Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №240/26920/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/26920/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом, у якому просить:

визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову, яка була внесена листом відповідача у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 відповідно ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - протиправною;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 11 жовтня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ПФУ в Миколаївській області протиправно відмовлено йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідачем не враховано періоди його навчання у школах м.Коростеня як періоди проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Наголошує, що він досяг віку 54 років, має достатньо трудового стажу та період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення після аварії на ЧАЕС понад 3 роки, а тому має право на зниження пенсійного віку на 6 років.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ в Миколаївській області, відповідач) надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Ввважає спірне рішення правомірним, а позовні вимоги - безпідставними, оскільки за даними трудової книжки позивача та довідки від 27.09.2025 №15361 період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 7 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років. При визначенні періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди, згідно з довідками:

- від 27.09.2025 №15361 щодо періоду проживання в м. Коростень Житомирської області, оскільки зазначено, зокрема, щодо реєстрації місця проживання з 15.12.1973, дата зняття з реєстрації відсутня. За наявною інформацією неможливо визначити період проживання;

- від 07.07.2025 №596, виданою Коростенським міським ліцеєм №5 щодо навчання Коростенській 8-річній школі, зокрема, з 26.04.1986 по 10.06.1986; від 10.07.2025 №323, виданою Коростенською міською гімназією №3 щодо навчання в Коростенській середній школі з 01.09.1986 по 25.05.1988, оскільки визначення періоду проживання за наданими документами не передбачено Порядком №22-1.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) також надійшов до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Миколаївській області діяло в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Житомирською облдержадміністрацією 27.08.2025 (замість НОМЕР_2 ).

Досягнувши віку 54 років, позивач 24.10.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача, за результатами розгляду якої заяви прийнято рішення від 31.10.2025 № 064250011505 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з непідтвердженням факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні три повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-ХІІ).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні посиленого радіологічного контролю - не менше чотирьох років, - категорія 4.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач досяг необхідного віку - 54 роки; страховий стаж становить 36 років 10 місяців 18 днів.

Разом з тим, відповідачем не зараховано до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоди навчання у школах, а саме згідно довідки від 07.07.2025 №596, виданої Коростенським міським ліцеєм №5 про навчання позивача у Коростенській 8-річній школі з 26.04.1986 по 10.06.1986 та довідки від 10.07.2025 №323, виданої Коростенською міською гімназією №3 про навчання позивача в Коростенській середній школі з 01.09.1986 по 25.05.1988, оскільки визначення періоду проживання за наданими документами не передбачено Порядком №22-1.

Суд не погоджується з таким висновком ГУ ПФУ в Миколаївській області з огляду на таке.

Судом встановлено, що з вказаних вище довідок вбачається, що позивач в період з 26.04.1986 по 10.06.1986 та з 01.09.1986 по 25.05.1988 навчався у навчальних закладах (неповній середній та середній школах), які розташовані у м. Коростень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 місто Коростень Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Як зазначалося вище, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пов`язує виникнення права на призначення пенсії зі зниження пенсійного віку із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості.

Відтак, суд вважає, що період навчання неповнолітньої особи в навчальному закладі, який розташований в населеному пункті, що відноситься до радіаційно забрудненої території (у даному випадку - до зони гарантованого добровільного відселення) є періодом, під час якого така особа фізично перебувала у забрудненій зоні та, відповідно, зазнавала впливу радіації, а тому такий період прирівнюється до періоду постійного проживанням чи роботи в такій місцевості, отже, підлягає зарахуванню до строку проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення при вирішенні питання щодо наявності права на призначення пенсії.

Судом встановлено, що норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядком 22-1 встановлюють право на пільгу щодо зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи лише за умов - у випадку їх проживання чи роботи протягом певного часу в одній із зон радіаційного забруднення. При цьому, приведені норми не враховують випадку, коли особа перебувала в зоні радіоактивного ураження у зв`язку із навчанням у загальноосвітньому навчальному закладі, а також не визначають, яким документом в такому випадку буде підтверджуватись період такого перебування в зоні радіоактивного ураження у зв`язку із навчанням.

На переконання суду, наявність такої прогалини в законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у врахуванні періоду навчання неповнолітньої особи в навчальних закладах, які були розташовані в населеному пункті, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, до строку проживання/роботи на території радіаційного забруднення, при вирішенні питання щодо наявності права на призначення пенсії.

Частиною 6 статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія законута аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відтак, суд приходить до висновку, що при призначенні особі пенсії відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1статті 55 Закону № 796-XII, період навчання неповнолітньої особи в навчальному закладі, який розташований в населеному пункті, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, підлягає врахуванню до строку проживання/роботи на території радіаційного забруднення для цілей визначення наявності права на призначення пенсії, а документом, який підтверджує факт такого навчання, може бути відповідна довідка з навчального закладку.

Отже, суд приходить до висновку, що періоди навчання з 26.04.1986 по 10.06.1986 та з 01.09.1986 по 25.05.1988 підлягають зарахуванню до строку проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки вони підтверджені відповідними довідками про час навчання у закладах освіти, що, в свою чергу, надає право позивачу на застосування початкової величини зниження пенсійного віку.

З рішення про відмову у призначенні пенсії від 31.10.2025 №064250011505 вбачається, що відповідачами не заперечується період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення, який визначено даними трудової книжки НОМЕР_3 від 01.07.1988 та довідки від 27.09.2025 №15361 (з 24.09.1998) становить 31 рік 05 місяців 03 днів (з 01.07.1988 по 27.11.1989, з 30.09.1992 по 30.09.1995, з 24.09.1998 по 27.09.2025), у тому числі станом на 01.01.1993 - 01 рік 07 місяців 29 днів.

Періоди навчання позивача у школах м.Коростеня з 26.04.1986 по 10.06.1986 - 1 місяць 16 днів та з 01.09.1986 по 25.05.1988 1 рік 8 місяців 25 днів.

Отже, судом встановлено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 понад 3 роки.

На переконання суду, вказаний строк у сукупності є достатнім для виникнення у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 та від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, відповідно до яких право на зниження пенсійного віку пов`язується із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з проживанням, роботою або навчанням у такій місцевості. Верховний Суд зазначив, що період навчання особи у навчальному закладі, розташованому на території радіоактивного забруднення, є періодом фактичного перебування особи у такій зоні, а тому підлягає зарахуванню до строку проживання чи роботи при визначенні права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також про протиправність та необхідність скасування оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.10.2025 № 064250011505 про відмову в такому призначенні пенсії, оскільки права позивача порушені саме внаслідок винесення цього рішення, а не листа, яким його ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило про результати розгляду його заяви про призначення пенсії.

При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, а тому заявлені до нього позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 1211,20 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог та сплатою судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у повному розмірі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, 54008, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13844159) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.10.2025 № 064250011505 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 11 жовтня 2025 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

11.06.26