Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №320/34775/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року № 320/34775/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

Адвокат Бут Дмитро Леонідович в інтересах ОСОБА_1 через «Електронний суд» 27 червня 2025 року звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 травня 2025 року №78206206 про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що виконавче провадження №78206206 відкрито з метою виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №1338 від 25 листопада 2024 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 34000 грн. Вважає, постанову про відкриття провадження протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_2 ним отримана не була, з огляду на що не набрала законної сили. Крім того, вважав, що відповідачем безпідставно відкрито провадження про стягнення суми штрафу у розмірі 34000 грн. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року позовну заяву було залишено без руху.

Позивачем у встановлений судом строк усунуто недоліки позовної заяви.

Відповідно до ухвали від 15 вересня 2025 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснень на позовну заяву ОСОБА_1 не надавав.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1338 від 25 листопада 2024 року накладено на ОСОБА_1 штраф у сумі 17000 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 направив на адресу відповідача направив свою постанову №1338 від 25 листопада 2024 року. У вказаному листі, що надійшов на адресу відповідача 28 травня 2025 року третя особа просила стягнути з позивача ОСОБА_1 штраф у розмірі 34000 грн.

Постановою Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 травня 2025 року відкрито виконавче провадження ВП №78206206 з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1338 від 25 листопада 2024 року.

В цей же день, відповідачем було прийнято постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчого провадження.

В подальшому, 18 червня 2025 року, державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №78206206 прийнято постанову про накладення арешту на кошти боржника, а 19 червня 2025 року прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження від 29травня 2025 року ВП №78206206, позивач звернувся з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VІІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Приписами статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Приписами статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) врегульовано питання набрання законної сили постановою адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно статті 292 КУпАП скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядається правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня її надходження, якщо інше не встановлено законами України.

Статтею 298 КУпАП визначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Відповідно до статті 300-3 КУпАП у разі якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, винесена в порядку, передбаченому статтею 279-9 цього Кодексу, та особа протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили сплатила не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення, така постанова вважається виконаною. У разі несплати штрафу особою, яка вчинила правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення така постанова підлягає примусовому виконанню.

Суд встановив, що 25 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято постанову № 1338, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу у розмірі 17000 грн за порушення правил військового обліку.

05 грудня 2024 року постанова ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25 листопада 2024 року № 1338 набрала законної сили

З урахуванням зазначеного, у ІНФОРМАЦІЯ_4 виник обов`язок, встановлений статті 308 КУпАП, надіслати постанову про накладення штрафу №1338 для примусового виконання до органу державної виконавчої служби для стягнення штрафу у сумі 17000 грн в подвійному розмірі.

При цьому суд зазначає, що державний виконавець, отримавши заяву стягувача про примусове виконання та виконавчий документ, що відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» має встановлений частини п`ятої статті 26 цього Закону обов`язок не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа прийняти постанову про відкриття виконавчого провадження.

Доказів несвоєчасного направлення ІНФОРМАЦІЯ_3 постанови від 25 листопада 2024 року № 1338 на виконання матеріали справи не містять.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач скористався правом судового оскарження постанови від 25 листопада 2024 року № 1338 лише в червні 2025 року. І тільки після скасування 18 вересня 2025 року Вишгородським районним судом Київської області постанови від 25 листопада 2024 року № 1338 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 22 жовтня 2025 року закінчено виконавче провадження. Тобто скасування постанови про відкриття виконавчого в цьому випадку провадження не призведе до відновлення прав позивача.

З урахуванням зазначеного, доводи позивача про протиправність оскаржуваної постанови від 29 травня 2025 року не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Також, матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем - суб`єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин процедури реалізації управлінської функції; доводять відсутність дефектів (вад, недоліків) такого змісту, характеру та ступеню, котрі були б об`єктивно здатні призвести до викривлення, спотворення чи перекручення справжніх обставин фактичної дійсності; виключають існування фактів свавілля чи дискримінації.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

У розвиток цієї конституційної норми, частиною першою та третьою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не порушено прав позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Решта доводів та тверджень сторін по справі не впливають на висновки суду.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Шевченко А.В.