої ділянки лівого колінного суглоба з обширним дефектом м`яких тканин, що підтверджується довідками про обставини травми №585 від 08.08.2022 року, №1094 від 13.02.2023 року та №4944 від 30.07.2024 року. Згідно з наведеними довідками поранення пов`язане із захистом Батьківщини, отримане під час виконання обов`язків військової служби, а за ступенем тяжкості травма відноситься до тяжких.

У зв`язку з отриманим пораненням позивач перебував на стаціонарному лікуванні, а саме: з 03.08.2022 року по 11.08.2022 року (виписка з медичної карти стаціонарного хворого №8601); з 11.08.2022 року по 09.09.2022 року (виписка №16812); з 11.01.2023 року по 15.02.2023 року (виписка №190); з 19.07.2024 року по 27.08.2024 року (перевідний епікриз №3034); з 27.08.2024 року по 11.09.2024 року (виписка №12092).

Відповідно до довідок військово-лікарської комісії №517 від 13.02.2023 року та №2485 від 22.03.2023 року поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини, за ступенем тяжкості травма відноситься до тяжких; на підставі ст.81 графи ІІ Розкладу хвороб позивач потребував відпустки за станом здоров`я строком на 30 календарних днів.

24.12.2024 року на виконання заяви представника позивача відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, у розмірі, збільшеному до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу, що підтверджується випискою банку про зарахування коштів у сумі 172745,69 грн з призначенням платежу про виплату грошового забезпечення за листопад 2024 року.

Уважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної додаткової винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-III).

Відповідно до ст.1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до ст.3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За приписами ст.4 Закону №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок (далі – Порядок №159). Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Законом України від 28.06.2023 року №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Закон №2011-XII доповнено статтею 9-2, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України постановою від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168) установив виплату на період дії воєнного стану додаткової винагороди, розмір якої військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з абз.4 п.1 Постанови №168 до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, включаються особи, у тому числі ті, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.08.2018 року №260 (далі – Порядок №260). Пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану, та допомоги.

Предметом спору у цій справі є наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди військовослужбовцю на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що норми Закону №2050-III пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру. Отже, особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-III, за сукупності таких умов: строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

У цій справі обставина виплати позивачу додаткової грошової винагороди на території України та її фактичного отримання сторонами не оспорюється. Відтак для вирішення спору суду необхідно з`ясувати, чи має зазначена додаткова винагорода систематичний, а не разовий характер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 року у зразковій справі №280/8933/24, предметом якої були тотожні спірні правовідносини, виснувала, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону №2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у п.2 розділу І Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а одним із видів такої додаткової винагороди є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, не викликають сумніву щодо розуміння характеру такої винагороди як одноразового, а не регулярного, постійного чи періодичного доходу за критерієм систематичності її виплати.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань і фізичним станом військовослужбовця. Призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого та єдиного юридичного факту – поранення під час захисту Батьківщини, що надалі зумовлює лікування, тривалість якого може відрізнятися залежно від тяжкості поранення. Та обставина, що лікування може тривати протягом певного періоду часу і за весь цей період військовослужбовець має право отримати додаткову винагороду, не змінює одноразовий характер цієї виплати, яка пов`язана з одним юридичним фактом – пораненням, а здійснення такої виплати декількома платежами протягом кількох місяців поспіль свідчить лише про виплату одного і того ж разового доходу частинами.

Відповідно д оч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства україни, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд враховує, що предметом цього спору є не стягнення самої додаткової винагороди, а виключно корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру. Оскільки виплачена позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, підстав для застосування у цій справі приписів Закону №2050-III та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди немає.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається позивач у позовній заяві, зокрема щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та інших доходів систематичного характеру, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, оскільки такі висновки сформульовані щодо доходів, які не мають разового характеру, тоді як спірна додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що відповідачем, Військовою частиною НОМЕР_1 , у межах спірних правовідносин не було вчинено протиправної бездіяльності, а тому його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – слід відмовити.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.