Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №380/8313/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 рокусправа № 380/8313/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 20.12.2021 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувалися та виплачувалися;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 20.12.2021 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні; законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача, який при обчисленні позивачу у період з 01.01.2020 по 20.12.2021 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На обґрунтування позову позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 та на правові позиції Верховного Суду, а також зазначає, що оскільки розмір допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, такі виплати також підлягають перерахунку.

Ухвалою судді від 04.05.2026 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Відповідач зазначив, що: правовідносини регулюються не Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, а Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200; первісна редакція пункту 4 постанови № 704 передбачала застосування розрахункової величини «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати», що для спірного періоду перевищує заявлений позивачем прожитковий мінімум; у прохальній частині позову не зазначено конкретної суми недоплати; позивачем пропущено строк звернення до суду. Водночас відповідач визнав наявність сталої практики Верховного Суду щодо протиправності застосування фіксованої величини 1762,00 грн після 01.01.2020.

Щодо доводів про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд враховує, що грошове забезпечення військовослужбовця є однією з основних державних гарантій щодо оплати його праці. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку про їх рівнозначність (зокрема, постанова від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21).

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі порядок та умови оплати праці, врегульовано спеціальним законодавством, а в частині, яка не врегульована таким законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить, у зв`язку з чим до спірних правовідносин застосовуються положення статті 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, якою запроваджено тримісячний строк звернення до суду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23, якщо тривалі правові відносини виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, то правовідносини, які мали місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX. У силу приписів частини 5 статті 242 КАС України така правова позиція враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини 20.12.2021, тобто весь спірний період (з 01.01.2020 по 20.12.2021) припадає на час дії статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, на яку обґрунтовано посилається позивач.

За таких обставин суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та доходить висновку, що такий строк позивачем не пропущено.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді командира 1 патрульної роти 2 патрульного батальйону у військовому званні капітан.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 20.12.2021 № 279 (по стройовій частині) капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби в запас за станом здоров`я відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За даними карток особового рахунку на виплату грошового забезпечення за 2020-2021 роки, наданих Центральним архівним відділом Національної гвардії України, у період з 01.01.2020 по 20.12.2021 розмір посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням визначався виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн).

На переконання позивача, такі дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 належало застосовувати первісну редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Передусім суд відхиляє довід відповідача про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, а застосовується виключно Інструкція, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200. Предметом цього спору є не порядок виплати окремих складових грошового забезпечення, а правомірність визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Така розрахункова величина для всіх категорій військовослужбовців, у тому числі Національної гвардії України, визначається пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, який є єдиним для всіх військових формувань. Інструкція № 200 регулює порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України, проте не встановлює іншої, ніж передбачена постановою № 704, розрахункової величини посадових окладів та окладів за військовим званням. Відтак незалежно від того, яким відомчим актом регулюється порядок виплати, обов`язок визначати оклади виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, ґрунтується саме на пункті 4 постанови № 704.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції, що передбачала множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким, зокрема, було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704. Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили зазначеним судовим рішенням - була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не містять застереження щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії») щороку затверджується законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а саме: станом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Таким чином, з 29.01.2020 пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у первісній редакції, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом.

Суд також враховує висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, відповідно до якого під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не фіксованої розрахункової величини. Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень та враховуються іншими судами при застосуванні відповідних норм права.

За таких обставин дії відповідача, який при обчисленні позивачу у період з 01.01.2020 по 20.12.2021 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), а не на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними. У цій частині позовна вимога про визнання дій відповідача протиправними є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо доводу відповідача про те, що позивач безпідставно просить застосувати лише прожитковий мінімум, без урахування застереження «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати», суд зазначає таке. Дійсно, первісна редакція пункту 4 Постанови № 704 встановлювала розрахункову величину як більшу з двох величин: прожитковий мінімум для працездатних осіб або 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року. Суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача провести перерахунок саме за правилом, передбаченим первісною редакцією пункту 4 Постанови № 704, тобто із застосуванням розрахункової величини, що визначається як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року. Такий спосіб формулювання зобов`язання повністю відповідає нормі, відновлення дії якої прагне позивач, та забезпечує визначення розрахункової величини в обсязі, передбаченому законом.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

З приводу вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке. Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується, зокрема, особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення. Враховуючи, що предметом цього спору є грошове забезпечення військовослужбовця, його нарахування та виплату необхідно проводити з урахуванням пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний спосіб захисту підтриманий Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії; згідно з пунктом 10 частини 2 цієї статті - про інший спосіб захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Щодо доводу відповідача про відсутність у прохальній частині позову конкретної грошової суми недоплати суд зазначає, що визначення конкретного розміру кожної складової грошового забезпечення та похідних виплат за весь спірний період потребує здійснення відповідних арифметичних розрахунків з використанням первинних документів (карток особового рахунку, тарифних коефіцієнтів за займаними посадами та військовим званням, надбавок за вислугу років тощо), що належить до компетенції відповідача як органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні таких розрахунків. Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та похідних від нього виплат за визначеною судом формулою, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач належними та допустимими доказами правомірності застосування розрахункової величини 1762,00 грн у спірний період не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 20.12.2021 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), при нарахуванні ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та похідних від них видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2020 по 20.12.2021 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року), а саме станом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.