Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №320/43712/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Київ справа №320/43712/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним звільнення та поновлення на службі,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 та призупинення служби.

- скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023;

- поновити ОСОБА_1 на службі у ЗСУ на посаді начальника групи планування штабу кадру;

- відновити ОСОБА_1 всі соціальні та службові гарантії, включно з грошовим забезпеченням за період незаконного призупинення служби по теперішній час.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 15.10.2025.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 замінено відповідача по справі, Військову частину НОМЕР_1 , її правонаступником – Військовою частиною НОМЕР_2 ,

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що у період з 2022 по 2025 роки перебував у ворожому полоні. Вказав, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про його звільнення із займаної посади та призупинення військової служби з 28.06.2023, незважаючи на те, що на той момент він фактично перебував у полоні.

До суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення позову та зазначає, що позовна заява не містить жодних доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача, оскільки оскаржуваний наказ прийнято на підставі службового розслідування, проведеного відповідно до вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ №608 від 21.11.2017, яким встановлено, що 24.02.2022 позивач самовільно залишив місце служби та закріплену за ним зброю.

Позивача скористався своїм процесуальним правом та подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.11.2025 визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №96 від 28.08.2022 «Про результати службового розслідування».

Позивач у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити даний позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні даного позову.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (на даний час НОМЕР_2 ), зокрема на посаді начальника групи планування кадру НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони з дислокацією у АДРЕСА_1 .

Як зазначає позивач, під час проходження служби 24.02.2022 він доповів командиру Військової частини НОМЕР_1 про різке погіршення стану здоров`я, однак у екстреній госпіталізації йому було відмовлено та надано дозвіл на переміщення до медичного закладу (ЦРЛ м. Волноваха) власними силами.

Позивач стверджує, що 24.02.2022 він здав зброю та був переміщений до вищевказаного закладу, який, в подальшому, було захоплено ворожими військовослужбовцями.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що з 11.05.2022 по 30.12.2024 ОСОБА_1 перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 №5 за фактом самовільного залишення Військової частини щодо позивача розпочато службове розслідування.

За наслідком проведення відповідного службового розслідування, складено Акт №92, який 28.08.2022 затверджений командиром Військової частини НОМЕР_1 .

На підставі даного акта, 28.08.2022 прийнято наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №96, яким вказано на наявність в діях позивача ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст.407 КК України. Даним наказом також відкладено вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та призупинено виплату грошового забезпечення.

Відповідачем на виконання оскаржуваного наказу матеріали службового розслідування скеровано до правоохоронних органів, в результаті чого Державним бюро розслідувань 28.06.2023 внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування та відкрито щодо позивача кримінальне провадження №62023050030000226 за ч. 4 ст. 408 КК України (дезертирство).

10.10.2023 Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 28.06.2023.

Постановою слідчого Другого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську від 03.06.2025, кримінальне провадження №62023050030000226 від 28.06.2023 закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

10.09.2025 наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №300 позивача поновлено на військовій службі та відновлено виплату грошового забезпечення.

Позивач, вважаючи Акт №92 від 28.08.2022 та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 28.08.2022 протиправними, звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.11.2025 адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2022 №96 "Про результати службового розслідування".

Позивач, вважаючи, що наказ Військової частини НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023 є протиправним, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 статті 2 Закону № 2232-XII закріплено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно вимог частини 2 статті 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі, зокрема, захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу.

Суд зазначає, що вказана норма має імперативний характер та спрямована на забезпечення гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, які внаслідок збройної агресії проти України опинилися у полоні держави-агресора.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (на даний час НОМЕР_2 ), зокрема на посаді начальника групи планування кадру НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони з дислокацією у АДРЕСА_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023 позивача звільнено з займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 28.06.2023. Підстава: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.06.2023 №62023050030000226 та здійснення досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України "Дезертирство".

Згідно Порядку тримання військовополонених, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 р. № 413, полон - тимчасове обмеження свободи особи, яка підпадає під одну з категорій осіб, наведених у статті 4 Женевської конвенції, та яка брала участь у воєнних діях, з метою недопущення її до подальшої участі в таких діях; військовополонені - особи, які мають право на цей статус відповідно до статті 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (далі - Женевська конвенція) та статті 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Правовий статус та особливості поводження з військовополоненими визначено у Женевській конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (далі - Женевська конвенція) та статті 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р.

Згідно статті 4 Женевської конвенції військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій, зокрема до особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що з 11.05.2022 по 30.12.2024 позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Дані обставини підтверджуються довідкою, виданою Службою безпеки України №34/Т-64д від 06.01.2025 про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей» у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Отже, сам факт перебування військовослужбовця у полоні не може утотожнюватися із самовільним залишенням військової частини чи дезертирством та не є підставою для застосування до нього негативних кадрових рішень.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, постановою слідчого Другого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську від 03.06.2025, кримінальне провадження №62023050030000226 від 28.06.2023 закрито у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.

Також суд враховує преюдиційне значення рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.11.2025, яким визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 28.08.2022 «Про результати службового розслідування». Вказаним рішенням фактично встановлено безпідставність висновків службового розслідування щодо нібито самовільного залишення позивачем місця служби та наявності у його діях ознак кримінального правопорушення.

Таким чином, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023 про звільнення позивача із займаної посади та призупинення військової службу у Збройних Силах України не може залишатися чинним, якщо скасовано правову підставу для його видання.

Отже, оскільки Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 28.08.2022 «Про результати службового розслідування» скасовано як такий, що виданий без належних підстав, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023, як похідне рішення, втрачає свою правову основу.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд зазначає, що відповідачем передчасно зроблено висновок про наявність у діях позивача вини та протиправної поведінки, у неналежному виконанні службових обов`язків.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати дії відповідача щодо звільнення позивача та призупинення військової служби протиправними.

Отже, враховуючи вищевикладене, Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023 підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій командира військової частини НОМЕР_1 суд зазначає, що такі дії фактично виразилися у прийнятті оскаржуваного наказу. За таких обставин належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача є визнання зазначеного наказу протиправним та його скасування.

Оскільки вимога про визнання протиправними дій командира військової частини НОМЕР_1 є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу і фактично охоплюється нею, підстав для її окремого задоволення суд не вбачає.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 на службі у ЗСУ на посаді начальника групи планування штабу кадру, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №300 від 10.09.2025 лейтенанта ОСОБА_1 , колишнього начальника планування штабу кадру Військової частини НОМЕР_1 , поновлено на військовій службі за контрактом Наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) №290 від 07.09.2025.

Отже, станом на день розгляду справи позивача вже поновлено на військовій службі.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність необхідності у судовому захисті в цій частині позовних вимог, оскільки право позивача вже відновлено, а тому вимога про зобов`язання відповідача поновити його на службі задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача відновити ОСОБА_1 всі соціальні та службові гарантії, включно з грошовим забезпеченням за період незаконного призупинення служби по теперішній час, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

07.06.2018 наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

За приписами п.3 Розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Постановою № 168 встановлено: « 1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема:

- захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

Отже, системний аналіз викладених вище норм права дозволяє стверджувати, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. (згідно з постановою КМУ №168) мають, військовослужбовці, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у тому числі й ті, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками.

Однак, вказана вимога підлягає задоволенню частково, оскільки відповідно до Наказу командира Військової частини НОМЕР_4 №290 від 07.09.2025 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період перебування у полоні є протиправними.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та додаткову винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період перебування у полоні (за період незаконного призупинення військової служби), а саме з 11.05.2022 по 07.09.2025.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для вирішення питання що до судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №289 від 10.10.2023 щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та призупинення проходження військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 11.05.2022 по 07.09.2025.

4. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.